Раді Вас бачити!

Ранок увірвався в покої пронизливим світлом. Арен і Каель прокинулися одночасно. Звичка відчувати небезпеку була в них у крові. Вони рухалися синхронно. Короткий обмін поглядами. Впевнені рухи. Брати були готові до справ. Аліса мирно спала, обійнята хутром. Вона була в безпеці, під їхнім незмінним захистом. Брати не стали її будити. Вони накинули покривало і безшумно вийшли до кабінету.

Повітря там було просякнуте запахом пергаменту та збройового мастила.

— Викликай Еліана, — кинув Каель, навіть не обернувшись, підходячи до столу з донесеннями.

Арен натиснув на магічний дзвіночок. Менш ніж за хвилину двері відчинилися. Увійшов Еліан, Бета їхнього клану, з попелясто-сірим обличчям і безсонними очима.

— Радий бачити вас, Альфи — Еліан вклонився. — Ситуація на кордонах погіршилася.

— Говори, — Арен сперся на стіл, нависаючи над картою лісу.

— Ми втратили зв'язок ще з трьома патрульними групами на північному сході, — Еліан розгорнув карту. — Це не випадкові напади. Їх вистежували й методично знищували. Сліди вказують на точну, холодну роботу. Наших воїнів брали по одному, без шансу на опір.

Каель звузив очі, простежуючи лінію вздовж кордону.

— Хтось знає наші маршрути. Хтось, хто досконало вивчив графік патрулювання.

— Це ще не все, — продовжив Еліан, знизивши голос. — Я помітив рух у володіннях вашого дядька Вітольда. Його люди стягують сили до наших північних меж під приводом захисту від диких зграй. Але там спокійно. Він чекав, поки ми відволічемося на внутрішні проблеми. На Торіна та інші заворушення.

Арен нахилився над картою, простежуючи поглядом позначені Еліаном точки. Зниклі патрулі, рух людей Вітольда, напад на Алісу, зрада Торіна — усе відбувалося надто вчасно, щоб списати це на випадковий збіг. Та підозри ще залишалися підозрами.

— Якщо за Торіном стояв Вітольд, нам потрібен доказ, — промовив Арен, піднімаючи погляд на Бету — Після того, що сталося в замку, я більше не збираюся оголошувати когось зрадником через здогадки. Дізнайся, з ким Торін зустрічався в останні місяці. Перевір постачання, листування та переходи через кордон. Якщо дядько справді веде цю гру, то десь він залишив слід.

— Якщо Вітольд справді за цим стоїть, його задум зрозумілий, — додав Каель, провівши пальцем уздовж позначених на карті кордонів. — Послабити патрулі, посіяти недовіру всередині зграї, змусити нас витрачати сили на сусідів. А потім ударити, коли ми будемо зайняті власними проблемами.

Еліан випрямився, очікуючи наказів.

— Зграя шепочеться, Альфи. Якщо ми не почнемо діяти зараз, страх паралізує замок.

— Страху не буде, — твердо відрізав Арен. — Подвоїти охорону периметра. І підготуй зграю. Якщо дядько хоче грати за правилами війни, ми покажемо йому справжній звіриний оскал. Сьогодні вночі ми готуємо контрудар, щоб не дати йому зірвати наш захист.

Коли Бета вийшов, брати залишилися наодинці. У кабінеті панувала тиша, напружена, як тятива перед пострілом. Арен дивився на ліс за стінами замку, відчуваючи кожну зміну в повітрі та магічному фоні.

— Він не просто хоче влади, — тихо промовив Арен, не обертаючись до брата. — Він хоче вирвати серце нашої зграї.

Каель підійшов зі спини, поклавши руку на плече брата. Його дотик був надійним і важким.

— Він забув одну річ, — голос Каеля був низьким, сповненим холодної рішучості. — Ми не просто Альфи. Ми — прокляття для тих, хто зазіхає на наше. Він звик до старих правил, за якими ми грали в дипломатію. Він не врахував Алісу, а разом із нею і те, на що ми готові заради неї.

При згадці її імені в кабінеті ніби стало тепліше. Аліса була їхнім світлом, їхньою силою, тим, що робило їх непереможними.

— Вона повинна знати, — Арен нарешті повернувся. В його очах віддзеркалювався відблиск сонця. — Але вона не повинна бути втягнута в бруд. Ми зробимо це самі, щоб не наражати її на небезпеку.

— Вона сама обере свій шлях, — заперечив Каель. — Вона вже не та дівчина, що прийшла до нас вперше. Магія Крові змінила її. Вона відчуває небезпеку краще за багатьох наших воїнів.

Вони знали, що це правда. Аліса стала частиною їхньої енергетики, їхньої суті й стрижнем, на якому тримався їхній світ.

— Треба перевірити секретні сховища, — продовжував Арен, повертаючись до карти. — Якщо дядько готує атаку, він почне зсередини. Він знає наші слабкі місця.

— Я сам очолю нічну розвідку, — Каель підійшов ближче, вдивляючись у карту. — А ти залишайся тут, біля неї. Захист замку на тобі. Якщо щось піде не так, ти маєш бути поруч, бо саме вона стане для них найвразливішою ціллю.

Арен кивнув. Розподіл обов'язків був логічним. Вони були як два леза одного меча. Різні, але невіддільні одне від одного.

— Передай Еліану, нехай підсилить внутрішню варту, — додав Арен. — Але нехай це виглядає як звичайне посилення. Дядько не повинен знати, що ми розгадали його гру до того, як він зробить свій хід.

Каель вийшов, залишаючи брата наодинці з думками. Арен ще довго дивився на карту, прораховуючи можливі сценарії. Він знав, що попереду жорстока битва не тільки за владу, а й за те, що стало сенсом їхнього життя.

Він підійшов до столу, взяв свій перстень Альфи й стиснув його. Магія злегка забриніла під шкірою, наповнюючи його силою. Він був готовий спалити цей світ, якби це було потрібно, щоб захистити свою жінку і свою зграю. Дядько помилився, коли вирішив, що вони вразливі. Він забув, що справжня сила не лише влада, а й зв'язок, який неможливо розірвати.

Арен відчув, як двері позаду нього тихо відчинилися. Він не озирнувся, але вже знав, хто це. Аліса. Її присутність була для нього як ковток свіжого повітря після довгого перебування під водою.

— Арен? — її голос був ніжним, але в ньому відчувалася нотка занепокоєння. — Я відчула, що ви пішли.

Він обернувся. Аліса стояла в дверях, огортаючи себе легкою накидкою. У її очах відбивалася ранкова зоря. Він підійшов до неї і обережно торкнувся її обличчя, відчуваючи тепло її шкіри.

— Не варто було вставати, — прошепотів він, притягуючи її до себе.

— Я не могла спати, — вона подивилася на нього з такою ясністю, що він на мить забув про війну, про дядька, про всі загрози. — Я відчуваю, що щось змінилося. Ви щось приховуєте, і це може стосуватися нас усіх.

Арен кілька секунд мовчав, вдивляючись у її обличчя. Після всього, що сталося, залишати її в невіданні означало знову зробити її вразливою.

— Люди Вітольда стягуються до наших кордонів, — сказав він. — Ми поки не знаємо, чи пов’язаний він із Торіном та іншими нападами, але збігів стало забагато. Каель вирушить на розвідку, а я залишуся в замку. До повернення доказів прошу тебе бути обережною.

Аліса трохи міцніше загорнула накидку й перевела погляд на карту.

— Тоді я хочу знати все, що вам вдасться з’ясувати. Цього разу я не залишатимуся осторонь.

— Що б не сталося, ми захистимо те, що маємо.

Вона кивнула, довіряючи йому більше, ніж будь-кому іншому. Арен відчув, як її серце б'ється в унісон з його власним. У цю мить він зрозумів: неважливо, скільки ворогів стоїть на їхньому шляху. Доки вони разом, вони непереможні. Їхній союз став тією силою, що здатна змінити історію, починаючи з планів відплати, які народжувалися в цьому кабінеті.

Сонце піднялося вище, заливаючи замок золотим світлом. Але всередині було холодно. Дядько думав, що переміг, але не знав, що вони вже не ті, ким були раніше. Вони були готові до гри, в якій не було місця для жалю. Аліса стала їхнім серцем, і тепер ніщо у світі не змогло б збити їх з обраного шляху. Вони були єдиним цілим, прокляттям для своїх ворогів і благословенням для своїх. І кожен, хто намагався це змінити, мав би поплатитися за свою зухвалість. Арен був готовий боротися до кінця. І ніякий дядько, ніякі інтриги не могли зупинити те, що було запечатано самою долею.

Зграя починала свій новий день. Арен відчував відповідальність за кожну душу, що жила в цьому замку. Його серце було спокійним. Його розум — холодний. Тепер кожен ворог знатиме, що означає зустріти на своєму шляху двох Альф та їхню Омегу. Для них більше не існувало перешкод. Залишилося лише захистити своїх і зламати хребти зрадникам.

Арен підвів голову, відчуваючи, як жилами вирує прадавня кров предків. Справжній Альфа ніколи не відступає, ніколи не схиляє колін перед ворогом. Кожна клітина тіла підтверджувала цю істину, сповнюючи його впевненістю в праві на власний світ, який належить захистити будь-якою ціною.