Спочатку:
На сторінку книги
Вони зайшли до будинку. Запах чаю й смаженого виявився ще приємнішим зблизька. А в ангарі чекали запчастини, які могли повернути «Блакитний метелик» у небо. За великим дерев’яним столом у домі Гризлі та Мірри панувала тепла, майже домашня атмосфера. Чай з місцевих трав виявився несподівано смачним, із нотками м’яти й чогось терпкого, що гріло краще за «Гравітонський Гром». Гром і Віл уже втекли в ангар «подивитися деталі», а господарі розпитували Сондру про ціни на ковбасу в центрі Вінгалакса. І раптом вона відчула це. У рюкзаку за спиною щось ворухнулося.
Спершу ледь помітно — ніби коробочка просто перекотилася. Потім сильніше. Ще раз. Усередині термобоксу почулося тихе, настирливе гудіння — наче прокинувся маленький моторчик і вирішив, що настав час працювати.
Сондра завмерла з чашкою в руках.
— Перепрошую, — сказала вона спокійніше, ніж почувалася. — У мене там… посилка. Треба перевірити.
Вона поставила чашку, зняла рюкзак і дістала термобокс. Гризлі й Мірра нахилилися вперед. Коробочка була теплою. Дуже теплою. Гудіння посилювалося, кришка здригалася, ніби зсередини хтось намагався її підняти.
— Ой, — пробурмотіла Мірра. — А воно в вас що, живе? Ми ж просили — тільки не тварин. У нас уже один хом’як-контрабандіст утік, тепер по бур’янах бігає.
— Ні, — невпевнено сказала Сондра. — Це крем. «Вічна Вишенька». Для однієї пані на Соборії…
Вона натиснула на кришку, і в ту ж мить на зап’ясті різко пискнув браслет зв’язку.
Голос Сільвера — високий, зірваний, майже істеричний:
— Сондро! Ти мене чуєш?! Тут хтось на кораблі! Я чув кроки! Двері самі відчинилися! І в трюмі щось блимає — червоним! Я замкнувся в залі, але…
Крик. Шум. Зв’язок обірвався.
Сондра різко підвелася. Коробочка в її руках загуділа ще сильніше — кришка ледь не зірвалася.
Гризлі знову схопив рушницю.
— То це ваші проблеми до нас прилетіли? — сухо спитав він.
У двері ангара влетіли Гром і Віл. Орк ніс на плечі здоровенну турбіну, кіборг — мішок із деталями.
— Знайшли все, що треба! — почав Гром і замовк, побачивши обличчя Сондри.
— Сільвер на кораблі. Там сторонні, — коротко сказала вона. — І ця штука… — вона кивнула на термобокс, що вібрував, — явно не просто крем.
Віл подивився на коробку холодно.
— Я ж казав: тиша буває тільки перед халепою. Біжимо?
Гром кинув турбіну на землю — та глухо гупнула.
— Біжимо. Мій корабель ніхто не чіпатиме.
Сондра засунула коробочку назад у рюкзак — гудіння стихло, але не зникло. Вона кивнула Гризлі й Міррі на прощання, і кинулася надвір.
Вони мчали через бур’яни до «Блакитного метелика», а десь попереду Сільвер, імовірно, уже репетирував свій найстрашніший танець.
Сондра, Віл і Гром добігли до «Блакитного метелика» за рекордний час — бур’яни хльостали по обличчю, багнюка розліталася з-під ніг, а в голові в усіх крутилася одна думка: «Тільки б не спізнитися».
Корабель стояв на місці, але вже з першого погляду було зрозуміло: щось не так..Шлюз відчинений навстіж. Посадковий трап опущений. На металі корпусу — свіжі подряпини, ніби хтось чіплявся кігтями чи гаками. А на землі біля трапу — розкидані блискітки, шматок блискучої тканини й... одне велике, переливчасте крило з костюма альфійця. Те саме, що Сільвер чіпляв для номеру «Метелик у полум’ї». Крило лежало в багнюці, пом’яте, з відірваним кріпленням, і блискітки з нього все ще повільно обсипалися, ніби сльози. Сондра завмерла на мить, бластер уже був в руці.
— Сільвере! — гукнула вона.
Тиша. Тільки вітер шарудів бур’янами. Гром гарчав, як розлючений звір, і перший увірвався на борт, тримаючи в руках той самий гайковий ключ, що важив більше за звичайну людину.
Віл ішов слідом, скануючи все навколо.
— Жодного теплового сліду зовні, — тихо сказав кіборг. — Хто б це не був — професіонали. Забрали тільки... його.
Всередині корабля — сліди боротьби. У головному залі, де Сільвер репетирував, усе догори дном: пілон погнутий, дим-машина розбита, блискітки скрізь, ніби вибухнула дискотека. На підлозі — другий шматок костюма, цього разу шовковий рукав із пір’ям. Музика все ще грала тихо, заїкаючись: «...вище коліна... ніякого сорому...»
У трюмі — контейнери з цукерками перекинуті, кілька ящиків розкриті, але нічого не взято. Тільки сліди чобіт — великих, важких, не Сільверових. Сільвера ніде не було
Сондра обійшла всі каюти, зал, мостик, навіть машинне — порожньо. Вона повернулася до залу й підняла те крило з підлоги. Віл увімкнув запис із внутрішніх камер і прокрутив останню годину. На екрані з’явилося відео.
Сільвер репетирував свій номер: крутився навколо пілону в повному костюмі «Космічний Метелик» — крила, пір’я, блискітки, все як треба. Музика гримить, дим валить, альфієць у трансі — стегна, руки, волосся ідеально.
І раптом — шлюз тихо відчиняється (без сигналу тривоги, бо хтось розумний зламав код). У зал заходять... три велетенські істоти, схожі на богомолів. Два метри заввишки, зеленкуваті, з серпоподібними лапами, фасеточними очима й антенами, що нервово смикаються. Але — увага! — на них усіх надіті старомодні солом’яні капелюхи, ніби з фермерського ярмарку, і один тримає в лапі кошик із... буряками?
Сільвер помітив їх першим. Верескнув так, що камера мало не тріснула:
— Аааа! Хто ви такі?! Це приватна репетиція!
Богомоли завмерли, ніби зніяковіли. Один навіть антенами потер один об одного — типовий жест «ой, вибачте».
Сільвер схопив пілон, як зброю, й замахнувся. Удар — пілон погнувся, один богомол відскочив, втративши капелюх. Почалася метушня: Сільвер махав крилами, блискітки літали хмарою, богомоли намагалися його схопити лапами, але акуратно — ніби боялися пошкодити костюм.
Один богомол навіть сказав (голос синтезований, скриплячий, як стара радіоточка):
— Спокійно, зірко. Ми не шкодити. Ти потрібен. Великий танець. Для королеви.
Сільвер у відповідь:
— Я не танцюю для комах! Я — Сільвер Мунлайт!
Ще один мах крилом — і крило відірвалося. Богомоли нарешті скоординувалися: один схопив його за талії лапами (обережно, як кришталеву вазу), другий — за ноги, третій швидко заклеїв рот якоюсь липкою павутиною з рота.
Сільвер ще сіпнувся разок — і все. Спротив закінчився. Богомоли винесли його надвір, кошик із буряками залишили на підлозі (мабуть, як вибачення), і зникли в бур’янах. Камера зафіксувала, як їхній невеликий, замаскований під купу сміття корабель злетів тихо й пішов у небо.
Запис закінчився.
