Спочатку:
На сторінку книги
Тиша на мостику. Гром першим розреготався — низько, басом, аж стіни задрижали.
— Ха! От би я подивився, як цей блискучий метелик танцює для комах! Може, нарешті хтось оцінить його «мистецтво». А ми хоч спокійно полагодимо корабель.
Віл холодно хмикнув.
— Ефективно спрацювали. Без шуму, без пострілів. І буряки залишили. Культурні богомоли.
Сондра зітхнула, потерла скроні, але кутики губ сіпнулися в посмішку.
— Хлопці, ну ви й... Він же був частиною екіпажу. Хоч і верещить постійно, і блискітки всюди. Але все ж...
Гром знизав плечима, уже копирсаючись у турбіні.
— Та я не проти, щоб його повернути. Але без поспіху. Нехай потанцює для королеви. Може, навчиться новим па.
Віл додав:
— До того ж, тепер у залі тихо. І дим-машину ніхто не вмикає на повну.
Сондра закотила очі, але напруга справді спала. Викрадення вийшло якимось... фермерсько-комічним. Не ті страшні чорні корвети, а велетенські богомоли в солом’яних капелюхах.
— Гаразд, — сказала вона. — Гром, лагоди корабель. Віле, проскануй той їхній корабель — може, вдасться знайти курс. А я... подумаю, чи варто рятувати нашого примбалерину. Але буряки заберемо — вечеря буде.
Гром радісно гаркнув:
— От це я розумію — пріоритети!
І екіпаж, хоч і без особливого ентузіазму (окрім Сондри), взявся до справи.
Бо Сільвер, звісно, дратував усіх, але... свій же.
Хоч і блискучий.
Сондра сиділа за столом у Гризлі й Мірри, тримаючи в руках чашку з другим кухлем трав’яного чаю (перший уже допоміг заспокоїтися після перегляду відео). Гром і Віл копирсалися в ангарі, тягнучи запчастини до корабля, а Сондра вирішила: поки хлопці лагодять, вона витягне з дідуся й бабусі все, що ті знають про місцевих «богомолів у капелюхах».
— То розкажіть-но, — почала вона, ставлячи на стіл кошик із буряками, які богомоли залишили як «вибачення». — Ці ваші велетенські комахи часто до людей у гості ходять?
Гризлі хмикнув, відкушуючи шматок місцевого коржа.
— Та не те щоб часто. Раз на кілька років. Вони — залишки старої раси з цієї планети, ще з часів, коли тут ферми цвіли. Звалися «мантідори». Мирні, як травичка. Вирощували овочі, носили солом’яні капелюхи — традиція в них така, від сонця, кажуть. А як конгломерат усе забрав, більшість померла чи полетіла. Залишилися тільки кілька сімей у глибоких норах.
Мірра додала, підморгнувши:
— І головне — в них королева. Одна на весь рій. Велика, красива, зелена, як смарагд. А проблема в тому, що королеви в них... ну... вибагливі до розмноження. Раз на десять років їй потрібен «танець парування». І не просто так, а з феєрією: блискітки, музика, грація. Бо в мантідорів самці після танцю... е-е-е... не виживають. Королева відкушує голову. Традиція, каже.
Сондра поперхнулася чаєм.
— Тобто... вони викрали Сільвера, щоб він... потанцював для королеви? А потім вона його... цоп?
Гризлі розреготався так, що вуха затряслися.
— Саме так! Вони ж бачили, як він репетирує — мабуть, пролетіли повз, заглянули в ілюмінатор. А в них якраз сезон. Королева вже тиждень вередує: «Хочу красивого! Хочу блискучого! Хочу, щоб крила були!» А ваший альфієць — ідеально підійшов. Тонкий, гнучкий, блискіток більше, ніж у них на всіх разом. Вони ж обережно його взяли — бачила на відео? Лапами акуратно, як кришталевого.
Мірра підлила Сондрі чаю.
— Але ж шкода хлопця. Королева після парування завжди голодна. Традиція — голова самця на десерт. А решта — на добриво для городів. Екологічно, зате.
Сондра уявила Сільвера в лапах королеви-богомолиці: він у костюмі з одним крилом, верещить «Я — зірка, а не закуска!», а королева клацає щелепами в такт музиці.
Вона мало не розсміялася, але вчасно згадала, що Сільвер хоч і дратує, але свій.
— І скільки в них часу на цей... танець?
— Днів три-чотири, — відповів Гризлі. — Спочатку підготовка: костюм почистять, блискіток додадуть, репетиції. Потім — великий танець. А потім... хрусь.
Сондра встала.
— Тоді в нас є час. Треба його витягти, поки не дійшло до «десерту».
Вона вийшла надвір і гукнула в бік ангара:
— Хлопці! Змінюємо плани! Сільвера викрали місцеві богомоли для... е-е-е... танцювального парування з королевою. І після шоу вона його з’їсть. Голова — на закуску.
З ангара пролунав голос Грома:
— А що, серйозно? Ха! Нехай потанцює, може, хоч раз у житті користь принесе.
Віл холодно додав:
— Я можу розрахувати курс до їхньої нори. Але поспішати особливо нема куди. Три дні — це ціла вічність для ремонту.
Сондра закотила очі.
— Ви обоє — сволочі. Але корабель лагодіть швидко. Бо якщо Сільвер повернеться без голови, хто вам блискітки по всьому залу розкидатиме?
Гром розреготався.
— От зараза, це я розумію — мотивація!
«Блакитний метелик» готувався до нового рейсу — цього разу на порятунок примбалерини, якого чекала доля «закуски для королеви».
