Спочатку:
На сторінку книги
Сондра розвернулася до Грома й кивнула на Ксавіра.
— Кидай його в трюм. До буряків. Нехай там обмірковує своє імперське майбутнє.
Ксавір миттю випростався, ніби його вдарило струмом.
— Я не піду в жоден трюм! Я імператор! У мене є права! У мене є…
Гром навіть не слухав. Він підхопив колишнього правителя однією рукою за комір мундира й поволік до вантажного відсіку, як непотрібний мішок.
— Пустіть! Це образа! Це… гик!
Двері трюму зачинилися з глухим гуркотом. Зсередини ще якусь хвилину долинали приглушені крики про міжгалактичні суди, а потім усе стихло. Мабуть, Ксавір нарешті познайомився з буряками особисто.
Сільвер нервово оглянув себе.
— Я… я піду переодягнуся. На мені досі ця жахлива, брудна ганчірка. Я не можу так з’являтися навіть у Хмелії.
Він гордо (наскільки це було можливо після всього) попрямував до своєї каюти. Минуло не більше трьох хвилин. Раптом двері каюти з гуркотом відчинилися, і Сільвер вилетів у коридор із таким виразом обличчя, ніби побачив кінець галактики.
— ВОНО ОТЯМИЛОСЯ!!! — заверещав він на весь корабель. — ВОНО ЙДЕ ПО КОРИДОРУ!!! ДИКЕ!!! НЕБЕЗПЕЧНЕ!!! З ОЧИМА!!!
Сондра й Гром миттю підхопилися.
— Ейріс, — одночасно сказали вони.
Віл уже вихопив бластер. Гром теж. Сондра автоматично ляпнула долонею по стегні, на якому колись висіла кобура.
— От Трясця... — вилаялася вона. — Де ВОНО?!
— Там!!! — Сільвер тицяв тремтячим пальцем у бік житлових кают. — Воно… воно просто йде! Мовчки! І дивиться! І коса ця його перламутрова! І ноги босі! Жах!
У цей момент з коридору й справді долинули тихі, майже невагомі кроки. Усі миттю націлили зброю на двері.
Двері каюти повільно відчинилися ширше. На порозі стояв Ейріс.
Худий, блідий, із заплутаною перламутровою косою, що спадала через плече. На ньому все ще були лише рвані шаровари. Браслети на зап’ястях тріснули й місцями відвалилися. На скроні засохла кров. Він виглядав змученим до краю… і абсолютно спокійним.
Ейнар повільно підняв погляд. Очі зараз були світло-золотистими. Він чемно вклонився.
— Перепрошую за занепокоєння, — сказав він тихо й дуже ввічливо. — Я шукав воду. І, якщо можна… чисту тканину. Рана трохи кровоточить.
Всі мовчали. Сільвер з-за спини Грома пискнув:
— Воно… розмовляє. По-нормальному. І вибачається…
— Воно і на рингу вибачалося. — прошепотіла Сондра
Гром недовірливо прищурився, але неохоче опустив зброю.
— Ти що, не дикий? — прямо запитав він.
Ейріс ледь нахилив голову.
— Наскільки мені відомо — ні. Хоча після стількох років у камері іноді важко сказати напевне.
Віл тихо хмикнув.
— Логічно.
Сільвер нарешті виліз з-за оркса, все ще тримаючись на відстані.
— А чому ти тоді хотів мене вбити?! На арені!
— Мені наказали, — спокійно відповів Ейріс. — Я намагався зробити це якомога швидше й без зайвого болю. Вибачте, якщо вийшло грубо.
Сондра провела долонею по обличчю й тихенько розсміялася — нервово, але з полегшенням.
— Ну все. Тепер у нас на борту колишній імператор у трюмі з буряками, найвідоміший стриптизер галактики в істериці й останній ейнар, який просить води й вибачається.
Вона глянула на Ейріса й кивнула в бік камбуза.
— Ходімо. Воду дам. І тканину. І, будь ласка, більше не ходи коридором так тихо. У нас від цього бластери самі в руки стрибають.
Ейріс знову коротко вклонився.
— Як скажете.
І слухняно поплівся за нею. А Сільвер залишився стояти посеред коридору з відкритим ротом.
— Я… я все одно переодягнуся, — слабо буркнув він. — І двері замкну. На всі замки.
---
Сондра провела Ейріса через весь корабель до колишнього спа-салону. Колись, у часи, коли «Блакитний метелик» ще був круїзним лайнером, тут пахло ефірними оліями, грала тиха музика й багаті пасажири відмокали в джакузі. Тепер усе було значно прозаїчніше: купи коробок з контрабандою, кілька ящиків з аптечками, один робочий душ і запах мастила, що вперто пробивався крізь усе.
— Ось, — сказала Сондра, вмикаючи світло. — Вода є. Ліки теж. Не розкіш, але краще, ніж пісок арени.
Ейріс зупинився посеред приміщення й знову коротко вклонився.
— Ще раз перепрошую, — тихо сказав він. — За арену. Я справді намагався зробити все швидко. Ви б навіть не встигли нічого зрозуміти.
Сондра фиркнула й схрестила руки на грудях.
— О, дякую за турботу. «Не встигла б зрозуміти» — це, звісно, дуже втішає. Прям бальзам на душу.
Ейріс, здається, сприйняв це як цілком прийнятну відповідь. Він спокійно кивнув, підійшов до душу… і почав роздягатися.
Спокійно і зосереджено. Просто зняв рвані шаровари й відклав їх на найближчу коробку з написом «Обережно, крихке».
Сондра на мить застигла. Мабуть варто було відвернутися, але... Їй було цікаво детальніше роздивитися того, кого більшість в цій галактиці вважали музейним експонатом.
Ну так. Худий. Майже до прозорості. По світлій шкірі — ціла карта старих і свіжих шрамів. Але під цією худобою чітко проступали м’язи. Плечі, руки, прес, стегна… і все інше теж було на місці. І виглядало воно… ну. Не так, як у людини, яка щойно вийшла з багаторічної камери. Скоріше як у когось, кого природа ліпила довго й з особливою увагою до деталей.
Ейріс помітив її погляд, але ніяковості не виявив. Для нього, очевидно, соромитися власного тіла було приблизно тією ж дурницею, що й соромитися власного носа.
— Якщо вам незручно, я можу…
— Ні! — занадто швидко сказала Сондра й одразу ж одвела очі до стелі. — Тобто… нормально. Роздягайся. Точніше, ти вже… Ой мамцю.
Вона розвернулася до аптечки й почала голосно шурувати ліками, удаючи, що її дуже цікавлять антисептики.
Ейріс спокійно зайшов під душ. Вода вдарила по шкірі. Він закрив очі й просто стояв, дозволяючи бруду й засохлій крові стікати вниз.
Сондра краєм ока все ж кинула ще один короткий погляд — чисто з професійної цікавості, звісно — і тихо буркнула собі під ніс:
— Ну й раса… Живі зорі. Без сорому. І з такими… параметрами. Трясця. Тому психу до нього далеко. Напевно тому і тривав його у в'язниці через заздрість.
Вона швидко відкрила аптечку й почала готувати бинти.
— Як закінчиш, — гукнула вона трохи гучніше, ніж потрібно, — скажи. Я оброблю рану. І спробуй цього разу не вибачатися кожні десять секунд. У нас ліміт на ввічливість на сьогодні вже вичерпано.
З-під струменів води долинув тихий, абсолютно серйозний голос:
— Зрозумів. Дякую.
Сондра тільки закотила
очі й міцніше стиснула тюбик з антисептиком.
— Ой мамцю… — прошепотіла вона. — І навіщо я його взагалі звідти забрала?...
