Раді Вас бачити!

Лабораторія зустріла Алісу знайомими запахами сушених трав, нагрітого скла й гіркого полину. На кам’яному столі лежали записи, які вона зробила після розмови з Ареном і Каелем: кілька сторінок спостережень за срібним знаком, змінами власного пульсу та дивною реакцією магії Крові на близькість братів.

Запитання Вітольда вона теж записала.

Де закінчуються її власні почуття і починається дія зв’язку?

Аліса повернулася до цієї фрази вже втретє. Припущення дратувало саме тим, що його неможливо було відкинути без перевірки. В її світі для цього існували аналізи, прилади, контрольні групи й десятки способів відокремити причину від випадкового збігу. Тут у неї були трави, мінерали, магічні властивості яких вона лише починала розуміти, а також власні спостереження.

Вона схилилася над столом і ще раз перечитала формулу.

Основою став настій сріблястого моху. Під час попередніх дослідів він посилював реакцію магічно активних речовин, не змінюючи їхньої природи. До нього Аліса додала витяжку з місцевого кореня, який знахарі використовували для загострення сприйняття, а потім краплю власної крові.

Рідина в колбі здригнулася. Від місця падіння крові розійшлися тонкі срібні нитки, переплітаючись усередині фіолетового розчину. Аліса завмерла над колбою. Ось цього в попередніх дослідах не було.

Вона швидко занотувала реакцію, час і приблизну кількість речовини. Срібні нитки продовжували рухатися, збираючись у візерунок, дивно схожий на знак на її зап’ясті.

Еліксир мав підсилити вже наявну реакцію магії Крові й допомогти зрозуміти, що саме відбувається між нею та Альфами. Якщо зв’язок справді впливав на емоції, його дія мала проявитися сильніше. Якщо ж почуття залишалися їхніми власними, Аліса хотіла побачити й це.

Вона дивилася на фіолетову рідину й розуміла головне: цього разу піддослідною буде не лише вона.

Важкі двері відчинилися. Арен та Каель увійшли безшумно, наче тіні, що мають власну волю. Арен, чия присутність завжди відчувалася як стиснута пружина, зупинився за її спиною. Його погляд був спрямований на скляні колби, а потім на саму Алісу. Каель стояв трохи віддалік, і його хижа постава свідчила про готовність будь-якої миті кинутися на допомогу або в атаку.

— Ти знову занурилася у власні дивні ігри, Алісо, — промовив Арен. Його голос, низький і хрипкий, прозвучав над самим її вухом. Аліса відчула тепло його тіла. Він наблизився впритул, і вона вдихнула аромат хвої та заліза, що став частиною його сутності. — Ми відчули, як змінюється повітря в цій кімнаті. Які ще таємниці ти готуєш для нас у цих судинах?

Аліса обернулася, тримаючи в руках келих із приготованим еліксиром. Погляд її залишався твердим, хоча серце в грудях калатало від близькості обох Альф.

— Моя зброя виглядає саме так, Арене, — промовила вона, зберігаючи спокій. — Я хочу перевірити наш зв’язок. Цей склад підсилює реакцію магії Крові, а срібний знак відгукнувся на нього ще в колбі. Якщо моя гіпотеза правильна, після нього ми відчуємо дію зв’язку значно сильніше. Мені потрібно зрозуміти, що саме він робить із нами.

Каель підійшов ближче й простягнув руку до келиха, проте Аліса відвела його вбік.

— Спочатку доза.

Вона поставила келих на стіл, узяла чисту піпетку й відміряла частину еліксиру в дві невеликі скляні чаші. Каель стежив за її руками з помітною цікавістю.

— Ти справді збираєшся рахувати краплі?

— Саме тому я досі жива після більшості своїх експериментів.

Аліса поставила одну чашу перед ним, другу посунула до Арена.

— Однакова кількість для обох. Після цього кілька хвилин нічого не робимо. Я маю побачити першу реакцію.

Арен узяв свою чашу, покрутив її між пальцями, розглядаючи фіолетову рідину зі срібними прожилками.

— А якщо твоя гіпотеза помилкова?

— Тоді я це запишу й шукатиму помилку.

Каель усміхнувся куточком губ і випив свою порцію. Арен зробив те саме.

Аліса одразу перевела погляд на пісочний годинник біля колб.

Першу хвилину нічого не відбувалося.

На другій Каель провів долонею по шиї, наче комір раптом став надто тісним. Арен залишався нерухомим, проте Аліса помітила, як змінився ритм його дихання.

Вона потягнулася до записів.

— Що відчуваєте?

— Жар, — коротко відповів Арен.

— Де?

Він уже збирався відповісти, коли Каель різко вдихнув і повернув голову до Аліси.

— Тебе.

Її пальці завмерли над папером.

— Що саме?

Каель дивився на неї так, наче сам намагався зрозуміти власну реакцію.

— Я відчуваю тебе сильніше.

Аліса записала відповідь Каеля й перевела погляд на Арена. Зіниці обох помітно розширилися. Шкіра на обличчях почервоніла, дихання прискорилося майже одночасно, хоча Каель реагував сильніше. Вона відзначила різницю в записах і потягнулася до пісочного годинника.

Срібний знак на її зап’ясті раптом обпік шкіру.

Аліса різко опустила погляд. Тонкі лінії під шкірою світилися значно яскравіше, ніж під час приготування еліксиру. Жар пройшов угору по руці й розлився під ключицями. За мить вона відчула другий поштовх, потім третій — наче її тіло вловлювало зміни, що відбувалися в братах.

Вона швидко дописала кілька слів.

— Арене, що ти відчуваєш?

Він мовчав довше, ніж зазвичай. Його погляд затримався на її руці зі срібним знаком, піднявся до обличчя.

— Твій страх.

Аліса нахмурилася.

— Я зараз відчуваю цікавість.

— І страх, — повторив він. — Ти боїшся, що помилилася з розрахунками.

Перо в її пальцях завмерло.

Він мав рацію.

Каель підійшов до столу й сперся долонями об кам’яну поверхню. Його погляд ковзнув по колбах, записах, піпетці, а потім повернувся до Аліси.

— А я відчуваю, як сильно ти хочеш отримати відповідь.

— Саме для цього ми тут.

— Ні, — тихо промовив він. — Ти хочеш дізнатися, чи кохала б нас без цього знака.

Аліса повільно випрямилася.

Цього вона вголос не говорила.

Пульсація під срібними лініями посилилася. Разом із нею прийшло чуже відчуття — різке, гаряче, майже болісне. Аліса спочатку прийняла його за власну тривогу, та за кілька секунд зрозуміла: воно йшло від Арена.

Страх.

Він боявся її відповіді.

Поряд відгукнувся Каель — інакше. Його почуття врізалося в неї гострою сумішшю бажання, цікавості й тієї самої тривоги, яку він старанно приховував за звичною впевненістю.

Аліса подивилася на свої записи.

Еліксир посилив зовсім не те, що вона збиралася вимірювати.

Він відкрив зв’язок в обидва боки.

Каель підійшов з іншого боку, і його руки обережно, але владно лягли на її плечі, змусивши Алісу закинути голову назад. Від першого ж дотику срібний знак на зап’ясті відгукнувся новим спалахом, а крізь зв’язок до неї ринули його відчуття — жар, бажання і гостра тривога, яку Каель досі приховував за звичною впевненістю. Аліса завмерла, намагаючись відокремити власну реакцію від його реакції.

Експеримент набував зовсім іншого характеру. Аліса ще намагалася стежити за реакціями братів, запам’ятовувати зміни в диханні, поглядах і рухах, та кожен їхній дотик додавав до її власних відчуттів чужі. Бажання Арени змішувалося з напругою Каеля, а крізь них вона дедалі гостріше відчувала себе. Те, що мало стати спостереженням за дією еліксиру, втягувало її в реакцію разом із ними.

Арен підняв її на стіл, відсуваючи колби та сувої. Одна з колб хитнулася біля самого краю, і Аліса машинально простягнула до неї руку, але Арен перехопив її зап’ястя. Його зіниці вже майже поглинули райдужне золото, а пальці залишалися гарячими навіть крізь тканину рукава.

— Скажи нам, — голос Каеля став хрипкішим, коли його долоні ковзнули по її стегнах. — Ти досі хочеш знати, що робить твій еліксир? Чи вже отримала достатньо доказів?

Аліса хотіла відповісти, та перший звук застряг десь між вдихом і сміхом. Ще кілька хвилин тому вона стежила за часом, дозуванням і першими ознаками реакції, а тепер її власне тіло стало частиною експерименту. Пульс пришвидшився, шкіра гостріше реагувала на дотики, срібний знак на зап’ясті відгукувався теплом щоразу, коли Арен або Каель наближалися. Найдивнішим залишалося інше: крізь зв’язок вона відчувала їх обох так виразно, що могла розрізнити нетерпіння Каеля й напружену стриманість Арена. Саме цього ефекту в її розрахунках не було.

Вони утримували її в цій напрузі, пестячи її з тією ж зосередженістю, з якою ще кілька хвилин тому стежили за дією еліксиру, але водночас зберігали ту владну нотку, що залишала Алісі відчуття належності. Вона відчувала себе королевою і здобиччю одночасно. Крізь відкритий зв’язок вона відчувала їхню реакцію на кожен її рух і вперше усвідомила, наскільки сильно може впливати на обох Альф.

Кожен дотик ставав печаткою. Кожна їхня ласка — клеймо, що засвідчувало її належність до них. Лабораторія зникла, світ навколо розчинився у темряві та світлі їхніх очей. Аліса знала, що цей момент змінить їх назавжди. Вона створила еліксир, щоб дослідити їхній зв’язок, а натомість відкрила його значно глибше, ніж очікувала. Саме довіра мала визначити, чи витримає ця сила всіх.

Аліса зухвало провела нігтями по передпліччю Арена. Вона відчула, як він здригнувся — могутній воїн, який раптом оголив перед нею свої найглибші пориви. Каель теж завмер, притискаючись до неї, і в його погляді промайнув справжній переляк. Він усвідомив, що вперше в житті нічого не може приховати, що Аліса тепер відчуває все, що він звик приховувати навіть від найближчих.

— Ти змусила нас стати вразливими, — хрипко промовив Арен. У його голосі бриніло здивування, змішане з первісним страхом перед силою, щойно вирвалася назовні. — Ніхто ніколи не бачив нас такими. Ми відкрилися тобі повністю, і це лякає нас більше, ніж будь-яка битва.

Аліса підняла підборіддя, вбираючи їхню розгубленість як солодкий нектар. Вона відчула, як її власна сміливість зростає, підживлюючись їхнім замішанням.

— Вам подобається бути тими, кого ведуть, — прошепотіла вона, впевнено дивлячись їм в очі. — Ви звикли до того, що світ належить вам, але тепер ви належите моїй грі.

Каель важко дихав, не в силі відірвати погляд від її обличчя. У його очах і далі блищав страх від власної відвертості, але він не зробив жодної спроби відсторонитися. Навпаки — його руки стиснули її стегна ще міцніше.

— Твоя сміливість п’янить, — відрізав Каель, і в цьому зізнанні відчувалася не лише здача, а й захоплення. — Ти стала нашою королевою, бо зважилася побачити те, що ми ховали від усіх. Ми ніколи не відкривалися нікому, але ти випалила ці таємниці з наших грудей. І хоч це лякає, ми не хочемо іншого шляху.

Арен нахилився до неї, і його подих обпікав її шкіру. Він теж бачив у її очах нову Алісу, яка не боялася гратися з їхніми душами.

— Ти справжній скарб, — прохрипів він, знову притискаючись до неї.

Аліса усміхнулася, відчуваючи, як їхній страх перед власною вразливістю поступається місцем безмежній жадібності. Вона зробила свій хід, і тепер вони були повністю в її владі. Оголені, щирі та готові до будь-яких її наказів.

Лабораторія поступово занурювалася в сутінки; лише вугілля в каміні все ще жевріло, відкидаючи довгі, тремтливі тіні на стіни.

Арен підійшов до вікна, вдивляючись у темряву лісу, що оточував замок. Його руки, звиклі до ваги меча та влади, тепер здавалися дивно неспокійними. Він відчув, як Каель зупинився поруч. Мовчання між ними, раніше таке звичне і надійне, тепер було наелектризоване новими, незвіданими почуттями.

— Ми дозволили їй занадто багато, — промовив Арен, не повертаючись. Його голос звучав хрипко, ніби він намагався витиснути з себе ці слова проти власної волі. — Вона знає, як випалити нас до останньої краплі. Ми стали прозорими. Для Альф це рівноцінно смерті.

Каель повільно провів долонею по металевому краю столу, там, де ще недавно лежала Аліса. Він пам'ятав кожен її подих, кожну ноту її зухвалості, яка перетворила їхню силу на покірність.

— Це не смерть, Арене. Це щось інше, — відповів молодший Альфа. У його очах, звиклих до постійної готовності до бою, вперше промайнула розгубленість. — Страшно усвідомлювати, що наше життя тепер залежить від того, чи посміхнеться вона нам, чи відвернеться. Я ніколи не відчував себе таким беззбройним.

Арен нарешті обернувся. У його погляді, спрямованому на брата, відбивалася спільна тривога. Вони, що віками тримали світ у кулаці, раптом відчули, як ґрунт з-під ніг вислизає. Арен опустив погляд на свій меч, що лежав на столі. Важка чорна сталь, яка завжди була продовженням його волі. Зараз цей клинок здавався лише холодним шматком металу, позбавленим сенсу перед обличчям того, що сталося.

— Еліксир відкрив значно більше, ніж ми дозволяли бачити навіть одне одному, — продовжував Арен, роблячи крок до Каеля. — Вона забрала право на наші старі страхи. Тепер, коли вона знає, хто ми насправді, не лише грізні правителі, а й істоти, здатні на безмежну відданість, нам немає куди відступати. Меч більше не є нашим єдиним захистом.

— Наш страх — це ціна за цю єдність, — тихо підсумував Каель, дивлячись на власні долоні. — Раніше ми боялися лише за зграю. Тепер ми боїмося втратити те, що вона розбудила в наших грудях. Це небезпечна прихильність, брате. Вона може зробити нас безжальними до всього світу, аби лише зберегти її поруч.

Арен кивнув, і в цій згоді було більше рішучості, ніж у будь-якій клятві. Вони визнали власну слабкість перед її впливом, але саме це визнання зробило їх непереможними. Вони більше не належали лише собі — вони належали тій, хто зуміла побачити їхні душі й не здригнутися.

— Хай буде так, — відрізав Арен, відштовхуючи меч убік, ніби відкидаючи саме минуле. — Якщо це ціна за те, щоб вона була нашою, ми заплатимо її без коливань. І нехай дядько чи будь-хто інший спробує стати між нами та нашою королевою. Вони дізнаються, що таке справжнє божевілля.

Каель ледь помітно посміхнувся, і в цій посмішці читалася холодна, хижа готовність захистити свій скарб. У темряві кабінету вони знову стали тими самими Альфами, але тепер їхня влада мала новий, набагато небезпечніший фундамент завдяки тій довірі, яка змінила їх назавжди.