Раді Вас бачити!

Ранковий туман густими, сизими пасмами стелився над вологою землею, коли загін найсильніших воїнів клану вишикувався на великому замковому подвір'ї. Повітря виявлялося кришталево чистим, прохолодним і просякнутим соковитим ароматом хвої, мокрого листя та близької грози. Замок Півночі прокидався під глухе, грізне гарчання. Перевертні готувалися до великого полювання, яке завжди вважалося священним ритуалом перевірки сили й витривалості всієї зграї. Воїни готувалися до перевтілення, скидали зайвий одяг і перевіряли ремені з мисливськими ножами, які брали із собою на випадок небезпеки.

Аліса стояла на високому кам’яному ганку замку, щільно загортаючись у теплий вовняний плащ. Срібний знак на її правому зап’ястку ховався під манжетою, але вона раз по раз проводила пальцями по ньому, намагаючись втихомирити туге, пульсуюче, гаряче тепло під шкірою. Весь ранок її серце билося швидко й плутано, наче від страху втратити контроль. Таємно знайдена у бібліотеці книга залишалася на дні скрині, а її зміст не давав спокою. Кожна сторінка виринала в думках разом із тремтінням у грудях. Слово «Луна» болісно відлунювало у свідомості, змушуючи стискати кулаки від щему й подиву. Внутрішня боротьба, що панувала в ній, відбивалася у напружених поглядах на чоловіків; ревнощі до свого міфічного статусу штрикали гострою тривогою, а кохання виривалося назовні шаленою хвилею, лякаючи своєю непідконтрольністю.

Брати-близнюки з’явилися перед зграєю одночасно, випромінюючи колосальну, майже відчутну на відстані фізичну ауру абсолютної влади. Вони стали на чолі загону, і Арен зробив крок уперед, піднявши свою могутню руку. Його громовий, залізобетонний голос рознісся над усім подвір'ям, проголосивши початок священного ритуалу.

— Воїни Півночі! — гучно вигукнув Альфа, і кожен перевертень на подвір'ї миттєво затамував подих. — Сьогодні праліс кличе нас випробувати нашу силу. Кров землі вимагає гарячої здобичі, а наші вовки прагнуть дикого бігу. Нехай кожен покаже свою відданість клану. Полювання відкрито!

Щойно останні слова промови затихли, Арен повернувся обличчям до Аліси. Дівчина заворожено застигла, коли тіло її Альфи раптом пронизала потужна, блискавична трансформація. Вона вперше в житті побачила це дивовижне видовище на власні очі. М’язи чоловіка стрімко збільшилися в об’ємі, людська шкіра миттєво вкрилася густою, розкішною сріблясто-білою шерстю, яка вилискувала на ранковому сонці чистими платиновими відтінками, а кістки з глухим хрускотом перебудувалися під досконалу анатомію хижака. Прямо перед нею зараз стояв гігантський, могутній сріблясто-білий вовк заввишки з людський зріст. Його великі золоті очі горіли розумом і нестримною первісною пристрастю.

Аліса відчула, як сильний, сирий страх пронизав усе її тіло, змусивши серце затремтіти, а шкіру покрити гусячою. Величезний білий звір підійшов. Його погляд наскрізь пронизував її, і вона вдихнула ковток вологого повітря, намагаючись опанувати себе. Дівчина боролася із поштовхами паніки й подиву, повільно простягнувши руку, щоб торкнутися його гарячої, шорсткої шерсті. З її пальців спалахнула коротка іскра, і вона відчула раптовий приплив тепла, змішаний із трепетом. Від цього дотику вовк Арена видав радісне глухе бурчання. Це було зворушливо, ніби найніжніший момент проговорювався поглядами, і для них трьох ця мить стала осердям первісної довіри.

За мить сріблясто-білий вовк Арена видав потужний закличний клич, який змусив замкові стіни здригнутися. Він стрімко розвернувся й першим кинувся вперед, ведучи за собою весь загін воїнів-перевертнів углиб лісу. Вони миттєво зникли серед дерев, залишаючи подвір'я порожнім.

Каель залишився стояти поруч з Алісою, зберігаючи свою людську подобу і дивлячись на неї ще уважніше, коли всі інші вже рушили. Його погляд виявлявся палким і дуже уважним, особливо до стану дівчини. Він підійшов ближче й обережно торкнувся її плеча, переключивши її увагу з брата на їхню безпеку та світ довкола.

— Полювання почалося, дівчинко, — тихо промовив Альфа, накидаючи їй на плечі капюшон плаща.

— Я хочу піти до лісу разом з тобою, Каелю, — впевнено відповіла Аліса, повертаючись до нього. В її очах спалахнув знайомий вогонь наукового інтересу. — Мій розум прагне дослідити тутешню унікальну фауну та рідкісні рослини. Мені потрібно бачити цей світ ближче.

— Ліс зараз виявляється небезпечним місцем, Алісо, — зауважив Каель, уважно вдивляючись у її рішуче обличчя. — Звірі відчувають запах крові й стають агресивними.

— Ти перебуваєш поруч, тому я маю повну впевненість у своїй безпеці, — наполягала дівчина, роблячи крок у бік воріт. — Твоя сила захистить мене, а мої спостереження допоможуть краще зрозуміти цей край. Ходімо.

Каель лагідно посміхнувся, задоволений її сміливістю та безмежною довірою. Він міцно взяв її за руку, переплітаючи свої гарячі пальці з її тонкими, і вони разом повільно зійшли з ганку, прямуючи в бік прадавнього лісу.

Хаща зустріла їх густою прохолодою, запахом вогкої кори та дивовижними, невідомими Алісі квітами, які світилися ледь помітним фосфоричним світлом під корінням гігантських дубів. Дівчина з захопленням розглядала кожен кущ, повністю занурюючись у вивчення місцевої природи. Вона періодично зупинялася, збираючи дивні листочки та розглядаючи структуру місцевих мохів.

— Подивись на ці рослини, Каелю, — захоплено вигукнула Аліса, обережно торкаючись пальцями країв синіх стебел біля великого каменя. — У моєму світі я ніколи не бачила подібної структури. Вони світяться так, ніби всередині них пульсує енергія, схожа на електричний розряд. Мені здається, що в цих квітах прихована сила, здатна впливати на живі організми.

Каель зупинився поруч, з цікавістю спостерігаючи за її обережними рухами. Він бачив у цих рослинах звичайний дар лісу, але через Алісу почав дивитися на них як на щось виняткове.

— Північний ліс годує наш клан і дає нам силу, — відповів Каель, не відводячи від неї палкого погляду. — Прадавня магія землі живе в кожному пагінці. Приємно бачити, як ти знаходиш красу там, де ми бачимо лише звичайний дім.

— Цей світ дивує мене щомиті, — прошепотіла дівчина, піднімаючи на нього свої блискучі очі. — Разом із вами я вчуся відчувати те, що раніше здавалося неможливим.

Раптом вовчі інстинкти Каеля судорожно напружилися. Він миттєво зупинився, різким рухом засуваючи Алісу собі за спину, закриваючи її своїм потужним тілом. Повітря навколо них раптово стало важким, гарячим і просякнутим чужим, брудним і лютим запахом.

З густих чагарників, тихо й небезпечно переставляючи лапи, на галявину виходили дикі, бродячі вовки. Ці звірі виглядали худими, покритими шрамами, шаленими від голоду. Їхні очі горіли кривавим некерованим вогнем, із пащ стікала густа слина. Дика зграя вигнанців швидко оточила Алісу та Каеля щільним смертельним кільцем. Вони готувалися до раптового, жорстокого нападу. Це був спланований замах на життя правителів клану.

Каель повільно опустив руку до пояса, де висіла важка мисливська зброя, проте його погляд залишався прикутим до вожака бродячої зграї. Величезний шрамований самець виступив уперед, демонструючи довгі жовті ікла, з яких на мох капала отруйна слина. Дикі вовки поводилися не просто як голодні хижаки. Їхні рухи виявлялися чіткими, злагодженими й спрямованими на повне відрізання шляхів до відступу. Вони вичікували слушного моменту, повністю ігноруючи страх перед авторитетом Альфи.

— Алісо, стій нерухомо й тримайся за мою спину, — тихо, ледь чутно наказав Каель, і в його голосі проступили жорсткі, залізні нотки справжнього вожака. — Вони прийшли сюди за наказом. Це не випадкова зграя. Хтось привів їх на нашу територію й добре знав, де нас шукати.

Дівчина міцно вчепилася за тканину його похідної куртки, відчуваючи, як кров швидко пульсує у вухах, а долоні спітніли від очікування небезпеки. Її дихання стало уривчастим, язик прилип до піднебіння від напруги.

Вона гарячково оглядала загрозливе кільце вовків у пошуках виходу, але аналітичний розум досі вловлював усі деталі. На лапах кількох вовків вона помітила однакові шкіряні ремінці. Отже, ця зграя справді діяла разом і з’явилася тут не випадково.

Часу на роздуми не залишилося. Каель напружився, готовий кинутися в бій будь-якої миті. Ворожі вовки нависли тінню, дедалі ближче й ближче, і простір задихався в очікуванні першого смертельного стрибка.

Вожак зграї вигнанців видав короткий, лютий, горловий рик, що став остаточним сигналом до нападу. Сірі тіла злетіли в повітря, оголюючи ікла, і простір навколо Аліси вибухнув шаленим, смертельним рухом.