Раді Вас бачити!

Важкі дубові двері зачинилися за Каелем, і Аліса ще кілька секунд слухала, як у тиші замку віддаляються його кроки. Розмова з ним залишила більше запитань, ніж відповідей, а срібний знак на зап’ястку продовжував ледь відчутно пульсувати. Каель говорив про інстинкти, Арен — про магічний зв’язок і істинну пару. Для Аліси цього було замало. Звична, загартована роками наукової роботи впертість уже вимагала фактів, закономірностей і джерел, яким можна було поставити власні запитання.

Вона швидко одяглася, обравши просту, закриту сукню темного відтінку, яка найменше сковувала рухи. Рішення дослідити цитадель виникло миттєво. Якщо доля закинула її в це гніздо оборотнів, вона змусить кожен квадратний метр цього простору розкрити свої таємниці.

Коридори замку зустріли її прохолодою та величним, гнітучим спокоєм. Величезні кам'яні брили стін були покриті віковим мохом і слідами від смолоскипів. Вони дихали прадавньою силою. Аліса рухалася впевнено, намагаючись запам'ятовувати кожен поворот, сходи й готичні арки. Вони вели вглиб замку. Кілька разів їй траплялися кремезні, мовчазні чоловіки та жінки з хижими поглядами. При її появі вони низько схиляли голови, виявляючи глибоку повагу. Проте ніхто не наважився зупинити її чи поставити зайве запитання. Статус Омеги ватажків давав їй абсолютну свободу пересування у фортеці.

По дорозі Аліса зловила себе на дивній, шокуючій думці. Вона чітко розуміла уривки фраз, якими перекидалися слуги в коридорах. Вона згадувала нічні слова Каеля та ранковий рик Арена. Їй були зрозумілі всі відтінки їхнього прадавнього, специфічного наріччя, яке людська дівчина ніколи не могла б знати. Відповідь крилася на її зап'ястку. Срібна мітка виявилася ще й ментальним лінгвістичним мостом. Вкарбована в її єство магія Альф відкрила її розум для мови зграї. Вона автоматично транслювала прадавні вовчі звуки й специфічні терміни безпосередньо в підсвідомість. Магія стирала всі мовні бар'єри. Вона чула їхні звірячі інтонації, але її мозок завдяки тавру сприймав їх як рідну мову.

Вона спускалася дедалі нижче, підкоряючись дивному внутрішньому потягу, який велів триматися на західній стороні замку. Наприкінці довгої, напівтемної галереї її погляд вихопив масивні подвійні двері з кованою залізною фурнітурою у вигляді вовчих голів. Легкий поштовх — і важке дерево піддалося з тихим, шанобливим рипінням.

Аліса завмерла на порозі. У її грудях перехопило подих від щирого захвату. Перед нею відкривалося справжнє царство знань. Воно було приховано від сторонніх очей у самій основі західної вежі. Величезне, дворівневе приміщення потопало в затишних ранкових напівтінях. Стіни повністю ховалися за колосальними дубовими стелажами, що йшли високо вгору. Вони тягнулися аж під саму стелю, де висіли важкі ковані люстри. Крізь високі стрільчасті вікна пробивалися косі промені сонця. Вони підсвічували мільйони порошинок, які повільно кружляли в повітрі, наче дрібний магічний пил.

Тут панував ідеальний, надихаючий простір для серйозної роботи. Посеред зали стояв масивний дерев'яний стіл. Він міг умістити десятки відкритих фоліантів. Навколо панувала оглушлива, сторічна тиша. Вона так сильно контрастувала з бурхливими подіями минулої ночі. Запах старої шкіри, висушених трав, пергаменту й бджолиного воску миттєво подіяв на неї як найкраще заспокійливе.

Аліса пройшла повз довгі ряди полиць. Її пальці мимохідь торкалися корінців праць із географії Північних земель, військової тактики та історії кланів. Її мета була в напівтемному, відгородженому кутку. Там зберігалися книги з алхімії, медицини та стародавніх ритуалів із кров'ю. Вона знайшла потрібний стелаж. На ньому був товстий шар недоторканого пилу. Після нетривалого пошуку вона витягнула важкий, обтягнутий темною шкірою щоденник древнього алхіміка зграї. Замок на обкладинці піддався з глухим клацанням.

Аліса перенесла книгу на стіл і відкрила перші сторінки. Сівши на жорсткий стілець, вона підняла ліву руку, розглядаючи срібну мітку на своїй шкірі. Ранкова розмова з Каелем ще відлунювала в її свідомості — кожним його словом про відповідальність, захист і інстинкти зграї. Проте її природний прагматизм і науковий азарт вимагали фактів, а не красивих міфів про первісний світ. Щоб повернути контроль над життям, вона прагнула розібратися у біологічній природі цього зв'язку.

Пожовклі пергаментні аркуші зустріли її дрібним, витіюватим почерком. Сторінки рясніли дивними символами, схемами енергетичних потоків і старовинними термінами. Аліса зосередилася й повністю занурилася в читання. Її науковий інтелект працював на максимумі й миттєво відсіював релігійний трепет автора перед духами лісу. Вона виокремлювала сухі факти. Година за годиною минала, поки вона порівнювала записи стародавнього дослідника Крові зі своїми знаннями з людської фізіології, ендокринології та нейробіології.

Картина, що вимальовувалася перед її очима, вражала своєю геніальною, дикою закономірністю. Прадавня магія Крові діяла як потужний біологічний каталізатор. У момент повноцінного фізичного єднання з Альфою цей контур запускав повну перебудову гормональної системи Омеги.

Аліса заворожено вчитувалася в описи стародавнього лікаря, впізнаючи в його застарілих термінах чіткі симптоми гіпервиробництва ендорфінів і окситоцину. Під впливом мітки її організм починав виділяти ці речовини у великій, вибуховій кількості, хоча людська нервова система зазвичай блокує рецептори за такого навантаження, намагаючись захиститися від перенапруження. Магічна структура тавра, навпаки, була ідеальним провідником: рівномірно розподіляючи шалений хімічний сплеск по всьому тілу, вона викликала відчуття монолітної безпеки, розслаблення та глибокого фізичного задоволення, знайомого їй ще зранку.

— Дивовижно… — пробурмотіла вона, проводячи пальцем по схемі енергетичних каналів у книзі. — Це схоже на гормональну синхронізацію. Мітка посилює реакцію нервової системи на конкретного Альфу: запах, голос, дотик, навіть його наближення. Звідси прискорене серцебиття, викид ендорфінів, загострена чутливість і відчуття зв’язку на відстані. Але тоді залишається головне питання… — її палець завмер над схемою. — Чому моя мітка реагує на двох?

Вона захопилася аналізом і повністю втратила зв'язок із реальністю. Її інтелект бунтував проти містичного фаталізму. Вона намагалася розкласти первісну пристрасть на сухі елементи. Вона шукала слабке місце в цій системі й спосіб зберегти людський контроль над своїми реакціями. Коли її пальці торкалися старовинних сторінок, срібний знак на зап'ястку раптом почав пульсувати ще сильніше. Знак реагував на її ментальну активність і намагався заспокоїти цей інтелектуальний бунт.

Аліса навіть не здогадувалася, що весь цей час у бібліотеці була далеко не одна.

У глибокій тіні між двома масивними стелажами стояли дві високі постаті. Туди майже не доходило ранкове світло. Абсолютно нерухомо стояли Каель та Арен. Вони спостерігали за своєю Омегою вже понад годину. Оборотні рухалися беззвучно, уміло приховуючи власну присутність і стримуючи подих.

Брати дивилися на її роботу з темним зацікавленням. Її гострий, безкомпромісний розум і впертість були для них найсильнішим афродизіаком. Їх зачаровував її зосереджений, зухвалий вираз обличчя.

Арен злегка нахилив голову, спостерігаючи за кожним її рухом. У його очах спалахнули золоті іскри. Він очікував, що Аліса шукатиме пояснення мітки, але швидкість, із якою вона зіставляла стародавні записи зі знаннями свого світу, вражала навіть його. Вона ставила питання, яких не ставили покоління кланових хранителів, і вперто шукала закономірність там, де перевертні звикли покладатися на закони Крові. Арен мимоволі усміхнувся. Саме такою вона подобалася йому найбільше — захопленою, впертою, здатною сперечатися навіть із магією.

Каель залишався зовні спокійним, хоча пальці міцніше стиснули край дерев’яного стелажа. Його погляд раз у раз повертався до срібного знака на її руці. Аліса вже помітила те, про що вони з Ареном говорили між собою: мітка поводилася інакше, ніж мала б поводитися у звичайній істинній парі. Тепер вона сама дійшла до головного питання — чому знак відгукується на двох Альф. Каель перевів погляд на брата. Якщо Аліса продовжить копати з такою впертістю, дуже скоро їй стане замало старих пояснень про закони Крові.

Аліса різко видихнула й закрила щоденник алхіміка. Що довше вона читала, то ясніше ставало: мітка вже вбудувалася в її фізіологію. У старих записах згадувалися спроби послабити подібний зв'язок травами, кровопусканням, алхімічними сумішами й магічним випалюванням, однак жоден із описаних способів не давав стійкого результату. Зв'язок відновлювався, а кожна нова близькість із братами лише глибше вплітала його в її тіло.

Вона втомлено потерла скроні, відчуваючи, як від тривалої напруги починає легенько боліти голова. Проте всередині неї панував дикий, неприборканий дослідницький азарт.

— Неможливо розірвати напряму… — тихо констатувала вона, дивлячись на закриту обкладинку. — Добре. Якщо я не можу знищити цей контур, муситиму знайти спосіб навчитися керувати його інтенсивністю. Я змушу цю магію працювати за моїми правилами.

Вона піднялася зі стільця й акуратно повернула фоліант на місце. Вона розгладила сукню. Кожен її рух був чітким і вивіреним. Вона була готова йти до кінця у своєму розслідуванні, навіть якщо для цього доведеться вивчити кожен документ у замку.

Тіні між стелажами ледь ворухнулися. Каель першим відступив у коридор, а Арен рушив слідом. Уже за дверима брати зупинилися й мовчки зустрілися поглядами. Аліса шукала спосіб керувати міткою, навіть не здогадуючись, наскільки близько підійшла до таємниці, яку вони самі ще не розуміли до кінця. Старі записи мали дати відповіді, та тепер ставало очевидним інше: звичайні закони істинної пари тут не діяли. Срібний знак обрав обох братів — і з кожним днем вимагав пояснення дедалі наполегливіше.