Раді Вас бачити!

На «Блакитному метелику» запанувала тиша, яку можна було б назвати мирною, якби не Сільвер.

Альфієць сидів на краю столу в кают-компанії, схрестивши ноги, і не спускав підозрілих очей з Ейріса. Той спокійно сидів навпроти, пив воду й виглядав так, ніби його особиста присутність на кораблі є справою абсолютно звичайною.

Нарешті Сільвер не витримав.

— Ти навіть не думай на мене нападати, — раптом заявив він, піднявши один палець. — Я володію смертельним ударом. Рідкісна техніка. Передається тільки обраним. Одним рухом можу вивести з ладу будь-кого. Навіть… навіть ейнарa.

Ейріс повільно підняв на нього очі. У них зараз був спокійний льодово-блакитний відтінок. Він ледь зморщив ніс — тихо фиркнув — і знизав плечима.

— Добре, — лише сказав він. — Не буду.

Сільвер ще кілька секунд дивився на нього з недовірою, потім гордовито відкинув волосся.

— От і правильно. Бо я…

Далі він не встиг. У відкритий трап (бо двері, звісно, ніхто як слід не закрив) з диким, пронизливим звуком влетів хмелійський м’яколап. Хутро дибки, очі жовті й шалені, роздвоєний хвіст мітлою. Він перебіг через усю кают-компанію, підскочив до Ейріса й мертву вчепився зубами й кігтями в край його шаровар.

Потім почав голосно, відчайдушно й дуже образливо кричати — суміш нявкання, вереску й чогось схожого на лайку невідомою мовою.

Сільвер підскочив на стіл.

— АААА! Що це?! Воно скажене! Воно зараз нас з’їсть!

Ейріс завмер із склянкою в руці й подивився вниз на істоту, яка відчайдушно трясла його шаровари й продовжувала верещати.

— Це… не моє, — обережно зауважив він.

М’яколап ще сильніше смикнув тканину, потім підняв морду й видав такий звук, ніби звинувачував усього ейнарa особисто у зникненні своєї служниці.

Сільвер зверху зі столу пискнув:

— Віджени його! Ти ж небезпечний! Ти ж космос розриваєш! Зроби вже щось!

Ейріс обережно поставив склянку на стіл, нахилився й спробував відчепити м’яколапа від шаровар. Істота лише глибше впилася кігтями й закричала ще образливіше.

— Я не вмію з… ось цим, — чесно зізнався Ейріс.

Сільвер схопився за голову.

— Ми зараз помремо! Нас з’їсть пухнастий кошмар! І капітани немає! І Грома немає! І навіть Віла немає!

М’яколап у відповідь лише ще раз люто смикнув шаровари й подивився на обох таким поглядом, ніби вони були особисто винні в усьому злі галактики.

Ейріс зітхнув і тихенько, дуже ввічливо промовив:

— Можливо… нам варто просто почекати, поки він заспокоїться?

Сільвер зверху зі столу видав лише жалісний стогін.

— Я хочу назад на П’ятничанку…

---

М’яколап не збирався заспокоюватися. Він продовжував люто трясти край шаровар Ейріса, верещати на двох частотах і час від часу кусати тканину вже зовсім не символічно. Роздвоєний хвіст мітлою хльостав повітря, жовті очі горіли праведним гнівом.

Ейріс деякий час спостерігав за цим з тихим здивуванням, потім обережно нахилився нижче.

— Здається… — повільно промовив він, — він хоче, щоб ми пішли за ним.

Сільвер, який досі стояв на столі, різко випростався.

— Що?! За ним?! За оцим… потворним котом з ріжками й крилами, як у кажана?! Я нікуди не піду тільки тому, що якійсь мільній істоті щось закортіло! У мене репутація! У мене костюм! У мене нерви!

М’яколап у відповідь ще сильніше смикнув шаровари й видав такий звук, ніби особисто образився на слово «потворний».

Ейріс чемно підняв погляд на Сільвера.

— Він дуже наполегливий. І, здається, знає, куди йти. Можливо, це пов’язано з капітанкою.

Сільвер ще кілька секунд відкривав і закривав рот. Потім театрально застогнав, зіскочив зі столу й відчайдушно розкинув руками.

— От і дожився… Найвідоміший стриптизер галактики біжить слідом за котом-калікою через якісь нетрі! Якщо хтось про це дізнається — я згорю від сорому! Буквально!

Він ще трохи побундючився, поправив блискітки на комірі й неохоче кивнув.

— Добре. Але тільки швидко. І якщо мене там хтось вкусить — ти будеш винен.

Ейріс коротко схилив голову й нарешті відчепив м’яколапа від шаровар. Істота миттю рвонула до відкритого трапу, час від часу озираючись і верещачи, щоб вони не відставали.

Вони вибігли з корабля слідом за ним.

М’яколап мчав упевнено, петляючи між прилавками, потім між складами, потім уже вузькими брудними провулками, куди нормальні торговці воліли не заглядати. Чим далі вони просувалися, тим менше ставало світла й тим більше — сміття.

Зрештою тварина вивела їх у справжні трущоби.

Вузькі проходи між напівзруйнованими будівлями, купи іржі та пластику, запах гнилі й дешевого палива. Під ногами хрустіло скло. Зі сміттєвих куп стирчали уламки старих вивісок і чиїсь забуті протези. А між усім цим копирсалися діти.

Обдерті, худі, у брудному лахмітті. Чорне волосся стирчало жорсткими пасмами, наче дріт. І в кожного — троє очей. Два звичайні й одне вертикальне посередині лоба. Вони рилися в смітті разом із бродячими псами, швидко й мовчки, ніби давно звикли, що ніхто не прийде й не допоможе.

М’яколап зупинився біля однієї з куп, голосно вереснув і почав бігати навколо, час від часу дивлячись на Ейріса й Сільвера.

Сільвер повільно підняв руку до рота.

— Ой… мамцю… — тихо видихнув він. — Я передумав. Давайте повернемося. Я готовий навіть з вами в одному трюмі сидіти. З буряками. З імператором. З ким завгодно. Тільки не тут.

Ейріс стояв нерухомо, оглядаючи дітей і темні прорізи вікон. Очі в нього зараз були дуже світлими.

— Здається, — тихо сказав він, — капітанка десь тут.

Сільвер тільки жалібно застогнав і міцніше обхопив себе руками. М’яколап ще раз нетерпляче вереснув і стрибнув у темний прохід між двома напівзруйнованими стінами.