Спочатку:
На сторінку книги
Вони мчали вузькими провулками так швидко, як тільки дозволяли обставини: Ейріс з Сондрою на плечі, Сільвер з м’яколапом і прищепками, Гром з гадалкою під пахвою, Віл прикривав тил.
На одному з перехресть якийсь місцевий торговець з чотирма руками й дуже діловим виглядом раптом вискочив їм назустріч і швидко заторохтів:
— Скільки за блондина?! А за руду в трусах окремо чи комплектом?! Можу одразу готівкою! І гірлянду заберу як бонус!
Ейріс навіть не сповільнився. Він лише злегка посміхнувся (вперше за весь час — ледь помітно, але все ж), демонстративно провів долонею по сідниці Сондри й голосно, щоб чули всі, заявив:
— Вибачте. Цю красу я вже купив для себе. Не продається.
Сондра з його плеча видала приглушений звук, дуже схожий на поєднання матюка й обіцянки кривавої помсти.
— Ти… ти нахабний… перламутровий… Я тобі це пригадаю! Обов’язково!
М’яколап на плечі Сільвера задоволено замурчав, ніби повністю схвалював такий розвиток подій.
Вони влетіли на посадковий майданчик і майже з розгону піднялися по трапу «Блакитного метелика». Щойно шлюз зачинився за їхніми спинами, усі як один видихнули.
Безпека. Відносна. Але все ж.
Ейріс обережно спустив Сондру на підлогу кают-компанії, і ножем розрізав мотузки на руках. Вона одразу ж сіла, різко скинула з голови злощасні боксери й шпурнула їх прямо ейнару в груди.
— На! — гаркнула вона, відчуваючи, як обличчя горить від суміші люті, сорому й запізнілого адреналіну. — Я їх для тебе купила! Щоб ти більше не теліпав перед усіма своїм… хазяйством! Носи! Обов’язково носи!
Ейріс спіймав боксери однією рукою, коротко вклонився й дуже ввічливо відповів:
— Дякую. Це було дуже передбачливо з вашого боку.
Сондра тільки застогнала, закрила обличчя долонями й глухо пробурмотіла:
— Ой мамцю…Все. Мій авторитет капітана офіційно помер. Можна ховати. З гірляндою й музикою.
Гром голосно хмикнув. Віл лише тихо зітхнув і пішов перевіряти, чи не наздоганяє їх хтось із песиголовців. Сільвер уже наспівував майбутній хіт під назвою «Руда в боксерах». А м’яколап гордо сидів посеред кают-компанії й виглядав так, ніби саме він усе це спланував від початку.
Ейріс тим часом спокійно розглядав чорні боксери в руках.
---
Поки всі ще віддихувалися від погоні, триока гадалка тихенько, майже непомітно посувалася до трапу. Хустка з’їхала набік, вертикальне око нервово бігало, руки вже тягнулися до кнопки відкриття шлюзу.
Не дотягнулася.
Велика волохата рука Грома лягла їй на плече так м’яко, як тільки може лягти рука оркса, який щойно бігав по трущобах.
— А куди це ми зібралися? — лагідно поцікавився він.
Гадалка миттю розпливлася в солодкій посмішці всіма трьома очима.
— Ой, синку, ти що! Я лише в туалет. Живіт прихопило. Знаєш, як воно буває після нервів… і після мішка на голові… і після того, як тебе тягають під пахвами…
— Живіт, кажеш, — протягнув Гром і легко розвернув її назад у кают-компанію. — То ми тобі зараз і чайку з ромашкою заваримо. Для заспокоєння.
Сондра, яка вже встигла натягнути свій старий комбінезон (слався всім зорям, що він залишився на кораблі), різко випросталася. До неї раптом повернулася одна дуже важлива деталь.
— Рюкзак, — холодно сказала вона. — Де мій рюкзак?
Гадалка кліпнула всіма трьома очима.
— Який рюкзак, донечко? Я нічого не бачила. Я взагалі лише долю людям відкриваю. І то не завжди вдало.
Сондра повільно підійшла ближче. М’яколап на столі низько загарчав, підтримуючи господарку (ну, служницю).
— У рюкзаку була коробочка. З написом «Вічна Вишенька». Крем. Тільки я підозрюю, що там зовсім не крем. Віддай. Зараз.
Гадалка ще кілька секунд зображала невинність, потім зрозуміла, що вертикальне око її видає, і важко зітхнула.
— Добре, добре… Була коробочка. Маленька. Підозріла. Я її… ну… прилаштувала. Продала одній бабусі. Дуже багатій. За цілу тисячу кредитів! Чесно заробила!
— Якій бабусі? — крізь зуби запитала Сондра.
— Не знаю імені! — швидко заторохтіла гадалка. — Але багата. Дуже. Плаття з золотими нитками, охорона, навіть повітря навколо неї пахло грошима. Тільки… — вона поморщилася всіма очима, — …страшенно страшна. На жабу схожа. Зеленувата. І голос такий… булькаючий.
У кают-компанії повисла тиша.
Сондра повільно закрила обличчя рукою.
— Ой мамцю… — глухо промовила вона. — Ми втратили коробочку, через яку нас майже вбили, продали її жабоподібній мільйонерці, а я ще й встигла побути в трусах на голові. Ідеальний день. Просто зразковий.
Гром задоволено поплескав гадалку по спині (та майже склалася навпіл).
— Ну хоч тисячу кредитів маєш. Може, на ромашку вистачить.
Сільвер уже записував щось у свій уявний блокнот під назвою «Нові номери»
. А Ейріс лише тихо стояв осторонь і все ще тримав у руках ті самі чорні боксери.
