Раді Вас бачити!

6

Сондра повернулася до колишнього спа-салону з оберемком блискучого й екзотичного одягу. Ейріс слухняно сидів на великій коробці з написом «Іграшки для дорослих. Обережно, вібрує» і виглядав при цьому абсолютно спокійним. Голий, з розпущеним вологим волоссям, ніби це була найзвичайніша поза очікування в галактиці.

— Ось, — сказала Сондра й кинула йому чорний костюм графа-кровосісі. — Приміряй цей.

Ейріс повільно піднявся, одягнув вузькі чорні штани, сорочку з широкими рукавами й накинув плащ. Виглядав він у цьому… ну. Дуже навіть. Темне з перламутровим волоссям контрастувало так, що навіть коробка з іграшками якось стушувалася.

Сондра кивнула з задоволенням.

— Непогано. Майже аристократично.

Ейріс обережно поворушився, потім чемно поправив пояс і тихо сказав:

— Вибачте… але тут трохи тисне. Особливо… — він зробив короткий, дуже стриманий жест рукою вниз, — …ось тут.

Сондра на мить закрила очі.

— Ой мамцю… — пробурмотіла вона. — Звісно, тисне. Граф-кровосіся, виявляється, був менш… обдарованим.

Вона швидко забрала чорний костюм і простягнула йому другий комплект — світлу туніку з розрізом на грудях і широкі шаровари невільника з пустелі Цукрон.

— Тоді ось цей. Повинен бути вільнішим.

Ейріс знову чемно кивнув і почав переодягатися. Туніка лягла добре, розріз відкрив частину шрамів і ключиці, шаровари виявилися справді просторішими. Він зав’язав пояс і знову став рівно — вже менш аристократично, зате значно комфортніше.

— Дякую, — тихо сказав він. — Так значно краще.

Саме в цю мить двері салону відчинилися й увійшов Віл..Кіборг на секунду затримав погляд на Ейрісі в костюмі невільника, потім на коробці з іграшками, потім на Сондрі. Брова в нього ледь сіпнулася, але він вчасно згадав, що створений не для коментарів.

— Капітане, — сказав він рівним голосом. — На трапі дуже поважна дама. Просить особистої зустрічі. І виглядає так, ніби звикла, щоб їй не відмовляли.

Сондра відчула, як у шлунку повільно згортається знайоме недобре передчуття.

— Наскільки поважна? — обережно запитала вона.

— Настільки, що охорона з митниці її навіть не перевіряла. І вона вже назвала тебе на ім’я.

Сондра повільно видихнула, глянула на Ейріса в туніці невільника, на коробку з іграшками й на власні ще не до кінця відіграні нерви.

— Ой мамцю… — тихо сказала вона. — Щось мені підказує, що сьогоднішній день ще не вичерпав ліміт на сюрпризи.

Вона швидко поправила волосся й кивнула Вілу.

— Йдемо. І молись, щоб це була просто багата покупчиня, а не ще одна колишня господиня, яка любить, щоб її іграшки були без одягу.

---

На трапі «Блакитного метелика» їх уже чекали.

Жінка стояла рівно, з прямою спиною й таким виразом обличчя, ніби саме зараз вершила долю щонайменше трьох секторів. Зовні вона виглядала майже як людина — смаглява шкіра, великі темні очі, чорне волосся, зібране у високу складну зачіску з золотими прикрасами. Але рук у неї було шість. Три пари, усі в золотих браслетах, усі з довгими пальцями, усі тримали щось важливе: дві — дітей, дві — кінці розкішного шарфа, ще дві спокійно складені на талії.

Біля неї тулилися близнюки — хлопчик і дівчинка років шести. Теж смагляві, теж з шістьома рученятами кожен. Хлопчик жував щось блискуче, дівчинка з цікавістю роздивлялася корабель.

— Капітана Сондра, як я розумію, — промовила жінка низьким, дуже поважним голосом. — Я — Махарані Лакшмі з дому Вайшнара, Сектор Хмелія. Мені повідомили, що на вашому кораблі перебуває Ксавір Кровосталь.

Сондра зупинилася як укопана. За її спиною Віл ледь помітно підняв брову, Гром тихо хмикнув, а Сільвер уже відкрив рота від захвату перед такою кількістю рук і золота.

— …Ксавір? — обережно перепитала Сондра. — Так, він у нас є. У трюмі. З буряками.

Махарані Лакшмі повільно кивнула одразу кількома руками.

— Чудово. Цей негідник — мій законний чоловік. Сім років тому він звабив мене красивими промовами, платиновими обіцянками й дуже переконливими… жестами. Обіцяв вірність, спільне правління й купу дітей. Дітей, як бачите, я отримала. А от вірність і золото зі скарбниці мого роду — ні. Він просто взяв і зник. Разом із половиною сімейних реліквій.

Сондра повільно відкрила рота, потім закрила, потім знову відкрила.

— Ой мамцю… — тільки й змогла вона видати.

Гром за її спиною вже широко посміхався. Віл слухав з виразом людини, яка записує все в архів. Сільвер шепнув захоплено:

— Вона навіть близнюків народила з шістьома руками… Це ж треба мати такий талант!

Махарані Лакшмі навіть не глянула на альфійця. Вона продовжувала дивитися тільки на Сондру.

— Я вимагаю видати мені чоловіка. І золото, якщо воно ще при ньому. Або хоча б його самого. Діти вже запитують, де тато. Я втомилася відповідати «тато — космос».

Сондра провела долонею по обличчю.

— Тобто… ви його дружина. А він втік від вас із золотом. І тепер ви його шукаєте.

— Саме так, — спокійно підтвердила Махарані. Одна з її вільних рук легко поправила зачіску доньки, друга — забрала блискучу штуку в сина. — І я дуже сподіваюся, що ви не станете на заваді сімейному возз’єднанню. Бо я можу бути дуже… наполегливою.

Сондра глянула назад — на Грома, Віла, Сільвера, і уявила Ксавіра в трюмі серед буряків. Потім знову подивилася на жінку з шістьома руками й двома шестирукими дітьми.

— Ну… — повільно сказала вона. — Здається, сьогоднішній день щойно став ще цікавішим.