Раді Вас бачити!

Нічна прохолода густим, вологим саваном укутувала підніжжя стародавніх гір, коли Арен і Каель швидко, впевнено просувалися в саму гущу пралісу. Вони свідомо залишили своїх воїнів на дальніх рубежах клану, самі ж рушили туди, куди звичайні перевертні не наважувалися ступити. Пращурський, неторканий ліс вітав своїх володарів важким мовчанням, хрускотом сухих гілок під чобітьми та загрозливим бурчанням нічних хижаків. Але дикі звірі одразу тікали, відчувши наближення двох наймогутніших Альф, чия об'єднана аура випалювала навколо простір невблаганною, тиснучою силою.

Брати йшли мовчки, проте їхній ментальний, вовчий зв’язок зараз працював на межі можливостей. Вони відчували дивну, незрозумілу тривогу, яка оселилася в їхніх серцях після останньої ночі з Алісою. Їхня Омега змінювалася на очах, набуваючи неймовірної, майже королівської влади над їхньою первісною природою, і це змушувало чоловіків шукати відповіді на запитання, які не могла дати жодна замкова книга.

Стежка розчинилася серед колючого чагарника та глибокого сизого моху. Нарешті, поміж вікових, порослих лишайником дубів, з’явилася невеличка, напівзруйнована хатина, вросла у землю під тягарем століть. Дах повністю покривав зелений деревій, а з глиняної, викривленої труби струменів сизий, духмяний дим із ароматами полину, чебрецю та сухої вовчої крові. Тут жила стара відьма, цілителька пралісу, що пам’ятала часи зародження їхнього клану на цих диких просторах.

Арен упевнено штовхнув важкі, скрипучі дерев’яні двері й першим переступив поріг, змусивши низьку стелю хатини здригнутися від його потужного зросту. Каель пройшов слідом, миттєво зачиняючи за собою вихід, обводячи пильним, гострим поглядом напівтемне приміщення.

Усередині панувала гнітюча, важка аура первісної магії землі. Під стелею звисали сотні букетів всіляких трав, на полицях тулилися глиняні глеки з невідомими зіллями, а в кутку, на широкій лаві, сиділа сама господиня. Стара знахарка була сухою, зігнутою жінкою з обличчям, розораним глибокими зморшками, немов кора столітнього ясеня. Її очі, затьмарені сліпотою, несподівано безпомилково звернулися до прибулих близнюків. Вона тихо, скрипуче розсміялася — звук, від якого інстинкти братів напружилися.

— Самі Альфи Півночі завітали до моєї оселі, — прохрипіла стара, повільно піднімаючи кістляву руку й вказуючи на чоловіків. — Ви принесли із собою запах великої сили, пристрасті та… глибокого збентеження. Ваші вовки всередині гарчать, бо ви зустріли ту, яка ламає ваші уявлення про долю.

— Ти знаєш, чому ми прийшли, стара, — важким, грудним баритоном відгукнувся Арен, стаючи в самому центрі кімнати й схрещуючи потужні руки на грудях. Його залізний погляд буквально впивався в обличчя відьми. — Наша Омега… Вона виявляє силу, яка не належить звичайній жінці зграї. Її дотики змінюють нашу кров, її запах підкорює наші інстинкти. Розкажи нам, що приховує історія нашого роду. Що це за магія?

Знахарка повільно кивнула, і її сліпі очі раптом на коротку мить спалахнули дивним, глибоким зеленим вогнем, що відбивав первісну силу самої землі. Вона взяла довгу дерев’яну ложку, повільно перемішала густе зілля, що кипіло в чавунному казанку над вогнем, і кімната миттєво наповнилася різким, п’янким ароматом.

— Ви шукаєте істини, бо ваш звірячий розум тремтить перед втратою звичної влади, — прошелестіла стара, і її голос став низьким, наче луна в ущелині. — Ви звикли бачити в ній лише рідкісну Омегу, коштовний трофей для продовження роду правителів. Однак прадавня земля пам’ятає іншу істину. Сідайте й слухайте легенду, яку викреслили з пам’яті кланів тисячоліття тому заради вашого власного спокою.

Каель та Арен сіли на масивну дерев’яну лаву біля вогню, повністю зосереджуючи свою вовчу увагу на кожному слові відьми.

— Тисячу років тому, коли цей ліс був єдиним цілим, а перевертні ще вміли розмовляти з духами гір, наш край вигоряв від страшної, кривавої міжусобної війни, — почала свою розповідь знахарка, закриваючи очі й погойдуючись у такт своїм словам. — Тоді на світ народилися перші близнюки-Альфи. Вони володіли неймовірною силою, але їхнє вічне, некероване суперництво за абсолютну владу руйнувало все навколо. Вони рвали один одному глотки, заливаючи землю кров’ю власного клану, бо жоден не мав сили підкорити іншого. Зграя вироджувалася, і смерть уже стояла на порозі нашого дому.

Стара зробила коротку паузу, кидаючи у вогонь дрібку сухої трави, яка миттєво спалахнула яскравими срібними іскрами, малюючи в повітрі дивні, хиткі силуети.

— Тоді прадавні духи зглянулися над народом і явили світу особливу жінку, — продовжила відьма, і її голос став схожим на шелест сухого листя. — Вона прийшла з іншого світу крізь священне каміння Вежі. Як саме Вежа відкривала шлях між світами, про це не збереглися перекази. Відомо лише, що вона відгукувалася на появу Істинної Луни.

Каель подався вперед.

— Отже, Аліса відкрила шлях сама?

— Частину шляху, — стара повільно повернула до нього сліпі очі. — Друга частина чекала тут задовго до її народження.

Арен нахилився ближче.

— Що саме чекало?

Знахарка провела ложкою по краю казанка й на кілька секунд замовкла.

— Про це старі перекази мовчать. Вони зберегли лише одне: коли межа між світами відкривається для Істинної Луни, її прихід змінює долю Альф і всього клану.

Вона кинула у вогонь ще дрібку трав, і срібні іскри здійнялися над полум’ям.

— Старі називали цю жінку Істинною Луною. Вона володіла чистим, холодним розумом, здатним приборкати дику пристрасть, та унікальною магією срібного знака на зап’ясті. Вона приходила, щоб стати спільним стрижнем сили для обох Альф.

Арен і Каель одночасно перезирнулися, відчуваючи, як усередині їхніх тіл прискорюється пульс. Кожне слово старої ідеально лягало на їхні власні спогади про Алісу.

— Коли Істинна Луна поєдналася з братами-близнюками, сталося справжнє диво, — відьма підняла руку, окреслюючи коло в повітрі. — Її чиста сила розтанула їхню взаємну ворожнечу, об’єднавши вовчі душі у єдиний непорушний моноліт. Та старі перекази зберегли ще дещо. Сила Луни прокидається поступово. Срібний знак відкриває її частинами, і кожна нова грань проявляється тоді, коли змінюється зв’язок між трьома. Перші близнюки теж гадали, що ритуал завершив їхнє злиття. Насправді він був лише початком. Після нього Луна почала відчувати силу обох Альф, а вони — її силу, наче власну. З кожним випробуванням цей зв’язок ставав глибшим, доки троє вже не могли залишатися колишніми.

Стара замовкла, повертаючи своє зморшкувате обличчя до застиглих братів. Вона бачила їхнє внутрішнє збентеження, їхню гордість та водночас неймовірну, дику пристрасть, що палала в їхніх грудях.

— Тож тепер ви знаєте правду, хлопчики, — скрипуче закінчила знахарка, повертаючись до свого казанку зі зіллям. — Ваша Аліса — це не просто втіха для ліжка і не звичайна покірна Омега. Вона — ваша Істинна Луна, яка прийшла повернути клану колишню велич. На вас трьох чекають криваві випробування, де доведеться зламати свою вовчу гордість і підкоритися її розуму. Лише так ви виживете. Ідіть і прийміть свою долю з піднятою головою.

Брати повільно піднялися з лави, відчуваючи, як давнє пророцтво важким, гарячим свинцем захоплює їхні плечі. Відповідей стало більше, проте разом із ними з’явилося питання, якого раніше жоден із братів собі не ставив.

Де в їхньому потязі до Аліси закінчувалася воля прадавньої магії й починалося те, що належало тільки їм трьом?

Каель похмуро глянув на брата. Арен відповів таким самим поглядом. В одному вони були певні: ким би пророцтво не назвало Алісу, для них вона давно стала значно більшою за срібний знак на її зап’ястку. Мовчки залишили хатину й швидко розчинилися в темряві пралісу, кваплячись до замку, де їх чекала єдина кохана.