Раді Вас бачити!

Важкі дубові двері зачинилися за ними з глухим стуком. Каель доніс Алісу до кушетки біля каміна й обережно опустив її на сидіння. Його руки затрималися на її талії лише на мить, проте навіть цього вистачило, щоб вона напружилася. Він відразу відступив. Бурштинові очі ковзнули по її обличчю, затрималися на розкусаній нижній губі, на пальцях, що тремтіли в складках сукні. Задоволення, з яким він залишав альтанку, змінилося чимось важчим. Каель наче хотів щось сказати, але лише стиснув щелепи, розвернувся й вийшов. За дверима стихли його кроки, а в кімнаті ще тримався знайомий запах грози, шкіри й лісу.

Аліса залишилася сама. Кілька секунд вона сиділа нерухомо, дивлячись на зачинені двері, за якими щойно зник Каель. Серце все ще билося надто швидко, пальці тремтіли, а думки ніяк не хотіли складатися у звичну чітку послідовність.

Це дратувало найбільше.

Вона звикла довіряти власному розуму. Факт, причина, наслідок. Навіть найскладніше явище можна було б розкласти на складові, якби вистачило знань і часу. Та в альтанці її тіло відгукувалося швидше, ніж вона встигала осмислити власні реакції, і саме це й не давало їй спокою.

Аліса повільно підняла руки й подивилася на зап'ястя. Шкіра залишалася чистою — жодного сліду від чорного шовку. Лише срібний знак проступав виразніше, ніж учора. Тонкі лінії здавалися майже живими.

Вона торкнулася їх кінчиком пальця. По руці прокотилося тепло.

Аліса різко відсмикнула долоню.

— Чудово, — пробурмотіла вона. — Тепер ще й це.

За високою різьбленою ширмою в кутку покоїв уже чекала велика мідна ванна. Наповнена майже до країв гарячою водою, вона випускала густі, важкі пасма пари, які повільно піднімалися до кам'яної стелі. Слуги виконали свою роботу бездоганно. У воді плавали сухі квіти гірської лаванди та подрібнена хвоя, наповнюючи простір терпким, заспокійливим ароматом. Аліса скинула сукню, залишила її на спинці крісла й занурилася у воду.

Тепло поступово розслабило напружені м'язи. Вона відкинула голову на край ванни й заплющила очі, відновлюючи в пам'яті події в альтанці так, як аналізувала б результати невдалого експерименту.

Каель. Його запах. Дотики. Срібний знак.

І реакція її власного тіла.

Останнє викликало найбільше запитань. Аліса могла скільки завгодно злитися на Каеля за його самовпевненість і бажання керувати нею, але заперечувати власну реакцію було так само безглуздо, як сперечатися з результатами лабораторного досліду.

— Феромони, — тихо сказала вона. — Гормональна реакція… Все логічно. Я не слабка, я вчена, я це контролюю!

Але голос усередині шепотів: "Ти брешеш."

Вона зачерпнула долонею воду й провела по обличчю.

Вона намагалася вибудувати звичну стіну з логічних формул, графіків та наукових термінів, щоб повернути собі спокій, але відчувала, як раціональний світ, який вона так ретельно вибудовувала, тріщить по швах, а нове гостре відчуття навколишнього світу різко змінило її сприйняття — матеріальне, фізичне відчуття стало переважати логіку.

Закривши очі, вона з жахом усвідомила гостроту своїх нових відчуттів. Вона чітко розрізняла звуки замку. Далеко внизу, на цокольному поверсі замку, кухарі з брязкотом розставляли важкі залізні пательні. Вона могла розрізнити навіть шипіння олії. За товстими кам'яними стінами, в глибині Північного лісу, крикнув нічний птах. Аліса визначила відстань до нього в межах 300 метрів. Її нюх став дуже гострим. Крізь аромат лаванди й дьогтю вона відчувала сирість підвалів і старе залізо прадавньої зброї, що зберігалася в арсеналі на іншому кінці двору.

Найстрашніше відбувалося всередині. Спочатку її шкіра стала надчутливою. Кожен рух води навколо тіла, кожна бульбашка пари викликали легке, млосне тремтіння внизу живота. Ці фізичні відчуття змішувалися з емоціями. Спочатку — розгубленість, потім — бажання, яке наростало з пробудженням вовчого єства, що Каель так брутально витягнув на поверхню своїми губами й язиком. Воно повністю прокинулося й почало ігнорувати її логіку, дедалі сильніше домінуючи в її свідомості. Воно солодко, голодно вило десь у її підсвідомості, тужило за важкими, гарячими долонями й вимагало безпеки, яку могла дати лише ця зграя. Вона відчувала гострий внутрішній розкол. Одна її частина залишалася гордою, освіченою жінкою, інша — первісною Омегою, яка прагнула влади Альфи. Цей розкол лякав її сильніше, ніж цей світ.

У цей самий час у великій залі засідань, розташованій у західній вежі цитаделі, повітря було настільки густим від напруги, що будь-яка іскра могла спричинити вибух. Брати стояли один навпроти одного біля протилежних кінців довгого, масивного столу з мореного дуба. На стінах у зальних кованих підсвічниках тріщали факели, кидаючи довгі, ламані тіні на прадавні гобелени.

Арен стояв нерухомо, спершись великими долонями на гладку поверхню столу. Він повільно, навмисно крутив між пальцями важкий срібний кубок, прикрашений зображенням голови вовка. Його світлі очі, що зазвичай випромінювали крижаний спокій, зараз світилися глибоким, небезпечним золотом. Він тримав брата під важким фіксуючим поглядом.

Каель уже встиг змінити розірвану сорочку на свіжу зі щільного чорного льону. Він нервово міряв кроками кімнату. Рухався швидко, рвучко, мов дикий хижак у тісній клітці. Від нього все ще віяло солодким, мускусним ароматом Аліси її першої розрядки. Арен читав кожну емоцію брата, ніби власну. Він відчував той шалений, некерований вогонь, який зараз випалював нутрощі Каеля.

Арен поставив кубок на стіл і підняв погляд на брата.

— Ти далеко зайшов, Каелю.

Каель зупинився. На мить у його обличчі з'явилося те саме задоволення, з яким він ніс Алісу з альтанки.

— Вона могла зупинити мене.

— І ти б зупинився?

Посмішка Каеля повільно згасла.

— Так.

Арен дивився на нього ще кілька секунд, наче вирішував, наскільки можна вірити цій відповіді.

— Тоді чому я досі відчуваю твій тріумф?

Каель сперся долонями об край столу.

— Бо вона відгукнулася на мене. Скільки б не переконувала себе в протилежному, скільки б не ховалася за своєю логікою — вона хотіла мене. І ти це теж відчув.

Пальці Арена ще сильніше стиснули срібний кубок.

— Відчув.

Одного слова вистачило, щоб Каель усміхнувся.

— Ось що тебе насправді розлютило.

Арен повільно випростався.

— Мене розлютило, що ти отримав можливість залишитися з нею наодинці й одразу скористався нею.

— Ревнуєш?

— Так.

Каель явно не очікував настільки прямої відповіді.

Арен обійшов стіл і зупинився навпроти нього.

— Мій вовк відчував її весь цей час. Її запах, її збудження, твій запах на її шкірі. Кожен раз, коли вона відгукувалася на тебе, він вимагав піти туди й відтягнути тебе від неї.

Золото в очах Каеля стало яскравішим.

— Але ти залишився.

— Бо вона була з тобою за власним бажанням.

Між братами зависла коротка тиша.

Каель першим відвів погляд і провів долонею по потилиці.

— Вона досі намагається переконати себе, що все можна пояснити гормонами, феромонами чи ще якоюсь людською наукою.

— Нехай пояснює.

— Думаєш, це допоможе?

— Думаю, їй потрібен час, щоб зрозуміти, чого вона хоче сама.

Каель тихо хмикнув.

— Дуже благородно.

Арен перевів на нього погляд.

— Це не благородство. Я хочу її так само сильно, як ти. І сьогодні, коли ти приніс її на руках, мені вперше захотілося забути, що ти мій брат.

Посмішка з обличчя Каеля зникла.

— Тоді ми маємо проблему.

— Вона в нас була ще до появи Аліси.

Погляд Арена ковзнув до карти Північного лісу. Чорна лінія розділу все ще перетинала її навпіл.

— Раніше ми ділили землю. Тепер наші вовки тягнуться до однієї й тієї самої жінки.

— Я її тобі не віддам.

Арен повернув голову.

— А я її не прошу.

Каель насупився.

— Тоді що ти збираєшся робити?

— Те саме, що зробив ти. Дати їй можливість пізнати мене.

Каель завмер. Ревність миттєво змінила його обличчя.

— Коли?

— Сьогодні.

З грудей Каеля вирвався глухий рик.

— Арене...

— Ти хотів, щоб вона сама відгукнулася на тебе. Тепер дозволь їй самій вирішити, чи хоче вона наблизитися до мене.

Каель довго дивився на брата. Щелепи напружилися, вовк проступив золотом у зіницях, проте заперечити власний принцип він уже не міг.

— Якщо вона піде з тобою сама, я не втручатимусь.

Арен кивнув.

— Саме цього я від тебе й хочу.

Каель різко розвернувся й рушив до дверей. Уже біля порога зупинився й озирнувся через плече.

— Тільки не думай, що мені буде легко дивитися, як вона торкається тебе.

Арен зустрів його погляд.

— Тепер ти знаєш, що я відчував сьогодні.

Каель вийшов, залишивши двері глухо зачинитися за спиною.

Вечеря в малій їдальні проходила в абсолютному, гнітючому мовчанні. Воно здавалося матеріальним. Аліса сиділа посередині довгого столу. Вона була в новій темно-синій, майже чорній сукні з високим коміром. Одяг надійно закривав шию та ключиці. Тканина була щільною. Після гарячої ванни шкіра все одно реагувала на кожен рух одягу поколюванням. Вона повністю ігнорувала їжу на своїй тарілці. Запечене м'ясо дичини та лісові ягоди здавалися їй безсмаковими. Вона лише зрідка пила маленькими ковтками воду з кришталевого кубка, намагаючись заспокоїти пересохле горло.

Вона відчувала себе мішенню, затиснутою між двома потужними магнітними полюсами. Праворуч від неї сидів Каель. Він переодягнувся, але від нього все одно віяло тією самою небезпечною, вибухонебезпечною енергією. Він повністю відмовився від їжі. Його палаючий, немигаючий погляд був прикутий до її профілю, до тонких зап'ястків, де тепер чітко проступав срібний знак. Він дивився на неї так, ніби подумки знову обертав навколо її рук чорний шовк, змушуючи її здригатися під його губами.

Ліворуч сидів Арен. На відміну від брата, виявляв абсолютний спокій моноліту. Він повільно й акуратно користувався ножем і виделкою. Його рухи залишалися вивіреними. Проте його присутність відчувалася як важка, гаряча ковдра, що поступово позбавляла її повітря. Від нього віяло свіжістю ранкового лісу та силою, яка м'яко, але впевнено забирала її внутрішній панічний страх.

Коли слуги прибрали останні тарілки, Арен повільно відсунув свій кубок і підвівся. Напруга в їдальні в цю секунду досягла піку. У повітрі чітко пахло озоном, як перед початком руйнівної лісової грози.

Арен зробив крок до Аліси й повільно протягнув їй свою велику, широку долоню, повернуту вгору.

— Ходімо зі мною, Алісо.

Він залишив руку між ними, даючи їй самій вирішити, що робити далі.

Аліса ще кілька секунд дивилася на простягнуту долоню. Після всього, що сталося сьогодні, розум вимагав повернутися до своїх покоїв, зачинити двері й нарешті залишитися самій. Та поруч з Ареном вона відчувала зовсім іншу напругу. Його близькість теж хвилювала її, тільки інакше — спокійніше, глибше, і від цього цікавість ставала ще сильнішою.

Вона перевела погляд на Каеля. Зім'ятий кубок у його руці сказав більше за будь-які слова. Щось уперте ворухнулося всередині. Він отримав від неї більше, ніж вона збиралася дозволити, а тепер дивився так, наче вже мав право вирішувати, кому вона може простягнути руку.

Аліса знову подивилася на Арена і повільно вклала пальці в його долоню.

Арен стиснув їх і допоміг їй підвестися. Він рушив до дверей, залишаючи їй достатньо часу, щоб відірватися. Аліса цього не зробила.

Каель залишився за столом.

А вона пішла з Ареном.