Раді Вас бачити!

Замок занурився в ніч, але спокою не було. Каель поїхав кілька годин тому, і відтоді зв’язок між ними відчувався інакше: напруженим до межі, гострим, тривожним. Арен стояв біля високого вікна в головній залі, вдивляючись у темряву лісу, де останній відблиск місячного світла танув серед старих дубів. Він відчував брата на кордонах: свідомість Каеля була напружена, як тятива, і ця напруга болем віддавалася в кожному нерві Арена.

Вони з Алісою залишилися вдвох, але присутність Каеля все одно відчувалася між ними. Відстань натягнула зв’язок до болю, і що далі брат віддалявся від замку, то гостріше Арен відчував порожнє місце поруч.

Аліса стояла за кілька кроків позаду. Арен не бачив її, але відчував кожну зміну в ритмі її дихання. Він повільно обернувся. Вона була вдягнена в легку сукню, яка в напівтемряві здавалася майже прозорою. Її очі, зазвичай спокійні й повні магічної сили, зараз палали тією ж тривожною жагою, що й у нього.

— Він там, — тихо промовила вона, не відводячи погляду від Арена. — Він там, і він відчуває те саме, що й ми.

Арен кивнув, повільно наближаючись до неї. Його кроки були беззвучними, але в кожному з них відчувалася звірина вага. Він зупинився так близько, що відчув знайомий аромат гірких трав і тепло її шкіри. Він простягнув руку, кінчиками пальців торкнувся її щоки, і під його дотиком Аліса здригнулася.

— Ти відчуваєш його? — запитав він хрипко.

— Кожну мить, — відповіла вона, притулившись щокою до його долоні. — Чим далі він від нас, тим сильніше я відчуваю цю порожнечу.

Арен більше не витримав. Він різко притягнув її до себе й притиснув до грудей, ніби хотів розчинити в собі. Аліса відповіла з тією ж силою. У цьому поцілунку змішалися їхня тривога за Каеля, напруга останніх годин і гостра потреба відчути хоча б одне одного поруч. Арен рухався з хижою грацією й прихованою агресією. Він підняв її на руки і поніс углиб бібліотеки, де високі стелажі з древніми книгами приховали їх від усього світу.

Тут, серед пилу та забутих знань, напруга від розлуки з Каелем відчувалася ще гостріше. Арен опустив Алісу на стіл, завалений картами та сувоями. Він відчував, як її пальці впивалися в його плечі, і це лише підсилювало його жагу.

— Арен, — прошепотіла вона, коли його губи перемістилися до лінії її шиї. — Каель… він відчуває все. Ми відчуваємо його.

— Він і так з нами, — хрипко відповів Арен. — Я відчуваю його так само, як тебе. Відстань нічого не змінила.

Ці слова були просякнуті болем, але лише підсилювали пристрасть. Вони були троє, і ця трійця стала їхньою силою. Арен розірвав тканину її сукні, не чекаючи, поки вона сама її скине. Його руки досліджували її тіло з грубою ніжністю, а кожен дотик ніс відчуття власності й одержимої відданості.

Аліса відкинула голову назад. Її дихання збилося в короткі, переривчасті звуки, що розбивали тишу замку. Вона була в полоні їхньої спільної магії, яка в цей момент працювала лише на них обох. Арен відчував, як навколо них починає вібрувати повітря. Магічний фон замку реагував на їхню пристрасть, підсвічуючи кімнату невидимими іскрами, що виривалися з їхніх шкір під час кожного зіткнення.

Фізичне єднання стало лише початком глибшого шляху, де двоє прагнули віднайти втрачену третю ланку свого існування. Арен відчував, як пристрасне бажання володіти нею поступово просякає болісною тугою за братом. Він міцно заплющив очі, намагаючись уявити Каеля посеред темного лісу, де той, напевно, відчував кожну ноту її стогону, наче відлуння власної душі.

Він рухався з ритмом, який диктувала сама магія, що пульсувала в його венах. Фізичне тяжіння між ними нагадувало первісну стихію, абсолютно непідвладну жодним законам моралі. Аліса здавалася йому справжнім уособленням самого життя, і він забирав її з такою палкою жадобою, що могла б спопелити весь замок. Коли дівчина міцно обхопила його ногами, притискаючи ближче до себе, з грудей Арена вирвався короткий звук, схожий водночас на важке зітхання й глухий рик.

У цей момент навколишній світ просто зник. Вітольд, небезпечні змови та майбутні битви втратили будь-яке значення, поступившись місцем лише столу, густій темряві та пекучому відчуттю близькості, що з кожною секундою ставало дедалі нестерпнішим.

Навіть на піку шаленого виру емоцій Арен не в змозі був викреслити Каеля зі своєї свідомості. Кожна хвиля насолоди, подарована Алісі, безперешкодно просочувалася крізь магічні нитки зв’язку, відлунюючи в пам’яті брата. Подібна інтимність перетворювалася на німу сповідь перед Альфою, чия присутність так гостро відчувалася навіть під час розлуки.

Аліса вигнулася дугою, її тіло напружилося, мов струна, і в ту мить вона вигукнула ім’я Арена так голосно, що здавалося, ніби стіни замку здригнулися. Арен відчув, як хвиля чистої, нерозбавленої сили прокотилася по їхніх тілах, вибухаючи в повітрі хмарою магічного пилу. Він втиснувся в неї, вбираючи в себе кожну її емоцію й кожну частку її душі.

Коли все стихло, вони залишилися лежати на столі серед розкиданих сувоїв, важко дихаючи. Темрява бібліотеки знову здавалася густою і небезпечною. Арен відчув порожнечу, що настала після піку, погладив волосся Аліси й вдихнув її запах, змішаний із ароматом їхньої спільної магії.

— Нам потрібно бути сильнішими, — прошепотіла вона, притискаючись до його грудей. — Вітольд відчуває нашу слабкість. Він знає, що ми розділені.

— Він не знає нічого, — відповів Арен, але в його голосі не було впевненості. — Він думає, що ми — просто тварини, які керуються інстинктами. Він не розуміє істинності.

Арен встав, допомагаючи Алісі одягнутися. Його рухи були повільними, втомленими. Він подивився у вікно: ніч ще тривала, а десь за сотні миль Каель усе ще був один. Арен знав, що їхня розлука — лише початок і що Вітольд використає цю дистанцію для удару.

Арен підійшов до великого дзеркала на стіні. У ньому він побачив не правителя зграї, а розбитого звіра. Поруч він бачив Алісу, яка несла на собі тягар їхньої спільної сили. Вони були вдвох у цьому замку, і ця тиша була для них найгіршим ворогом.

— Ми повинні бути готові до того, що він прийде, — сказала Аліса, підходячи до нього і стаючи поруч.

— Він прийде, — погодився Арен. — Але коли він це зробить, він зустріне не двох розгублених братів, а силу, яка випалить його самого.

Погляд чоловіка знову розчинився у темряві лісу. Каель раптово рушив з місця, розвертаючись у бік їхнього таємного сховища. Брат відчув шалену пристрасть, гострий біль та ненаситний голод, що сплелися в єдиний вузол. Арен відповів на це усвідомлення холодною, жорстокою посмішкою, в якій, попри всю гостроту моменту, нарешті проступило полегшення.

— Він повертається, — сказав Арен. — Вітольд зробив свою помилку. Він дав нам час, щоб зрозуміти, що ми не можемо існувати окремо.

Аліса поклала йому голову на плече. Вони стояли так довго, чекаючи на світанок. Замок навколо них наче оживав: старі стіни вібрували, накопичуючи енергію для майбутньої битви. Арен знав, що завтра все зміниться і що Вітольд готує щось жахливе. Але після цього випробування самотністю ніщо в цьому світі не зможе їх зупинити.

Вони були Альфами. Вони тримали цей світ на своїх плечах. І вони нікому не дозволять зруйнувати те, що створили. Навіть ціною власної крові. Навіть ціною життя.

Арен вкотре перевів погляд на власні долоні, де, попри відсутність зброї, приховано міць, здатну легко розірвати найміцнішу сталь. Прийдешній день неодмінно вимагав бою та нових смертей, проте він зустрів це усвідомлення з повною готовністю. Справжня вартість їхнього щастя стала очевидною, нарешті виправдовуючи будь-яку пролиту кров.

Вони повернулися до кабінету, де чекали на звістки від Каеля. Ніч повільно переходила в сірий світанок, і з кожною годиною Арен відчував, як зв’язок міцнішає, а магія повертається до них, наповнюючи замок своїм чистим, холодним світлом. Вони вижили. Вони були разом.

Сонце почало підніматися над горизонтом, освітлюючи замок, який нарешті перестав бути їхньою в’язницею і став їхньою фортецею. Вони чекали. Вони готувалися. І це буде останній раз, коли він переступить поріг їхнього дому.

Арен заплющив очі, вловлюючи неминуче наближення Каеля. У тиші виразно лунали впевнені, швидкі та сповнені люті кроки брата. Вітольд навіть не здогадувався про наслідки своїх дій, проте прийдешній день готував йому сповна пізнати власну помилку. Сила трьох Альф, з’єднаних назавжди, обіцяла невідворотну розплату.

Колишні битви, болючі зради та пережитий страх миттєво втратили силу. Залишилася лише мить майбутнього тріумфу, коли вони знову постануть поруч, щоб стерти з лиця землі будь-яку загрозу їхньому спокою.

Чоловік розплющив очі, зустрінувшись із поглядом Аліси. У її очах віддзеркалилися спільний біль, незгасна надія та могутня внутрішня сила. Він підвівся, наблизився до неї та міцно стиснув її долоню. Самотність назавжди відступила, поступившись місцем досконалому і нерозривному єднанню.

— Він повертається, — повторив Арен.

— Ми готові, — відповіла Аліса.

Арен вловлював кожен подих Каеля, відчуваючи наближення брата. Ворог залишався в полоні власних ілюзій щодо контролю над ситуацією, плекаючи марну надію на перемогу.

Світ навколо стих, залишаючи місце лише цій миті готовності. Арен знову заплющив очі, остаточно прийнявши неминучість фіналу. Впевненість у власній єдності остаточно витіснила будь-які сумніви.

Але спокій, розрахований на світанок, розлетівся на друзки за одну секунду.