Раді Вас бачити!

Ранок увірвався у простір покоїв м’якими пасмами золотаво-рожевого світла. Вони ледь проникали крізь важкі оксамитові штори з тисненням. Величезна спальня, що вночі була простором їхньої шаленої пристрасті, тепер тонула в затишних напівтінях. Повітря лишалося густим, нерухомим, просякнутим відлунням пристрасті.

Аліса виринала з глибокого, солодкого сну повільно, наче піднімалася з теплих глибин магічного анабіозу. Новий день приніс із собою дивовижну, раніше незнайому легкість. Кожна клітина її тіла, яка ще кілька годин тому тремтіла від перенапруження та шокуючого еротичного вибуху, тепер здавалася оновленою. Фонова тривожність, що супроводжувала її з першого дня перебування в цьому похмурому замку, повністю зникла. Натомість усередині панувало глибоке фізичне умиротворення, ніби її єство нарешті отримало омріяне налаштування.

Вона спробувала змінити положення на шовкових простирадлах й інстинктивно, підкоряючись нічній пам’яті, смикнула руками вгору. Розум одразу підкинув яскраві картини минулої ночі, коли вона сама простягнула Каелю руки, а чорний шовк зафіксував її зап’ястки біля кованого узголів’я. Проте зараз її зап’ястки виявилися цілком вільними. Каель зняв шовкові пута, поки вона спала, оберігаючи її спокій після того, як буря вщухла. Великі, гарячі пальці чоловіка тепер повільно, з неймовірною обережністю розтирали її шкіру заспокійливими круговими рухами, розганяючи кров у місцях, де залишилися легкі рожеві сліди. У цих дотиках панувала чиста, оберігаюча ніжність.

Дівчина затамувала подих і повернула голову, боячись сполохати цей крихкий момент. Каель залишався поруч. Альфа лежав обличчям до неї, підперши голову рукою, і пильно, безвідривно спостерігав за її пробудженням. Проте зараз перед нею поставав зовсім інший чоловік. Дикий, смертельно небезпечний хижак із розстебнутою сорочкою та золотим вогнем звіра, який увірвався сюди, зник. Його бурштинові зіниці дивилися чисто й тепло, наче розплавлений ранковий мед. Нічна хижість і владність вляглися, і тепер у його погляді панувало благоговійне, вікове умиротворення істоти, яка нарешті знайшла свій абсолютний дім. Його гарячий подих м'яко обпалював її плече.

— Доброго ранку, моя кохана, — тихо, ледь чутно пророкотав він.

Його голос, усе ще низький і хрипкий після нічного напруження, втратив залізні ноти ватажка зграї. Він звучав оксамитово й м'яко, огортаючи її свідомість, наче щільна ковдра з дорогого хутра. Срібна мітка на її руці миттєво відгукнулася на цей звук ледь помітною, приємною вібрацією.

Каель повільно наблизився, стираючи відстань між ними, і трепетно торкнувся її чола. Далі його поцілунки лягали невагомо на щоки, кінчик носа, і нарешті він м'яко торкнувся її губ. Цей ранковий жест відрізнявся від усього, що було між ними в темряві. Нічний голод, прагнення володіти й забрати її подих залишилися у минулому. Тепер Аліса відчувала лише кришталеву ніжність і тиху подяку за довіру, проявлену вночі попри всі страхи.

До її щік миттєво підступив новий, гарячий рум'янець. Разом із цим теплом її єство спершу охопила хвиля подиву й полегшення, а потім затопило всеосяжне відчуття монолітної безпеки, яке витіснило паніку перед невідомим. Вона підтягнула ковдру вище, приховуючи палаючий знак ватажка. Магічне тавро вже не випалювало шкіру — воно пульсувало синхронно з її серцем, транслюючи спокій усього клану. Вона почувалася захищеною енергетичним коконом.

— Ти зовсім інший зранку, Каелю, — тихо промовила вона, зустрічаючи його погляд. — І я досі намагаюся зрозуміти, що сталося зі мною вночі. Коли ти дістав стрічку, я могла відмовитися. Я це знала. Але сама простягнула тобі руки. А потім дозволила значно більше, ніж могла уявити ще вчора. — Аліса на мить опустила погляд на свої зап’ястки. — Мене лякає саме це. Чому мені сподобалося віддати тобі контроль?

Каель тихо і глибоко зітхнув. Його обличчя з різкими рисами пом'якшилося. На губах з’явилася ледь помітна посмішка, сповнена терпіння. Він простягнув руку, заправив неслухняне пасмо її волосся за вухо, затримав долоню на її щоці й ніжно погладив шкіру пальцем. Його широка, гаряча рука, покрита мозолями від зброї, здавалася найнадійнішим щитом.

— Бо ти віддала мені рівно стільки контролю, скільки сама захотіла, — тихо відповів Каель. — Я люблю вести, Алісо. Люблю відчувати твою реакцію, випробовувати твою сміливість, бачити, як далеко ти готова зайти зі мною. Це частина мене. Але вчора ти сама простягнула руки. І саме тому для мене це мало значення.

Він підвівся на ліжку трохи вище, спираючись на лікоть. Важка хутряна ковдра сповзла з його плечей, оголюючи рельєфні груди та міцні м'язи, де кожна лінія свідчила про первісну силу його вовчої природи. Проте в його поставі читалися абсолютна відкритість і готовність бути зрозумілим для своєї пари.

— Моя влада над тобою існує тільки там, де ти сама мені її даєш, — продовжив Каель. — Чорний шовк, накази, те, як я торкаюся тебе — мені подобається ця гра між нами. Подобається, коли ти сперечаєшся зі мною, а потім сама вирішуєш поступитися. І якщо одного разу ти скажеш, що досить, я зупинюся. — У бурштинових очах майнуло знайоме хиже тепло. — Але якщо ти знову простягнеш мені руки, квіточко, я точно не стану вдавати з себе Арена.

Аліса слухала його й подумки поверталася до минулої ночі вже інакше. Найдивнішим залишався момент, коли Каель зупинився й залишив рішення за нею. Вона могла відмовитися від того, що лякало своєю новизною, проте погодилася. Цей вибір належав їй, як і задоволення, яке вона отримала від його владної гри. Усвідомлення трохи заспокоювало, хоча породжувало нові питання. Звідки в ній узялося бажання віддати контроль саме Каелю? Чому поруч з Ареном вона шукала близькості й довіри, а поруч із його братом — зовсім інші відчуття? І яку роль у всьому цьому відігравав срібний знак?

Каель помітив, як нарешті розгладилася напружена зморшка між її бровами. Плечі під ковдрою також розслабилися. Його долоня перемістилася вниз з її щоки. Знову нахилившись, він дбайливо зацілував її зап'ястки один за одним, створюючи губами пам'ять про нічний шовковий полон. Поцілунки приносили їй відчутне полегшення.

— Відпочивай сьогодні, Алісо, — тихо прошепотів він їй прямо в губи, після чого повільно підвівся з ліжка й почав одягатися.

Його рухи одразу стали граційними, як у хижака. Він був впевненим господарем, який тримав безпеку клану під контролем. Каель застебнув сорочку, затягнув пояс із бляхами і перевірив зброю.

— Мені потрібно з'ясувати кілька важливих питань на дальних кордонах, — продовжив Каель, тримаючи її в полі зору. — Арен перебуває на тренувальному майданчику. Він контролює внутрішній периметр цитаделі та стежить за ним. Тобі нічого не загрожує. Твої покої повністю у твоєму розпорядженні. Слуги принесуть усе необхідне. Ніякого примусу.

Коли двері за Каелем зачинилися, у кімнаті залишився його густий шлейф деревини, хвої й сонячного мускусу.

Аліса залишилася в покоях наодинці. Вона повільно витягла руку з-під ковдри і підняла її на рівень очей. Її погляд ковзав по витонченій срібній мітці на шкірі, в якій поєднувалися розгубленість і химерне зачарування. Ранковий спокій поступово приборкав хвилювання, повернувши її розум до звичного, прагматичного русла. Інстинкти інстинктами, але її раціональна, наукова частина вимагала чітких відповідей.

Що це за магія насправді? Які процеси вона запускає в організмі? Чому срібний знак реагує на кожного з братів інакше, а її власне тіло розрізняє їхню присутність ще до того, як вона встигає побачити чи почути когось із них? Найдивнішим залишалося інше: після близькості з Ареном потяг до Каеля посилився, а після ночі з Каелем зв’язок з Ареном нікуди не зник. Для випадкової фізіологічної реакції закономірність була надто чіткою.

Аліса провела пальцем уздовж срібної лінії. Якщо цей знак справді пов’язував її з обома братами, вона хотіла зрозуміти механізм цього зв’язку, його походження та межі його впливу. Відповідь мала бути десь у цьому світі. А якщо перевертні пояснювали все законами Крові та давніми переказами, вона спробує подивитися на ті самі явища очима вченої.

З цими твердими думками Аліса рішуче скинула хутряну ковдру і піднялася з ліжка. Її ноги трохи тремтіли після бурхливої ночі, але погляд залишався гострим і цілеспрямованим. Попереду на неї чекали закрита замкова бібліотека, наповнена пилом століть, і загадкові щоденники прадавнього алхіміка. Вона була повністю готова розпочати власне незалежне наукове розслідування й розгадати таємницю срібного знака.