Спочатку:
На сторінку книги
Віл стояв, схрестивши руки, і з властивою кіборгам спокійною логікою підсумував ситуацію.
— Можливо, це навіть на краще, — сказав він рівним голосом. — Нас майже вбили за ту коробочку. Кілька разів. У різних системах. Тож нехай тепер ця жабоподібна мільйонерка віддувається за всі пригоди. Якщо там справді щось небезпечне — у неї є гроші, охорона й, судячи з опису, відповідна зовнішність, щоб налякати навіть міжгалактичних убивць.
Сондра важко зітхнула, провела рукою по обличчю й неохоче кивнула.
— Ненавиджу, коли ти маєш рацію. Але так. Хай буде. Мені вже досить пригод із кремами, які виявляються не кремами.
Вона різко розвернулася до гадалки, яку Гром усе ще тримав за плече.
— Вали. І щоб я тебе більше ніколи не бачила. Ані на ринках, ані в трущобах, ані в своїх кошмарах.
Гадалка миттю розпливлася в найсолодшій посмішці, на яку були здатні три ока.
— Дякую, донечко! Хай зірки тобі світять! Хай чоловіки будуть вірні! Хай…
— ВАЛИ, — хором повторили майже всі присутні.
Гром розтиснув пальці. Триока жінка зникла з трапу швидше, ніж м’яколап встиг на неї гаркнути.
У кают-компанії запанувала відносна тиша.
Корабель був справний. Двигуни більше не кашляли. Щити тримали. Палива вистачало. А головне — ніхто їх зараз не переслідував. Принаймні, наскільки вони могли судити.
Сондра плюхнулася в крісло пілота й увімкнула навігацію.
— Курс на Вишнею. Поки нас знову хтось не захотів купити, продати або одягнути в труси.
— Нарешті! — вигукнув Сільвер, різко оживаючи. Він струсонув перламутровим волоссям, і сяюче посміхнувся всім присутнім. — А коли прибудемо, я запрошую всіх на своє супер-шоу! Новий номер! З боксерами, гірляндами й, можливо, навіть з м’яколапом як бек-вокалістом! Це буде фурор! Мене знову полюблять! Мене знову будуть носити на руках!
Гром гмикнув.
— Якщо тільки не навпаки.
Ейріс подивився на Сондру і посміхнувся. М’яколап застрибнув їй на коліна, розвернувся кілька разів і ліг, явно вважаючи, що найстрашніше вже позаду.
Сондра погладила його між вухами, глянула на своїх дивних, галасливих, абсолютно ненормальних супутників і тихо буркнула:
— Ой мамцю… Якщо ми справді долетимо до Вишнеї без нових викрадень, вибухів і сімейних драм — я особисто поставлю цьому кораблю пам’ятник.
Віл уже вводив координати.
— Пам’ятник краще з антигравітацією. А то ще впаде комусь на голову.
«Блакитний метелик» м’яко відштовхнувся від платформи Сектору Хмелія й поплив у бік зірок.
Ранок на «Блакитному метелику» видався підозріло спокійним.
Жодних вибухів, погонь, шестируких дружин чи песиголовців. Лише тихе гудіння двигунів і запах смаженого м’яса, що тягнувся з камбуза. Команда потроху збиралася до столу. Сільвер з’явився першим — і з’явився так, щоб усі помітили. На ньому був розкішний малиновий костюм, увесь усипаний дрібними блискітками й обшитий довгим яскравим пір’ям. Коли він рухався, пір’я колихалося, а блискітки ловили світло так, ніби на кораблі раптом відкрили пересувний нічний клуб.
— Костюм Жар-птиці! — гордо оголосив він, обертаючись навколо своєї осі. — Символ відродження, краси й неймовірного таланту. Я в ньому просто сяю!
Гром навіть не підняв голови від пательні. Оркс смажив щось велике, м’ясне й підозріло апетитне. Поруч на табуретці сидів м’яколап — уже офіційно названий Марципаном (бо Сондра то й справа бурмотіла «мій солоденький», коли той муркотів їй на колінах). Марципан дивився на м’ясо з таким виразом, ніби особисто контролював процес. Гром час від часу кидав йому шматочки, а м’яколап спритно їх ловив.
— Солоденький сьогодні на диво слухняний, — буркнув Гром. — Навіть не намагається вкрасти півтуші. Прогрес.
Віл, як завжди, залишився в кабіні управління. Його голос час від часу лунав із динаміків:
— Курс стабільний. До Вишнеї ще шістнадцять світових років.. Поки що ніхто нас не переслідує. Дивно, але приємно.
Саме тоді в столову увійшов Ейріс.
Він усе ще носив світлу туніку з розрізом і широкі шаровари невільника з пустелі Цукрон. Перламутрова коса була акуратно перекинута через плече.
— Доброго ранку, — тихо привітався він. Потім зупинився посеред приміщення, глянув на Сондру й додав: — Боксери, які ви мені дали… підходять. За розміром.
І, не змінюючись у обличчі, приспустив шаровари, демонструючи край чорної тканини.
Сільвер різко перестав сяяти й скептично фиркнув, аж пір’я на костюмі Жар-птиці здригнулося.
— Ну звісно підходять. На ньому все підходить. Він же дикун. В вихованому товаристві не демонструють білизну.
Сондра, яка якраз тягнулася за чашкою, раптом відчула, як вуха й щоки заливає жар. Вона швидко відвела погляд до стелі, потім до Марципана, потім знову до стелі.
— Добре, — видихнула вона трохи вище, ніж планувала. — Рада, що підійшли. Можна більше не… демонструвати. Ми повірили. На слово.
Ейріс чемно кивнув, поправив шаровари назад і сів за стіл так спокійно, ніби щойно не влаштував невеликий ранковий перформанс. Гром поставив на стіл величезну сковорідку з м’ясом і задоволено оглянув присутніх.
— Їжте, поки гаряче. І щоб без розмов про труси за столом. У мене апетит є, але не безкінечний.
Марципан голосно замурчав, ніби повністю підтримував цю політику. Сондра обережно взяла виделку, старанно не дивлячись у бік ейнарa, і тихенько буркнула собі під ніс:
— Ой мамцю… Навіть коли все спокійно — все одно якось неспокійно.
Але м’ясо пахло чудово. І поки що ніхто їх не намагався ні викрасти, ні продати, ні одягнути в гірлянду. Це був ідеальний ранок.
