Раді Вас бачити!

Камінь руків'я під пальцями Каеля здавався природним продовженням його руки. Він стиснув його міцніше, відчуваючи грубу, холодну поверхню, готову до дії. Після його появи повітря в кімнаті стало густішим, напруга тягнулася між стінами, як перед літньою грозою, коли важко навіть дихати.

Аліса мимоволі зробила крок назад, і її п'яти торкнулися шорсткої кам'яної основи ліжка. Вона сильніше загорнулася в теплий плащ, який їй дав Арен. Тканина ще зберігала тепло каміна. Затишний, домашній запах вовни та сухого дерева був єдиним, що пов'язувало її з реальністю. Проте навіть він не міг заглушити інший аромат, який приніс із собою Каель. Запах дощу, мокрої хвої й чогось терпкого, майже хижого, змусив її завмерти. Усередині все мимоволі напружилося. Аліса повільно вдихнула й подумки списала дивну реакцію на втому та викид адреналіну. Адже будь-хто злякався б, опинившись наодинці з двома озброєними, неймовірно привабливими незнайомцями в ізольованій фортеці.

Каель дивився на неї своїми дивними, майже бурштиновими очима, уважно вивчаючи її з такою прискіпливістю, наче намагався розібрати її на хімічні елементи, зважити на якихось невидимих терезах і винести свій вердикт. Його погляд ковзнув по її обличчю, затримався на шиї, а тоді повільно опустився нижче. Аліса машинально підтягнула краї плаща.

— У коридорі збираються, — не повертаючи голови, тихо промовив Каель. Його голос, хоч і звучав абсолютно спокійно, мав дивну, низьку вібрацію. Вона віддавалася десь глибоко в грудях Аліси, змушуючи серце пропускати удари. — Чутки в замку поширюються швидше за лісову пожежу. Усі вже знають, що на межі Північного лісу знайшли чужинку. Клан вимагає відповідей, Арене. І ніхто не піде, поки не отримає їх.

— Вони почекають, — відрізав Арен.

Голос Арена відбився в кімнаті, твердий, як удар щита. Він ступив уперед — світле волосся ковзнуло по плечах. Став між нею і Каелем, закрив її собою. Аліса видихнула, не помітивши, як затримала подих.

Він став між ними так, ніби це було звично. Аліса кинула погляд на Каеля. Захист чи попередження? Вона не знала.

— Вона ледь притомна, — продовжив Арен, не опускаючи широких плечей. — Вона не тутешня, Каелю. Її розум зараз схожий на уламки скла після вибуху, про який вона говорить. Ти хочеш кинути її натовпу, який у кожному дивному випадку бачить погану прикмету чи загрозу замку?

— Але замок уже зацікавився нею, — Каель зробив крок убік, обходячи брата за дугою. Його рухи були плавними, майже безшумними й дуже стрімкими. Він кивнув підборіддям на ліву руку Аліси, яка все ще міцно стискала важку тканину плаща біля горла, притискаючи комір до самої шкіри. — І тутешні не заспокояться. Поглянь на її руку, брате. Цей плащ не здатний приховати те, що світиться яскравіше за камін.

Аліса інстинктивно притиснула руку до грудей, ховаючи її під складками тканини, але печіння під шкірою, яке вона досі намагалася списати на хімічний опік чи залишковий шок нервових закінчень, раптом переросло в гострий, пульсуючий біль. Під шкірою повільно рухалося гаряче срібло. Воно розтікалося тонкими хвилями, і кожен новий поштовх відгукувався пульсуючим теплом.

— Що ви… що ви там бачите? — її голос пролунав хрипко й чужо. Вона не впізнала власного голосу, у якому більше не було впевненості аспірантки хімічного факультету, а залишилися лише страх, втома й досі невідоме хвилювання.

Арен повільно повернувся до неї. Його обличчя, досі спокійне й зібране, тепер виглядало напруженим. Він обережно, виявляючи дивну повагу до її особистого простору, протягнув руку. Його довгі, сильні пальці наблизилися до її шкіри, але не торкнулися дівчини, а лише вказали на її ліве зап'ястя. Навіть на такій відстані Аліса відчула жар, що йшов від його долоні.

— Поглянь сама.

Вона повільно послабила хватку і випростала руку перед собою. Тепла тканина плаща зісковзнула, оголивши тонку шкіру. Те, що вона побачила, змусило її затамувати подих. Усе, що вона знала про світ, більше не допомагало пояснити те, що вона побачила.

Тонка світла лінія, що спершу здавалася порізом, розрослася. Шкіра навколо стала гарячою, з рожевим відтінком, а сама лінія — об’ємною, сріблястою. Під епідермісом вигиналися тонкі нитки, мов живі капіляри, і розгалужувалися ще дрібніше. Срібло світилося все яскравіше, рівне світло пробивалося крізь напівтемряву, відкидаючи бліді відблиски на пальці.

Знак реагував на присутність близнюків. Щоразу, коли Каель чи Арен міняв позу або підходив ближче, пульсація срібла змінювала ритм. Вона прискорювалася, синхронізуючись із шаленим стуком власного серця. Лінії, що раніше нагадували незавершене коло, тепер повільно рухалися назустріч одна одній. Вони вимальовували чіткі контури двох вигнутих, гострих ліній, які перепліталися й намагалися замкнутися навколо гострих променів спалаху зірки у самому центрі.

— Це хімічно неможливо… — прошепотіла вона, відчуваючи, як до горла підкочується клубок, а подих стає рваним під їхніми пильними поглядами. — Під шкірою немає елементів, які могли б створювати такий ефект люмінесценції без зовнішнього джерела живлення чи ультрафіолету. Це якась підшкірна ін'єкція? Люмінофор? Флуоресцентний маркер? Що ви зробили зі мною, поки я була непритомна? Який препарат ви мені ввели?

Каель видав короткий, тихий смішок, який, втім, пролунав зовсім не весело. Він підійшов ближче, зупинившись усього за два кроки від неї. Його дивні очі в камінному світлі здавалися розплавленим бурштином, і в них спалахнув хижий, відвертий вогник.

— Лю-мі-но-фор? — по складах повторив він дивне для нього слово, пробуючи його на смак, ніби це була якась екзотична назва. — Ти продовжуєш говорити слова, яких немає в нашій мові, дівчино. Ми нічого з тобою не робили. Ми знайшли тебе на випаленій землі Північного лісу. Навколо тебе трава перетворилася на чорний попіл, а дерева обвуглилися по колу, утворюючи точно такий самий малюнок, який зараз проростає на твоєму тілі. Світло на твоїй руці — це знак, якого наш замок не бачив уже кілька століть.

— Древні перекази називають це ознакою долі, — тихо додав Арен, уважно спостерігаючи, як важко дихає дівчина. — Але для нас це поки що така ж загадка, як і твої слова про лабораторію.

— Магія, доля… це просто слова для явищ, які наука ще не встигла пояснити, — вперто заперечила Аліса, хоча її власний голос тремтів від надмірного хвилювання. Вона стиснула зап'ястя пальцями правої руки, намагаючись фізично зупинити рух срібних ниток, але відчула лише, як під її пучками б'ється гарячий, чужий і неймовірно сильний пульс. — Повинно бути раціональне пояснення. Вибух колби, у якій був фіолетовий розчин, і там теж був цей знак! Ви хіміки? Алхіміки? Хто ви такі?

Брати перезирнулися. У цьому погляді промайнуло щось давнє, зрозуміле лише їм.

— Ти кажеш, що бачила цей знак у своєму світі? — тихо запитав Арен, роблячи крок вперед. Тепер вона опинилася затиснутою між двома чоловіками. Один стояв праворуч, світлий, стриманий, але від його близькості шкіра ніби плавилася. Інший ліворуч, темний, стрімкий, непередбачуваний, і від нього віяло такою первісною чоловічою силою, що Алісі забило памороки.

— Так, — Аліса кивнула. Стіни ніби насувалися, повітря стало гарячим. — У колбі. Перед вибухом. Це була випадкова реакція. Формула аромату...

Коридором прокотився гучний гомін. Натовп за дверима хвилювався дедалі більше, і розібрати окремі слова вже було неможливо. Важкий дубовий засув кімнати здригнувся від вимогливого, залізного стуку, від якого з дерев'яних балок під стелею посипався дрібний віковий пил.

— Альфи! — пролунав з-за дверей сильний, хрипкий голос одного з підлеглих клану. — Всі мають бачити ту, що прийшла з випаленої землі! Клан вимагає вивести чужинку на двір. Вежа Чорного Місяця здригнулася, а знак на старих барельєфах почав світитися! Ви не можете ховати її тут вічно!

Аліса відчула, як її пальці остаточно затремтіли. Вона була замкнена в кам'яній фортеці, посеред чужого місця, без документів і розуміння тутешніх законів, а за дверима стояв натовп, який вимагав її появи. Погляд заметався кімнатою. Вікно було занадто високим, за ним виднілися лише урвище й гори, а двері заблокували ці двоє чоловіків.

Каель відпустив руків’я ножа. Губи склалися в гостру усмішку. Він наблизився до Аліси, так близько, що вона відчула жар його тіла навіть крізь вологий плащ. Його плече майже торкнулося її, дихання стало частішим.

— Ну що, Арене? — Каель кивнув на двері, але очі продовжували пожирати Алісу. — Схоже, наші не збираються чекати, поки ти проведеш для нашої гості екскурсію чи напоїш її заспокійливим відваром. Весь клан відчув зміни. Наш замок ніколи не реагує просто так. Твій знак, дівчино, чи як ти там його називаєш, «хімічна реакція», щойно підписав для всіх нас нові правила. Вони хочуть бачити твою руку.

— Вони побачать те, що я дозволю їм побачити, — голос Арена став ще нижчим, суворішим і майже гарчав. Він розвернувся до дверей, але перед цим знову поглянув на дівчину, і в цьому погляді вже було власницьке полум'я. — Не бійтеся, Алісо. Поки ви в цій кімнаті, ніхто не переступить поріг без моєї згоди. Але Каель правий в одному: приховати це більше не вдасться. Знак вибрав свій час.

Аліса дивилася на зап'ястя, де срібні лінії майже зімкнулися навколо зірки. Біль стих, залишивши під шкірою глибоку пульсацію.

Вчора її турбувала лише нестабільна реакція в лабораторії. Тепер цей знак жив у її тілі, світився на стінах чужої Вежі, збирав натовп під дверима. Вона притиснула зап’ястя до грудей. Якщо шлях сюди існував, мав бути і спосіб повернутися.

І вона збиралася його знайти.