Раді Вас бачити!

Їх заарештували швидко, професійно й без зайвих церемоній. 

Механічні вартові з мідними масками й паровими шарнірами, які з'явилися буквально нізвідки, просто опустили важкі затискачі на зап’ястя, зачитали щось незрозуміле шиплячою канцелярською мовою й запхали всіх трьох у чорний фургон на гусеницях. Через годину вони вже стояли перед масивним столом місцевого Бюро Виправних Робіт і Громадської Користі.

Чиновник — худий чоловік у високому циліндрі, з моноклем і вічно незадоволеним виразом — довго вивчав їх через товсте скло.

— Отже. Нелегали. Без документів. Без місця проживання. Один у жіночій білизні. Один підозріло красивий. Один, жіночої статі. Класика.

Він швидко заповнив три форми паровим штампом.

— Рішення Бюро:

Сільвер Мунлайт (або як вас там) — направляється до кабаре «Мідна Сирена» на нижніх рівнях. Там якраз потрібен новий артист. Будете танцювати, співати й підвищувати моральний дух робітників після зміни. Одяг… ну, у вас він уже майже робочий.

Сільвер пискнув, але в голосі вже з’явилася нотка професійного інтересу.

— Кабаре? З нормальною сценою? І світлом? І чайовими?

— Далі. — Чиновник ткнув пером у Сондру. — Жінка з рудим волоссям і поганим характером — на виправні роботи в Центральне Парове Депо. Прибиральниця. Будете мити котли, чистити сажу й прибирати після нічних аварій. Спецодяг видадуть. Великий. Щоб характер туди вмістився.

Сондра відкрила рота.

— Я капітан космічного…

— Капітанів у нас багато. Прибиральниць — завжди не вистачає.

Нарешті чиновник перевів монокль на Ейріса. Довго дивився. Потім ще довше. Потім зробив у формі особливу позначку.

— А цей… надто якісний для звичайних робіт. Направляється в приватний салон графині фон Штильґельм. Вона колекціонує рідкісні… екземпляри. Будете живим експонатом і співрозмовником на вечірніх прийомах. Стояти красиво, мовчати красиво, іноді кивати. Якщо пощастить — навіть одягнуть у щось дороге замість цієї ганчірки.

Ейріс повільно кліпнув.

— Живий експонат, — повторив він нейтральним тоном. — Знову.

Сондра різко розвернулася до нього.

— Тобто я буду повзати в сажі, Сільвер — блищати на сцені, а ти знову станеш красивою іграшкою для багатої пані?!

Ейріс лише ледь знизав плечима, наскільки дозволяли наручники.

— Принаймні цього разу мене не намагаються повісити. 

Чиновник уже махав рукою охоронцям.

— Розвести по об’єктах. І щоб без спроб втечі. У нас тут не курорт. У нас — порядок, пара і важка праця.

Сільвера повели в один бік (він уже по дорозі питав, чи є в кабаре нормальні гримерки). Сондру — в протилежний, до фургона з написом «Депо. Бруд. Сажа. Без перспектив». А Ейріса обережно, майже шанобливо, посадили в окрему елегантну карету з гербом.

Коли двері карети зачинилися, Сондра встигла крикнути йому вслід:

— Якщо ця графиня спробує тебе комусь подарувати — тікай одразу! Я вже втомилася тебе відбивати!

Ейріс через віконце лише коротко кивнув.

А фургон із майбутньою прибиральницею вже димів і тарахтів у бік найбруднішого кварталу міста.

---

Центральне Парове Депо зустріло Сондру жаром, гуркотом і запахом гарячого металу впереміш із машинним маслом і чиєюсь вічною злістю. Величезні чорні котли дихали паром, шестерні скрипіли, з труб валив густий дим, а підлога була вкрита шаром сажі настільки товстим, що в ньому можна було залишати сліди. Сондрі видали величезний синій халат (на три розміри більший) і відро з щіткою, після чого відвели до головної прибиральниці.

Головну звали просто — тітка Грізельда. Вона була товстою, червоною від постійної близькости до топок, незрозумілого віку (могла бути і сорок п’ять, і сімдесят) і носила той самий синій халат, тільки вже затверділий від сажі, і зелену косинку, зав’язану вузлом на лобі. Очі в неї були маленькі, злі й дуже досвідчені.

— Новенька, — буркнула Грізельда, оглядаючи Сондру з голови до ніг. — Руда. Значить, характерна. Характер тут не потрібен. Тут потрібні руки, спина й бажання мовчати. Будеш чистити нижній рівень котлів. Там, де найгарячіше й найбрудніше. Якщо знепритомнієш — падай не на шестерні. А то потім тебе збирати по запчастинах доведеться.

Сондра лише стиснула зуби.

Робота виявилася саме такою, як обіцяли: пекельною. Вона повзала між розпеченими трубами, шкребла сажу, вигрібала шлак і час від часу отримувала від Грізельди коментарі на кшталт «швидше, руда» і «я в твої роки вже третій котел зубами чистила».

Десь у середині зміни з’явився він. Директор депо. Низенький, кругленький чоловічок з ріденькими вусиками, лисиною, що блищала від поту, і вічно вологими долонями. Він ходив між котлами, ніби перевіряв роботу, але очі його постійно ковзали по жіночій частині персоналу. Коли він побачив Сондру, вусики радісно сіпнулися.

— О-о… нова співробітниця, — протягнув він масляним голосом. — Яка… енергійна. І яка постава. Навіть у цьому мішку видно.

Він підійшов ближче, нахилився й майже шепотом, дихаючи цибулею й дешевим одеколоном, запропонував:

— Знаєте, у нас є маленька каптьорка за третім котлом. Там тихо, тепло… і ніхто не заважає. Може, після зміни… обговоримо ваші кар’єрні перспективи? Наодинці. Я вмію бути вдячним.

Сондра повільно випросталася, тримаючи в руках важку щітку, вкриту сажею. Червоні пасма вибивалися з-під косинки, на щоці була чорна смуга, а в очах горіло те саме знайоме «ой мамцю, тільки спробуй».

— Шановний директоре, — сказала вона дуже спокійно, — якщо ви зараз же не приберете свої вологі наміри подалі від мене, я цією щіткою так глибоко зажену вам кар’єрні перспективи, що ви їх наступні три покоління шукатимете.

Тітка Грізельда, яка стояла неподалік, раптом голосно, басом, розреготалася.

— Ха! Руда вміє кусатися! Подобається! — Вона тикнула в директора жирним пальцем. — А ну пішов звідси, Фредеріку. Поки я тобі саму каптьорку на голову не натягнула.

Директор ображено пирхнув, поправив жилет і швидко ретирувався між котлами, бурмочучи щось про «неповагу до керівництва» і «сучасну молодь».

Сондра витерла лоб рукавом халата, залишивши ще одну сажну смугу, і важко зітхнула.

— Ой мамцю… З корабля — на прибирання котлів. З ревнивої рослини — на хтивого директора. Якщо так піде далі, я скоро почну сумувати навіть за флоранкою.

Тітка Грізельда кинула їй чисту ганчірку.

— Сумуватимеш потім. А зараз — лівий котел. Він сьогодні особливо злий. Як і я.

І Сондра, стиснувши зуби, знову полізла в сажу.