Спочатку:
На сторінку книги
Королева Мантідора 654 відкинулася на своєму троні з кореня, антени затремтіли від передчуття, а вся зала завмерла в шарудінні капелюхів.
— Конкурс! — клацнула вона мелодійно. — Найкращий танець виграє честь... прислужити мені. І стати частиною великого циклу. (Тут вона голосно клацнула щелепами, і вартові захихикали — ну, як хихикають богомоли, тобто зашаруділи лапами.)
Сільвер миттю зістрибнув із подушки, образившись до глибини своєї альфійської душі.
— Порівнювати МЕНЕ, Сільвера Мунлайта, зірку П’ятничанки й Вишнеї, з якимось... волоцюгою в ланцюжках?! — він махнув віялом так, що блискітки посипалися на королевину корону. — Я покажу вам, що таке справжнє мистецтво!
Віл тільки зітхнув і тихо шепнув Сондрі:
— Якщо я виграю — ти мені винна нову прошивку. З функцією «забувати ганьбу».
Сондра кивнула й непомітно витягла з кишені дві крихітні кульки — газові бомбочки спеціально проти комах (куди ж без контрабанди). Паралізує на півгодини, без шкоди, тільки лапи відніме й антени опустяться. Вона сховала їх у долоні й стала біля краю сцени, ніби просто дивиться. Музика загриміла — скрипуча, ритмічна, з калаталами й дзеленчанням дзвіночків на капелюхах. Спочатку Сільвер.
Альфієць увімкнув повну програму: крутився навколо уявного пілону (бо свій погнули), махав крилами, стрічками, блискітками. Стегна — гнучкіше, ніж у гімнастки, руки — витончені, волосся — ідеально. Він навіть додав фірмовий трюк: підскочив, зробив шпагат у повітрі й приземлився з розкішним махом віялом. Блискітки літали хмарою, королева клацала лапами в такт, вартові шаруділи від захвату.
— Оце так! — клацнула королева. — Блискучий! Гнучкий! Соковитий!
Сільвер вклонився, кидаючи на Віла погляд «ну що, з’їж це».
Тепер черга Віла.
Кіборг зітхнув, але роль є роль. Він вийшов на центр, ланцюжки дзеленчали, шовк шелестів. І почав... ну, танцювати. Не як професіонал, але як ідеально сконструйований компаньйон-люкс: рухи плавні, точні, кожен м’яз (синтетичний, але хто розбере) грає, волосся розпущене, зелені очі дивляться прямо на королеву з такою посмішкою, що навіть мантідорки почали нервово поправляти капелюхи. Він додав імпровізацію: повільний розворот, ланцюжки обвилися навколо талії, шовк злетів у повітря — еротично, але смішно, бо в один момент ланцюжок зачепився за його власну ногу, і Віл ледь не впав, але перетворив це на граціозний уклін.
Зала вибухнула шарудінням — половина вартових уже уявляла себе на місці королеви.
Сільвер образився ще більше й увірвався знову: «Дозвольте реванш!» — і почав танцювати ще завзятіше, блискітки літали, як сніг у бурю. Королева була в захваті:
— Важко обрати! Обидва... апетитні!
Сондра зрозуміла: час.
Поки хлопці відволікали всю залу (Сільвер крутився, як дервіш, Віл посміхався й робив рухи, від яких навіть у кіборга, мабуть, процесор перегрівався), вона непомітно роздавила в долонях дві бомбочки й кинула їх під трон — одна ліворуч, одна праворуч.
Спочатку — нічого. Потім — тихе «пшшшш». Потім — густий білий дим валить униз, як молочний туман.
Королева клацнула: «Що це за ефект? Новий номер?»
Вартові зашаруділи: «Красиво... але лапи чомусь не рухаються...»
Через десять секунд уся зала була в диму. Мантідорки дружно завмерли: лапи опустилися, антени повисли, капелюхи сповзли на очі. Королева спробувала встати — і важко бумкнула назад на трон, клацаючи: «Ой... приємно заніміло...»
Сільвер закашлявся: «Що за газ?! Мій костюм!»
Віл схопив його за руку:
— Біжимо, зірко, поки тебе не з’їли!
Сондра вже мчала до виходу, махаючи руками:
— За мною! Швидко, поки вони не протверезіли!
Вони троє помчали тунелем: Сільвер попереду (бо знав дорогу від репетицій), блискітки сипалися за ним доріжкою, Віл слідом, ланцюжки дзеленчали, як дзвіночки на ялинці, Сондра замикала, тримаючи ще одну бомбочку про всяк випадок. Позаду в диму чулося шарудіння й клацання: «Де мої самці?... Поверніться... танець не закінчено...» Вони вибігли на поверхню, стрибнули в катер. Двигун загудів, Сільвер усе ще обурено витирав блискітки з обличчя:
— Я майже виграв! А ви все зіпсували!
Катер злетів у небо Планети-17, залишаючи позаду дим, паралізованих богомолів і королеву, яка, мабуть, уже мріяла про наступний цикл. Сондра посміхнулася, вмикаючи автопілот назад до «Блакитного метелика».
— Хлопці, ви були чудові. Але наступного разу танцювати будете тільки за гроші. І без королев із щелепами.
Сільвер образив
ся, Віл закотив очі, але всі троє розсміялися. Адже втекли ж.
