Спочатку:
На сторінку книги
Гібрид явно вирішив, що час переходити від ніжних обіймів до більш рішучих дій. Він різко розрісся. Паростки потовстішали, квіти стали більшими, а листя набуло підозріло жадібного відтінку. Один особливо товстий пагін метнувся до Грома, вирвав сковорідку з м’ясом просто з його рук і з вологим, дуже задоволеним чавкотінням затягнув її всередину себе.
Секунда тиші. Потім флоранка голосно, низько й абсолютно безсоромно відригнула. З її центральної квітки вирвався невеликий хмаринка пару з явним запахом смаженої яловичини. Гром стояв з порожніми руками й відкритим ротом.
— Вона… з’їла мою сковорідку.
— І м’ясо, — уточнив Віл. — Судячи з звуків і запаху, їй сподобалося. І вона вимагає ще.
— Звідки ти знаєш, що вимагає? — підозріло запитала Сондра.
— Бо пагін зараз ритмічно б’є по підлозі в бік камбуза. Це досить прозора мова тіла для рослини.
Не встигли вони оговтатися, як флоранка різко змінила інтереси. Кілька більш витончених паростків граціозно підповзли до Ейріса, обвили його ноги, талію й навіть обережно торкнулися інтимного місця, наче перевіряючи чи там все на місці. Сондра подумала про те, що добре, що вона все таки купила йому труси. Можливо ця рослина отруйна. Одна особливо велика квітка розкрилася прямо біля його обличчя й томно, кокетливо хитнулася. Ейріс чемно, але твердо відсторонився.
— Перепрошую. У мене вже є… дівчина.
І при цих словах він дуже виразно подивився на Сондру. У каюті повисла коротка, напружена тиша. Флоранка, здається, теж її відчула. Наступної миті все сталося дуже швидко. Товстий пагін різко метнувся вперед, обхопив Сондру навколо талії й з силою викинув її просто у відкриті двері каюти. Сондра з незграбним «ой мамцюууу!» пролетіла коридором і м’яко (наскільки це взагалі можливо) приземлилась на спину. Слідом за нею з каюти вилетів Віл — його просто підчепило іншим пагоном, як непотрібний меблі. Потім Грома викинуло вже з меншою церемонією. І наостанок у коридор з вологим плюхом вилетіла пожована, погнута сковорідка, яка ще пахла м’ясом. Двері каюти з гучним ляскотом зачинилися. У коридорі запанувала тиша.Сондра лежала на підлозі й дивилася в стелю.
— Вона мене… викинула. Через ревнощі. Рослина. Викинула мене з каюти через ревнощі.
Гром сів, потираючи потилицю, і підняв погнуту сковорідку.
— І ще з’їла мій улюблений посуд.
Віл обережно піднявся, поправив одяг і сухо зауважив:— Рівень агресії гібрида зріс пропорційно до обсягу спожитого білка. І до появи романтичного суперництва.
З-за рогу обережно виглянув Марципан. Він подивився на розчинені двері каюти, на викинутих господарів, на пожовану сковорідку… і видав тихий, шокований звук. Потім повільно, дуже повільно задкував назад.
Сільвер зсередини каюти жалібно крикнув:
— Вона мене не викидає! Вона мене… обіймає! І щось шепоче! Капітане, рятуйте! Вона хоче, щоб я танцював!
Сондра закрила обличчя руками й засміялася — нервово, з нотками повного прийняття абсурду.
— Ой мамцю… У нас на кораблі ревнива м’ясоїдна рослина, яка краде орксів, залицяється до ейнарів і викидає капітанів у коридор. І все це через один плювок.
Віл кивнув:
— І один голодний погляд на сковорідку.
З каюти долинуло нове томне шарудіння листя й задоволений зітхання квітки. Гром важко зітхнув, дивлячись на погнуту сковорідку в руках.
— Я більше ніколи не буду смажити м’ясо при відкритих дверях. Ніколи.
У каюті Сільвера тим часом квітла справжня драма з елементами ботанічного домагання.
Флоранка обвивала Ейріса так ніжно й наполегливо, ніби він був останнім горщиком у всьому секторі. Паростки гладили його волосся, квіти зітхали біля вуха, а один особливо романтичний пагін навіть спробував залізти в його шаровари. Ейріс стояв у центрі цього ботанічного кохання з обличчям людини, яка вже пошкодувала, що взагалі вміє говорити.
Сільвера ж використовували жорсткіше.Кілька пагонів міцно схопили його за руки й талію і змушували виконувати повільний, дуже нав’язливий танець. Мереживо майоріло, пір’я летіло, а сам альфієць крізь зуби цідив:
— Я… танцював… перед… імператорами… а тепер… мене… крутить… кімнатна… квітка… з… комплексами!
Щоразу, коли хтось наважувався відкрити двері, флоранка реагувала миттєво й дуже по-жіночому. Паростки вистрілювали в коридор, оплутували порушників і чемно, але твердо відкидали їх назад. Особливо діставалося Сондрі. Щойно її руде волосся з’являлося в прорізі — рослина видавала обурене шарудіння й жбурляла в неї листям, ніби казала: «Це моя територія, руда, вали».
— Все, — буркнула Сондра, струшуючи з себе зелень. — Вона мене офіційно записала в суперниці. Я навіть не встигла з ним поцілуватися, а мене вже ненавидить рослина.
Гром стояв поруч зі своєю погнутою сковорідкою й похмуро слухав звуки з каюти.
— Вона там гніздо плете, — низько сказав він. — І щось муркоче. Я це чую. Вона готується до першої ночі. З ейнаром. А я навіть поїсти нормально не встиг.
Зсередини долинув голос Ейріса — все ще ввічливий, але вже з нотками легкої паніки:
— Я намагаюся пояснити концепцію згоди. Поки що вона вважає, що «ні» означає «обійми міцніше».
Сондра раптом випросталася. На обличчі з’явилася та сама посмішка, від якої у всього екіпажу зазвичай починало смикатися око.
— Квіточка! — гукнула вона максимально солодко. — Перед будь-яким заплідненням же треба бенкет! Правильно? М’ясо, атмосфера, може навіть свічки! Інакше яка ж це романтика? Це ж просто… садівництво!
У каюті на секунду все стихло. Потім флоранка зацікавлено зашурхотіла, ніби справді задумалася над протоколом першої інтимної ночі. Гром повільно повернувся до Сондри й глянув так, ніби вона щойно запропонувала продати його в цирк.
— Ти. Знову. Щось. Задумала.
Сондра лише хитро підморгнула йому й прошепотіла:
— Відволікаємо шлунком. Годуємо до відвалу. А поки вона буде в м’ясному екстазі — витягуємо заручників. Або хоча б Сільвера. Бо якщо вона змусить його танцювати до ранку, у нас замість стриптизера залишиться просто дуже гнучкий і зламаний морально альфієць.
З каюти раптом долинув радісний голос Сільвера.
— Вона згодна!!! Але тільки якщо Гром принесе м’яса!!! Багато!!! І сам прийде!!! Вона каже, що він «пахне обідом і силою»!!!
Гром закрив обличчя величезною долонею.
— Я цю квітку. Сирою. З’їм. Без солі. І без гарніру.
Сондра вже потирала долоні з виглядом людини, яка щойно придумала ідеальний план (тобто такий, що майже напевно закінчиться катастрофою).
— От і чудово. Готуємо романтичний бенкет для ревнивої м’ясоїдної рослини. Що може піти не так?
Віл, якого вкотре виплутали з пагонів і відкинули до протилежної стіни, підняв один палець:
— Статистично — все. Абсолютно все.
Марципан сидів на сейфі в кінці коридору й дивився на все це поглядом істоти, яка вже написала заповіт і просто чекає, чим усе закінчиться цього разу.
