Раді Вас бачити!

Дорогою ніхто не зронив ні слова. Арен і Каель ішли обабіч неї, їхні погляди автоматично сканували тіні, але в цій мовчанці більше не було колишнього резонансу, тієї самої єдності трьох сердець. Між братами виросла глуха, невидима стіна.

Коли вони переступили поріг кабінету Арена, щоб скинути закривавлені після битви обладунки, погляди всіх трьох майже одночасно впали на масивний дубовий стіл. Там лежав сувій. Його розгорнули й залишили навмисно так, щоб перше, що впаде в око білому Альфі, це рельєфний герб Каеля, втиснутий у важкий чорний віск.

Арен підійшов ближче. Кожен його крок у цій гнітючій тиші лунав як глухий постріл. Він узяв пергамент, і його пальці стиснулися з такою силою, що цупкий папір глухо хруснув. Каель, який тримався трохи позаду, помітив цей рух і збирався виступити вперед, але Арен різко обернувся. У його золотистих очах, де раніше завжди жила глибока братерська відданість, тепер застигла крижана, непроглядна недовіра.

— Це твій почерк, Каелю, — голос Арена пролунав сухо, наче тріскіт зламаного під ногами гілля. — Твоя особиста печатка. Повний план передачі північних територій Південному клану. Ти справді сподівався, що я не помічу, як ти підкопуєшся під мої власні кордони?

Каель застиг, ніби від раптового удару. Його зіниці розширилися від неприхованого, дикого шоку, а пальці на руці мимоволі зігнулися, перетворюючись на важкий кулак.

— Я нічого подібного не писав, Арене. Ти ж чудово бачиш, що це брудна підробка. Хтось навмисно штовхає нас у горло один одному, поки наш дім намагаються розірвати на шматки ззовні. Невже ти й справді думаєш, що я здатний продати наших людей заради випаленого клаптя землі?

Аліса відчула, як її власна магія всередині збурилася гарячою хвилею. Той крихкий, магічний зв'язок, який вони з такою працею плели на лісовій галявині, зараз почав пульсувати всередині болісними, рваними спазмами. Вона майже фізично бачила, як тонко вороги прорахували кожен її крок. Вони ідеально знали слабкості обох: Арен, як верховний вожак, понад усе боявся втратити контроль і випустити ситуацію з рук, а Каель, як молодший Альфа, завжди прагнув самостійності та визнання своєї ваги в клані.

— Подивися на дату! — наполягав Каель, роблячи різкий крок до столу. — Згадай, де ми були в той день. Ти ж сам брав мене на полювання. Я фізично не міг підписати ці папери. Ти не можеш цього не пам'ятати!

— Я вірю лише фактам, які лежать на моєму столі, — відрізав Арен, і його голос не залишав простору для виправдань.

Він закрився в своїй правоті, і це лякало найбільше. Його внутрішній звір уже глухо ричав, зачувши смертельну небезпеку, але тепер бачив головну загрозу в найближчій крові, у рідному братові.

Аліса не витримала цієї напруги. Вона рвонулася вперед, стаючи прямо між ними, відчуваючи, як повітря в кімнаті згущується від важкої, задушливої агресії.

— Досить! Ви поводитеся як дурні цуценята, яким підкинули кістку, щоб спровокувати бійку! — її голос пролунав дзвінко й чисто, розрізаючи гнітючий морок кабінету. — Невже ви не бачите очевидного? Вони не збираються відкрито воювати з вами. Вони хочуть, щоб ви знищили один одного власними руками! Цей сувій просто приманка в капкані. Ти ж сам знаєш, Арене, що Каель ніколи б не пішов на таку ницість. А ти, Каелю, чому дозволяєш цій чужій підозрі так легко отруювати твій розум?

Арен перевів погляд на Алісу. В його очах на мить спалахнула жорстока внутрішня боротьба. Холодна логіка підказувала, що слова дівчини правдиві, але первісний, тваринний страх, підігрітий закляттями, вплетеними в сувій, виявився сильнішим.

— Цю печатку неможливо підробити, Алісо, — тихо відповів Арен, хоча лють у його голосі помітно згасла. — До неї маємо доступ лише ми з Каелем. Якщо хтось зміг поставити її на цей документ, значить, він дістався туди, куди стороннім шлях закритий. Отже, зрадник значно ближче, ніж ми думали.

Каель повільно відвернувся до вікна. Його широкі плечі напружилися, під шкірою на щелепі чітко виступила жовна, коли він зціпив зуби. Це мовчання тиснуло на вуха сильніше, ніж будь-який крик. Він чітко усвідомлював: довіра, яку вони будували й плекали століттями, дала глибоку тріщину. І жодне магічне заклинання у світі не зможе затягнути її так просто.

Аліса стояла посеред кімнати, відчуваючи, як її зв'язок із ними обома тріщить по швах. Вона була їхньою істинною парою, їхнім єдиним якорем і тихою гаванню, але зараз цей спокій на її очах перетворювався на попіл. Брати дивилися один на одного як два смертельні вороги. Цей погляд ставив крапку на тій єдності, про яку вони так щиро мріяли серед лісової тиші.

Арен кинув сувій на стіл. Папір, згорнутий у тугу трубку, з глухим звуком ударився об дерево, ніби підтверджуючи вирок. Він повільно перевів погляд на Каеля. В його очах більше не було того золотого сяйва, що розливалося на галявині під час їхнього єднання. Тепер там застигла крижана, майже механічна холодність.

— Сховай це, — промовив Арен, не дивлячись на брата. — Доки я не вирішу, що з цим робити.

Каель завмер. Його пальці, якими він ще хвилину тому обережно торкався волосся Аліси, зараз стиснулися в кулаки. У нього перехопило подих від цієї відстороненості. Весь той біль, вся та кров, що змішалися в лісі, здавалося, випарувалися, залишивши лише оголений холод розчарування.

— Ти хочеш, щоб я пішов? — запитав Каель. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася небезпечна вібрація хижака, якого звинувачують у тому, чого він не чинив. — Ти просиш мене піти, бо боїшся, що я встромив тобі ніж у спину, поки ти дивитимешся в інший бік?

— Я прошу тебе бути подалі від моїх справ, — відрізав Арен. — Принаймні до того часу, поки ми не зрозуміємо, як твоя печатка опинилася під цим наказом.

Аліса бачила, як Каель здригнувся. Він повільно підійшов до столу, не зводячи очей з брата. Між ними було всього кілька кроків, але зараз ця відстань здавалася прірвою, яку неможливо подолати. Каель підняв сувій, повільно, з якоюсь болісною ретельністю, і вп’явся в нього поглядом, ніби намагаючись випалити ці слова своєю ненавистю.

— Ти віриш паперу більше, ніж мені, — констатував Каель. — Це факт, який остаточно зруйнував усе, що ми будували. Ти забув, як ми ділили кожен подих, кожну рану, кожну жінку, яка була частиною нашої зграї. Забув, що я — це ти.

— Ти більше не дієш як я, — голос Арена прозвучав виснажено. Він опустився в крісло, відкидаючи голову назад, і Аліса побачила, як він постарів за кілька хвилин. — Твої амбіції стали надто гучними, Каелю. Можливо, хтось просто почув їх раніше за мене.

Аліса стояла між ними, відчуваючи, як її власна шкіра холоне. Вона бачила, як вони перетворюються на двох чужинців. Більше не було того дикого ритму, не було того спільного дихання. Лише підозра, яка роз’їдала їх ізсередини, наче кислота.

— Ви обоє божевільні, — сказала вона, і голос її тремтів від впертої вимоги бути почутою. — Ви зрікаєтеся того, що маєте, через шматок пергаменту. Подивіться на себе! Ви виглядаєте як жертви, які самі підставили горло під ніж.

Каель повернувся до неї. Його очі зараз були темними, майже чорними від люті, що з кожною секундою ставала дедалі важчою. Він підійшов до Аліси, зупинився в сантиметрі від неї і на мить прикрив очі, вдихаючи її запах. Такий жест відчаю став останньою спробою втриматися за єдине, що ще пов’язувало його з реальністю.

— Він зробив свій вибір, Алісо, — хрипко прошепотів Каель, так, щоб Арен точно чув кожне слово. — Коли він повірив у цю брехню, він зробив вибір між братом і владою. І я не збираюся стояти й чекати, поки він прийде за моєю головою, щоб перевірити, чи не було там думок про зраду.

Каель розвернувся і важкими кроками вийшов із кабінету. Двері зачинилися з таким гуркотом, що зі столу впала чорнильниця, розливаючи темну пляму на підлогу.

Арен не поворухнувся. Він продовжував сидіти, дивлячись у порожнечу. Аліса залишилася сама з ним, відчуваючи, як тиша в кабінеті стає нестерпно задушливою. Кожна секунда їхньої сварки перетворювалася на втрачений час, який вони власноруч дарували ворогам, що вже збиралися на межі їхніх володінь.