Раді Вас бачити!

Важкі дубові двері головної ради зачинилися за спиною Аліси з глухим, зловісним гуркотом. Він миттєво відрізав її від відносно безпечних коридорів житлового крила замку. Величезне приміщення, витесане прямо в скельній породі прадавньої цитаделі, сьогодні виглядало по-особливому похмуро. Було холодно й урочисто. Довгий, масивний стіл із чорного граніту, розташований у центрі зали, виявився повністю зайнятим поважними гостями. За ним сиділи лідери, старійшини та найстаріші, загартовані в жорстоких боях воїни п'яти найсильніших вовчих зграй. Вони контролювали всі прилеглі території навколо Північного лісу. Повітря в залі було важким від запахів домінантних Альф і напруги, що відчувалася ще з порога. Ворожість тут ніхто особливо не приховував.

Коли дівчина зробила перший невпевнений крок уперед, погляди присутніх одночасно зосередилися на ній. Старійшини й Альфи пильно стежили за кожним її рухом, вишукуючи ознаки розгубленості чи страху.Ніч у підземеллі дала їй дещо важливіше за впевненість: Аліса вже знала, як її тіло реагує на силу Альфи, і тепер свідомо втримувала цю реакцію під контролем. Вона повільно вдихнула, випростала плечі й витримала спрямовані на неї погляди. Вона йшла вперед із абсолютно рівною спиною. Її підборіддя було гордо підняте. Кожен крок демонстрував спокійну, майже королівську впевненість володарки. На її відкритих плечах багряні мітки від ікол близнюків виглядали як яскравий магічний маніфест недоторканності. Срібне сяйво знака на її зап’ястку відгукувалося на близьку присутність її чоловіків рівним, сильним і стабільним світлом.

Арен чекав її на самому чолі довгого столу. Він сидів у великому, масивному кріслі, викуваному з темного заліза. Напружені плечі й застиглі на підлокітниках пальці видавали, скільки зусиль йому коштував цей зовнішній спокій. Поруч із ним, зліва, стояв Каель. Його руки були важко схрещені на грудях, а на губах грала та сама хижа, небезпечна посмішка задоволення, яку Аліса бачила під час ув'язнення в підземель. Брати одночасно повернулися до неї. Кровний зв'язок одразу відгукнувся теплом, і Аліса відчула присутність обох так виразно, ніби вони стояли поруч. Їхня сила залишалася за її спиною, а з поглядами Ради цього разу вона мала впоратися сама.

Арен повільно підвівся. Його постать одразу привернула увагу зали, змусивши всіх замовкнути. Він упевнено подав Алісі руку, міцно переплевши пальці з її пальцями, і допоміг їй сісти на розкішне місце між залізними кріслами братів. Жест став першою прилюдною образою для гостей, які ще сподівалися побачити в ньому звичайну бранку.

Північ вітає лідерів сусідніх земель, які прибули під наше склепіння, — голос Арена пролунав низько, розкотисто й важко. Він повністю перекрив тихий шепіт незадоволених старійшин на дальніх рядах. — Перед вами перебуває Аліса, єдина законна Омега, яка прийняла кров обох Альф нашого правлячого клану. Її магічний знак повністю стабілізувався після нічного повного місяця. Прадавній контур зв'язку замкнувся назавжди. Відсьогодні її особиста воля є нашою спільною волею, а її безпека стає головним і непорушним законом усіх північних земель. Кожен, хто захоче говорити з нами, віднині повинен схилити голову перед нашою жінкою.

За довгим гранітним столом миттєво прокотилася нова хвиля невдоволеного, глухого й загрозливого рокоту. Вовки сусідніх кланів відверто кривилися від почутого, адже повна стабільність цієї рідкісної мітки означала абсолютне магічне й військове зміцнення Північного лісу. Будь-які таємні надії ворогів на те, що близнюки врешті-решт знищать один одного у міжусобній кривавій війні за право володіти єдиною жінкою, остаточно розсипалися на порох. Перед цим монолітним союзом трьох вони бачили єдність, яка загрожувала підім'яти під себе весь регіон.

— Усе це виглядає як якесь божевілля або поганий жарт, Арене! — вперед із величезною силою виступив великий, сивий вовк із понівеченим обличчям, вкритим глибокими шрамами, який уже багато років очолював войовничий клан Східних скель. Його звали Гідеон, і його дика, важка й абсолютно неочищена аура Альфи спробувала щільною хвилею ментального тиску вдарити прямо по Алісі, перевіряючи межі її витримки. — Ти пропонуєш досвідченим воїнам та лідерам прадавніх родів схилити свої сиві голови перед звичайною людською дівчинкою, в якій немає ні краплі нашої святої крові? Вона не має вовчого звіра всередині й абсолютно не знає наших суворих законів війни та виживання! Двоє найсильніших Альф поколілися істоті, яку будь-який середній воїн-бета може випадково задушити однією рукою під час першої ж серйозної сутички на спірному кордоні! Вона виглядає як крихка, тимчасова іграшка для ліжка, а не як повноправна хазяйка великої Півночі! Подивіться на неї. Вона ж тремтить від самого нашого погляду!

Гідеон навмисно підвищив голос до максимуму. Він намагався за будь-яку ціну спровокувати Алісу на сльози, слабкість чи панічну втечу перед усіма свідками Ради. Він зробив ще один зухвалий крок до гранітного столу. Його хижі ніздрі судорожно затремтіли, жадібно вловлюючи густий, солодкий аромат дівчини. Він був щільно змішаний із домінантними запахами обох братів-близнюків. Старий чужинець дозволив собі цинічно й відверто оглянути її оголену шию та лінію грудей, затримуючи свій брудний погляд на свіжих багряних слідах від ікол правителів.

— Можливо, правителі Півночі просто виявилися занадто слабкими на свої чоловічі інстинкти, раз дозволили звичайному людському м'ясу так легко затьмарити їхній розум і закрити очі на небезпеку? — з уїдливою, зневажливою посмішкою додав один із молодих послів Гідеона. Він вирішив підтримати свого зухвалого лідера перед іншими кланами. — Мені просто цікаво, скільки саме хвилин вона витримає, якщо її забере до себе справжній, дикий і нестримний самець, який зовсім не звик панькатися з цими слабкими людськими жінками під час парування? Вона ж просто зламається навпіл від справжнього вовка!

Ці брудні слова миттєво перетнули межу, відкривши шлях до неминучої смерті. Простір навколо залізного крісла Арена в одну секунду перетворився на зону смертельної небезпеки, оскільки його прадавня залізна захисна натура спалахнула руйнівною, концентрованою люттю. Повітря в залі миттєво стало крижаним, важким і нерухомим, наче перед початком найстрашнішої зимової хуртовини в серці лісу. Усі присутні відчули жах від його миттєвої реакції, яка дихала абсолютно холодною, розважливою, залізобетонною й смертоносною силою справжнього ката.

Арен повільно підвівся з крісла. Магічний тиск його чистої енергії Альфи з такою страшною силою вдарив по гранітних плитах зали, що важкий столітній стіл посеред зали дав тонку, але чітку й глибоку тріщину. Молодий посол Східних скель, який посмів зробити цей брудний натяк на адресу Аліси, миттєво втратив пиху. Він зблід до кольору снігу й мішком впав на коліна прямо на кам'яну підлогу, судорожно ковтаючи повітря й хапаючись двома руками за власну горлянку під впливом колосальної, задушливої ментальної сили правителя Півночі. Він буквально задихався під вагою аури Арена, що ламала його волю й кістки.

— Твоє право дихати закінчилося в ту мить, коли твій смердючий язик вимовив її ім’я, — тихо сказав Арен, але кожне слово лунало як удар. Кожен вовк у залі замер на своєму місці, боячись навіть зробити вдих.

Він підійшов упритул до тремтячого, задихаючогося посла, який під вагою ментального тиску не міг навіть підняти голови над кам'яними плитами. Одним різким рухом правої руки він схопив посла за шкіряний комір. Арен легко, без жодних видимих зусиль, підняв величезного, стокілограмового перевертня високо над підлогою. Той здався вагою сухого осіннього листя. Пальці Арена почали повільно стискатися на чужій шиї, перекриваючи доступ до кисню. На очах у всіх вовк почав синіти, а його ноги безпорадно сіпалися в повітрі.

— Арене, зупинись! Це посольство нашого клану! Ти руйнуєш закон перемир'я! — крикнув Гідеон, хапаючись за кинджал.

Але Каель миттєво опинився поруч, поклав долоню на його плече, випускаючи ікла.

— Навіть не смикайся, старий дурню, якщо все ще хочеш повернутися до своїх Східних скель живим і на власних ногах, — небезпечно прошепотів Каель Гідеону на вухо. — Мій брат сьогодні занадто добрий і спокійний, тому він просто радий наочно показати вам усім, що саме буває з тими шакалами, які погано бачать криваві мітки нашої жінки. Спробуй зробити хоча б рух, і я вирву твоє серце раніше, ніж твій кинджал вийде з піхов.

Арен тим часом повільно повернув голову в бік Аліси, повністю ігноруючи крики Гідеона та хрипи вмираючого в його руці посла. Його золоті очі продовжували світитися прадавньою, небезпечною магією крові, проте в цьому глибокому погляді, спрямованому на неї, виявилася лише безмежна, абсолютна й чиста захисна ніжність чоловіка, який оберігає свій найцінніший скарб. Він хотів, щоб його Омега бачила кожну деталь цього покарання, щоб вона чітко розуміла, що перебуває під надійним, монолітним заступництвом, яке ніколи не знає жалю чи пощади до її потенційних кривдників.

— Подивися на цього хробака, Алісо, — тихо й лагідно наказав Арен, продовжуючи без жодної напруги тримати задихаючогося перевертня в повітрі однією рукою. — Ця нікчемна істота посміла подумати, що ти слабка і що твій статус у цьому замку нічого не значить для зовнішнього світу. Скажи мені, моя маленька, яке саме покарання ти особисто хочеш для того, хто посмів так брудно образити єдину хазяйку наших земель? Одне твоє слово, один твій кивок, і його дурна голова прикрасить гострі ворота нашого замку вже за хвилину, на страх усім іншим гостям. Твоє слово сьогодні є законом для моєї руки.

Уся величезна зала затамувала подих, очікуючи на фінальне рішення звичайної людської дівчини, яка ще кілька хвилин тому здавалася їм крихкою здобиччю. Похмурі й досвідчені Альфи сусідніх кланів тепер дивилися на неї з абсолютно новим, невідомим їм раніше почуттям — справжнім, липким страхом за власні життя. Вони чітко зрозуміли, що ця тонка людська дівчина одним лише коротким рухом своїх пальців чи тихим словом може безжально керувати смертю найсильніших воїнів регіону, оскільки за її спиною стояли два безжальні монстри, готові спалити дотла весь світ заради її спокою.

Аліса повільно підвелася зі свого розкішного місця між двома Альфами. Впевненість наповнювала кожну клітину її тіла, а серце билося рівно й чітко завдяки нічному загартуванню Каеля. Вона спокійно подивилася на наляканого, синіючого посла, потім повільно перевела свій холодний погляд на похмурого, притихлого Гідеона, а на її тонких губах з'явилася та сама ледь помітна, спокійна й небезпечна усмішка влади, яку вона перейняла від старшого брата під час уроку в темряві.

— Відпусти його, Арене, — голос Аліси прозвучав спокійно й чітко. Вона перевела погляд на Гідеона — він повернеться до свого клану живим і сам розповість, що сталося в цій залі. А за образу, завдану під час Ради, Східні скелі виплатять Півночі потрійну данину залізом і зброєю. Гадаю, цього вистачить, щоб наступного разу ваші посли краще добирали слова.

Арен задоволено й хижо звузив свої золоті очі, почувши таку мудру й жорстоку відповідь від своєї жінки. Вона вчинила як справжня вовчиця, забравши вільність і гордість ворога замість його нікчемного життя. Він різко й грубо розтиснув свої міцні пальці, дозволяючи напівживому послу важким мішком впасти на кам'яні плити. Той судорожно ковтнув повітря, кашляючи й хриплячи, і одразу ж почав швидко, ганебно відповзати назад до виходу, не сміючи більше навіть на міліметр підвести свій погляд до столу правителів.

— Ти особисто чув волю нашої Омеги, Гідеоне, — Арен спокійно повернувся до свого залізного крісла, і його руйнівна аура знову стала контрольованою, хоча залізна, смертельна напруга в повітрі нікуди не зникла. — Потрійна данини найкращим металом до наступного повного місяця. Або мої особисті воїни прийдуть на ваші Східні скелі й заберуть її самі, разом із вашими нікчемними життями та спаленими будинками. Офіційна Рада кланів на сьогодні завершена. Забирайтеся геть із мого замку, поки я знову не згадав про образи на адресу своєї жінки.

Сусідні лідери один за одним почали підводитися зі своїх місць, уже не приховуючи напруги. Те, що сталося в цій залі, вони запам’ятають надовго. Північний ліс отримав значно більше, ніж нову Омегу. Ритуал зв’язав Алісу з обома Альфами, створивши союз, якого досі не знали навіть старі закони кланів. Ніхто з присутніх поки не розумів меж цієї сили, однак одного вже зараз вистачало: колишня рівновага між зграями змінилася. І кожен, хто залишав зал Ради, відтепер мав рахуватися з цим.