Раді Вас бачити!

Промені вранішнього сонця м’яко просочувалися крізь вузьке вікно-бійницю, розрізаючи переднічний сутінок покоїв довгими золотавими смугами. Аліса прокинулася від глибокого, заколисуючого тепла. Вона лежала серед м’якого хутра, повністю захована від світу. Її тіло відгукувалося приємною втомою, а внизу живота ще жевріли залишки нічного вогню, надійно запечатані магією Крові.

Поруч із собою вона почула м’яке, глибоке дихання. Арен лежав на боці, міцно обіймаючи її талію своєю великою, гарячою рукою. У світлі сонця його тіло здавалося вилитим із темної бронзи. Великі плечові та грудні м’язи були розслаблені, а обличчя ватажка у сні втратило звичну суворість, набувши виразу спокійної, впевненої величі.

Аліса обережно поворухнулася, намагаючись не зруйнувати момент, але Арен миттєво розплющив очі. Сон зник за секунду, поступившись місцем ясному погляду золотавих зіниць. Замість суворості його губи торкнулися м’якої, майже непомітної посмішки. Він притягнув її ближче, втиснувши тендітну спину в свої широкі груди, і повільно поцілував у потилицю.

— Доброго ранку, — пророкотав його низький голос прямо над її вухом, викликаючи дрібні, солодкі мурашки по всьому тілу.

— Доброго ранку, — тихо відповіла Аліса. Її голос був спокійним, у ньому більше не було колишнього панічного страху, і це породило в ній короткий спалах здивування та ледь помітне полегшення.

Альфа підвівся з ліжка і подзвонив маленьким мідним дзвіночком на столику. За кілька хвилин двері прочинилися, і слуги зграї беззвучно внесли до кімнати велику срібну тацю з гарячим сніданком. Запах свіжоспеченого хліба, гірського меду, запеченої риби та міцного трав’яного відвару миттєво витіснив аромат нічної шавлії. Коли таця опинилася на столику, Арен власноруч розставив посуд на хутрах ліжка, утримуючи Алісу поруч із собою.

Він відривав шматочки хліба, вмочував їх у мед і підносив до її губ. Аліса приймала їжу, й із кожним ковтком до неї поверталися сили. Її розум фіксував парадокс. Учора цей чоловік одним поглядом підкорив зал, а зараз із ніжністю злизував мед із її губ. Тепла атмосфера і м’якість його рухів нарешті розбили її внутрішні затвори й викликали непереборне бажання виговоритися.

— Мій розум усе ще протестує, Арене, — тихо почала вона, стискаючи теплу чашу. — Я виросла у світі логіки, науки й свободи. А тут усе відбувається надто швидко. Ще кілька днів тому я навіть не знала, що перевертні існують, а тепер моє власне тіло реагує на вас так, наче знало вас задовго до моєї появи. Учора в альтанці Каель довів мене до стану, в якому я майже перестала розуміти, де закінчується його вплив і починається моє власне бажання. І саме це мене лякає найбільше. Я пам'ятаю свої відчуття, пам'ятаю, як відповідала йому, але досі не розумію, чому. Що зі мною відбувається? Чому поруч із вами я реагую так, наче моє тіло знає щось, чого не знаю я сама?

Арен вислухав її мовчки. Його очі дивилися з глибоким розумінням, у якому ховалися вікова мудрість і спокій. Коли вона замовкла, він забрав чашу з її рук, поставив її на столик і взяв її долоні у свої гарячі руки.

— Подивись на мене, Алісо, — м’яко, але вагомо попросив він, чекаючи, поки вона підніме на нього свої повні сліз очі. — Я чую твій біль і розумію твою образу. Для людської жінки наш світ здається жорстоким і деспотичним. Але тобі необхідно дізнатися правду про власну сутність і роль для нас. Ти наша жінка. Жодної полонянки чи іграшки для задоволення примх у тобі немає. Ти є серцем цієї зграї, її благословенням і нашою єдиною долею. Ми з Каелем народилися близнюками, двома половинками однієї сили Альфи, і наше життя було суцільною боротьбою за домінування, поки ми не зустріли тебе. Тільки ти здатна об’єднати нас.

Він підніс її долоню до своїх губ, ніжно торкаючись шкіри біля срібної мітки, яка від його подиху знову почала випромінювати легке тепло.

— Послухай мене уважно, Алісо, — продовжив Арен. — Те, що відбувається з твоїм тілом, не робить тебе слабшою і не забирає в тебе право вирішувати. Каель діє інакше, ніж я. Він любить випробовувати межі, провокувати, домагатися реакції, яку ти сама намагаєшся приховати. Учора ти відчула це на власному досвіді. Але твоя відповідь на його дотики — твоя так само, як твоє бажання зупинити його. І якщо Каель колись забуде про цю різницю, матиме справу зі мною. Щодо того, чому тебе тягне до нас обох… — його погляд опустився до срібного знака на її руці. — Ось цього я поки що не можу пояснити. Знак відгукується на мене. Відгукується на Каеля. Після минулої ночі його сила стала ще більшою. Ми маємо з’ясувати, що саме він пов’язав між нами.

Аліса слухала його, відчуваючи, як під впливом його слів поступово заспокоюється її збуджений розум. Ще хвилину тому її внутрішня стіна страху та логічних формул була непорушною, але тепер вона поволі розчинялася, поступаючись місцем новому, глибшому розумінню цієї первісної реальності. Її ставлення до Арена змінювалося в самій основі. Спершу вона відчувала лише захисну напругу, а тепер її почала огортати несподівана довіра.

— Але чому все має відбуватися саме так? — тихо запитала вона, відчуваючи, як щоки знову починають палахкотіти від згадки про нічні пестощі. — Чому секс між нами має таку колосальну, майже руйнівну силу?

Арен злегка звузив очі, і в їхній глибині спалахнуло гаряче золото. Він притиснув її руку до своїх могутніх, широких грудей, змушуючи її відчувати шалений, сильний стукіт серця.

— Близькість для нашого роду виходить далеко за межі фізичного задоволення, Алісо, — пояснив він, і його голос став тихішим. — Між істинними парами магія реагує на дотик, бажання, емоції, а під час близькості зв’язок стає особливо сильним. Саме тому вночі твій знак спалахнув. Я відчув тебе значно глибше, ніж раніше, а моя сила сама відгукнулася на тебе. Під повним місяцем усе це посилюється: звір стає чутливішим до запаху своєї пари, магія гостріше реагує на її присутність, а зв’язок майже неможливо ігнорувати. Та з тобою відбувається щось, чого я раніше не бачив. Твій знак відгукується на нас обох. Тебе тягне до нас обох. І що сильнішим стає зв’язок з одним із нас, то сильніше його відчуває другий.

Арен замовк, хоча сказав далеко не все. У старих переказах клану згадувався рідкісний зв’язок, за якого одна істинна могла бути пов’язана з двома носіями однієї крові. Близнюки-Альфи траплялися в історії зграї й раніше, проте жоден запис не пояснював, що відбувається, коли одна жінка стає істинною для обох. Арен знав лише одне: якщо зв’язок між ними трьома продовжить посилюватися, настане момент, коли магія вимагатиме відгуку всіх трьох одночасно. Про те, яким буде цей момент і до чого він призведе, він поки що не хотів говорити з Алісою. Спочатку вона мала сама розібратися зі своїми почуттями до кожного з братів.

Ранок, наповнений глибокими розмовами та взаємним відкриттям, повністю змінив внутрішній стан дівчини. Колишній страх і відчуженість поступилися місцем новому сприйняттю. Тепер вона більше не бачить в Альфі свого ката. Поруч із ним вона відчувала себе в абсолютній безпеці, адже від моменту прибуття в замок не відчувала такого внутрішнього спокою.

Весь день вони провели удвох, повністю ізольовані від решти клану. Арен повів її на верхній ярус південної вежі, де розташовувалася простора приватна галерея. На відміну від суворих кам’яних коридорів, тут було багато світла, а з великих вікон відкривався панорамний краєвид на безкрайній Північний ліс, що золотився під літнім сонцем.

Вони повільно ходили вздовж стін, розглядаючи прадавні реліквії клану, і Арен продовжував розповідати їй історію про зграю. Обличчя Аліси горіло від емоцій. Вона слухала про перші битви, про закони території та про те, як важливо для перевертнів зберігати розум, не дозволяючи звіру повністю захопити владу. Вона ловила кожне його слово, дивуючись його мудрості та здатності тримати під контролем таку колосальну первісну силу.

Проте коли сонце почало повільно схилятися до горизонту, фарбуючи небо в криваво-червоні тони, срібний знак на зап’ястку Аліси раптом нагрівся. Вона завмерла посеред галереї й притиснула пальці до мітки. Відчуття було іншим, ніж поруч з Ареном — гострішим, неспокійнішим, знайомим після вчорашньої альтанки. За мить до нього домішався запах грозового озону, принесений вітром із лісу. Аліса підійшла до вікна й побачила далеко внизу темну постать, що рухалася до замку. Каель повертався. Її тіло відгукнулося раніше, ніж вона встигла осмислити власну реакцію, а срібні лінії на зап’ястку спалахнули яскравіше. Після ночі з Ареном вона очікувала, що потяг до другого брата ослабне. Сталося навпаки. Він став сильнішим.