Раді Вас бачити!

Каель летів крізь густий нічний ліс, зливаючись із темрявою в одне ціле. На східному кордоні він так і не знайшов слідів вторгнення, а тривога, що весь цей час тягнула його назад до замку, ставала дедалі сильнішою. Його розум уже давно відступив на задній план, поступившись місцем первісній люті, що керувала кожним рухом його звіриного тіла. Він мчав у вовчій іпостасі, розриваючи кігтями нічну тишу, ламаючи гілки та перестрибуючи через повалені століттями дерева. Його важке, рвучке дихання наповнювало легені запахом вологої землі та звіриного азарту.

Але раптом щось змінилося.

Це відчуття вдарило його, наче крижаний батіг. До цього моменту магічний зв’язок із Алісою був гарячим, гострим і безпомилковим вогнем. Але тепер він почав згасати. Він ставав нечітким, в’язким, наче Алісу відгородили від нього товстою стіною з отруйного туману. Крізь зв’язок з ним проривалися лише приглушені спалахи її болю й страху, а потім зникали, залишаючи моторошну порожнечу.

Він не розумів, що відбувається, але інстинкти Альфи вили в унісон із його серцем. Він втрачав її. З кожною миттю зв’язок слабшав.

Ця думка випалила залишки його стриманості. Каель зірвався з місця, додавши швидкості, яку не могла витримати жодна звичайна істота. Він біг навпростець, відчуваючи, як магічний вихор навколо нього починає викривлятися. Він бачив перед собою лише замок, що виростав із темряви, наче чорна зубаста паща.

Коли Каель наблизився до підніжжя скелі, на якій височів замок, повітря навколо нього раптом змінилося. Воно стало важчим, насиченим запахом гару та металевою ноткою напруги. У цей момент його звірині чуття вловили ще одну присутність.

Арен.

Зв’язок між братами спалахнув так різко, що Каель збився з кроку. Арен був зовсім поруч і теж мчав до замку. Крізь їхній зв’язок Каель відчув його лють, страх за Алісу й гостре відчуття власної провини.

Каелю вистачило того, що він відчув через зв’язок. Арен теж зрозумів: удари по кордонах мали одну мету — виманити їх обох із замку. Страх за Алісу змішувався в ньому з люттю на Вітольда і провиною за рішення, яке ще кілька годин тому здавалося єдиним можливим. Каель відчував це так само виразно, як власний гнів.

Виття Каеля прокотилося нічним лісом. Майже одразу здалеку озвався Арен. Каель почув брата й прискорився. Вони ще не бачили один одного між деревами, та обидва вже прямували до однієї точки — до замку.

Відстань між ними швидко скорочувалася. Каель відчув наближення Арена раніше, ніж побачив його між деревами. Брат мчав до замку, і крізь їхній зв’язок билося те саме єдине бажання — встигнути до Аліси.

Вони завмерли лише на коротку мить перед стіною замку. Їм вистачило одного погляду. Не гаючи часу, вони кинулися до таємного проходу.

Кам’яна плита таємного проходу відсунулася, відкриваючи вузький хід усередину замку. Арен і Каель промчали темним коридором і вирвалися у внутрішню галерею. Перший охоронець устиг лише обернутися на звук кігтів по каменю, перш ніж його відкинуло до стіни. Брати мчали далі, найкоротшим шляхом до покоїв Аліси, змітаючи кожного, хто намагався їх зупинити.

Вони вибили двері покоїв Аліси в ту мить, коли троє чоловіків, уже скинувши одяг, наближалися до неї.

Троє чоловіків завмерли й обернулися до дверей. На порозі стояли два величезні вовки. Арен першим побачив Алісу: розірвані стрічки на сукні, руки, якими вона намагалася прикритися, затуманений погляд. Крізь зв’язок ударив її страх. Каель глухо загарчав, і чоловік, що стояв найближче до Аліси, відсахнувся.

Покої Аліси миттєво перетворилися на арену кривавої розплати. Перш ніж чоловіки встигли бодай моргнути, звірі перетнули простір кімнати. Арен та Каель рухалися блискавично, нещадні й позбавлені будь-яких вагань.

Перший нападник кинувся вбік, але Арен наздогнав його раніше. Важка лапа збила чоловіка з ніг і відкинула до кам’яної стіни. Другого Каель збив з ніг одним стрибком, вчепившись іклами в горлянку з такою люттю, що розірвав плоть одним ривком, залишаючи після себе лише фонтан гарячої крові, що зросив килими.

Третій, сповнений тваринного жаху, спробував відступити до вікна, але Арен наздогнав його в один стрибок. Кігті Альфи впилися в плечі, з легкістю розпорюючи шкіру й м'язи аж до самих кісток. Почулося відчайдушне, благальне виття, яке миттєво обірвалося, коли щелепи Альфи зімкнулися на його шиї.

Це була страта. У кімнаті залишилися запах свіжої крові, важке дихання двох звірів і тихе капання на кам’яну підлогу. Арен і Каель повільно повернулися до Аліси. Вона стояла біля стіни, притримуючись рукою за край столу, а затуманений погляд ковзав між ними, ніби їй було важко втримати їхні обриси. Каель першим рушив до неї, та зупинився за крок. На його морді й шерсті залишалася чужа кров. Арен став поруч, і крізь зв’язок з Алісою до обох долинув новий спалах жару й слабкості.

Тиша тривала лише кілька секунд. За важкими дубовими дверима пролунали кроки — багато, майже одночасно. Арен різко повернув голову на звук. Каель завмер біля Аліси й прислухався.

Чоботи важко били по кам’яній підлозі коридору, наближаючись до покоїв. Хтось зупинився просто за дверима. За ним стихли й інші.

— Вони тут, — прошепотів Каель, розвертаючись до дверей. Його тіло напружилося, готове до нового удару.

Арен підхопив Алісу й обережно опустив її на ліжко. Вона спробувала втриматися за його руку, та пальці майже одразу ослабли. Він підтягнув край хутра, вкриваючи її, і повернувся до дверей. Каель уже став збоку від входу. Арен зайняв місце з іншого боку.

Двері здригнулися від потужного удару ззовні. За мить пролунав другий — дерево тріснуло біля засуву. Арен і Каель залишалися по обидва боки входу, чекаючи.

Третій удар вирвав двері з кріплень. Перші охоронці увірвалися до кімнати й одразу опинилися між братами.

Арен і Каель ударили одночасно. Каель перехопив руку першого найманця, ривком потягнув його на себе й ударив кулаком під ребра. Арен схопив другого за горло й відкинув на тих, хто саме намагався прорватися крізь двері. У вузькому проході нападники заважали один одному, збиваючись під натиском братів. Бій швидко перемістився в коридор. За кілька миттєвостей кілька найманців уже лежали на кам’яній підлозі, а решта почала відступати.

Коли останній крик стих, брати повернулися до Аліси. Каель обережно підхопив її на руки й відчув жар навіть крізь тканину сукні.

— Я заберу її звідси, — сказав він, глянувши на тіла біля дверей. — Залишуся з нею, поки не з’ясуємо, що їй дали.

Арен зціпив зуби, дивлячись у коридор.

— А Вітольд?

— Твій, — коротко відповів Каель.

Арен перевів погляд на Алісу. Її голова лежала на плечі Каеля, щоки палали від жару, дихання залишалося важким. Він на мить стиснув її долоню, а тоді відпустив.

— Я знайду його.

— Іди, — кинув Каель, вже крокуючи до виходу. — А я подбаю про неї. Не дай йому піти.

Каель швидко рушив коридором, несучи Алісу на руках. Арен дочекався, поки брат зникне за поворотом, і змінив іпостась. Величезний вовк рвонув у протилежний бік. Серед запахів крові, каменю й десятків мешканців замку він упіймав слід Вітольда й пішов за ним углиб коридорів.

Слід привів його до сходів, що спускалися в підземелля. Арен мчав униз, доки серед запахів сирого каменю й Вітольда не впізнав інший — запах Бети. Він різко зупинився біля однієї з бічних камер і повернув людську подобу. Двері були прочинені. Арен штовхнув їх і зайшов усередину.

У кутку, міцно прив’язаний до залізного стовпа, сидів Бета. Голова безвольно схилилася на груди, руки були стягнуті за спиною, а на скроні темнів слід від удару. Арен кинувся до нього, опустився навколішки й торкнувся шиї. Пульс був. Повільний, але рівний. Від одягу Бети тягнуло тим самим солодкуватим запахом, який Арен уже відчув у покоях Аліси.

Арен розірвав мотузки на руках Бети й обережно опустив його на підлогу. За дверима камери ще тримався запах Вітольда. Слід ішов далі в підземелля. Арен підвівся, прислухався до дихання Бети й на мить завмер. Залишити його тут він не міг. Продовжити погоню означало втратити час, якого Вітольду вистачить, щоб зникнути. Пальці Арена стиснулися в кулак. Цього разу Вітольд змусив його знову обрати.