Спочатку:
На сторінку книги
Підготовка до «весільного банкету» проходила в атмосфері глибокої стратегічної брехні й легкого жаху.
Гром, бурчачи на всі лади, смажив у камбузі чергову порцію м’яса, і запах смаженого швидко заповнив коридори. Оркс час від часу кидав темні погляди в бік каюти Сільвера й бурчав:
— Я для рослини м’ясо смажу. Для рослини. У мене в резюме цього пункту не було.
Сондра тим часом нишпорила в контрабандних запасах. Зрештою вона витягла невеликий темно-зелений флакон з черепаховим черепом на етикетці й гордим написом «Гербіцид „Остання Весна“ — для особливо наполегливих бур’янів».
— Ідеально, — пробурмотіла вона. Потім знайшла пляшку шампанського (ще з тих часів, коли «Метелик» возив багатих ідіотів), акуратно злила вміст у раковину й заповнила пляшку гербіцидом. Наліпила гарну етикетку зверху і пов'язала срібною стрічкою.
Віл спостерігав за процесом з кам’яним виразом обличчям.
— Ймовірність, що вона вип’є саме це шампанське, становить шістдесят відсотків.
— А ймовірність, що все піде не за планом? — запитала Сондра.
— Сто.
Коли м’ясо було готове, а «шампанське» красиво стояло на підносі, вони обережно підійшли до дверей каюти. Сондра постукала й солодко гукнула:
— Ми з бенкетом! М’ясо, напої, атмосфера!
Двері повільно розкрилися самі.
Те, що вони побачили всередині, змусило навіть Марципана видати тихе «мррр?» повне екзистенційного жаху. Флоранка попрацювала на славу. Уся каюта була заквітчана. Паростки й квіти звисали зі стелі, обвивали меблі, створили щось підозріло схоже на арку й навіть на імпровізоване ложе з листя. А в центрі всього цього рослинного свята стояв Ейріс. Точніше — те, що від нього лишилося видно.
Його майже повністю обплели білими й кремовими квітами, схожими на жасмин. Перламутрова коса потонула в пелюстках, туніка ледь проглядала крізь зелень, а сам він виглядав як дуже дорогий, дуже живий і дуже здивований квітковий кущ. Квіти ніжно тремтіли щоразу, коли він намагався поворухнутися.
— Я… — тихо сказав Ейріс з-під шару жасмину, — …вже майже не відчуваю власних рук.
Сільвер сидів у кутку, все ще в мереживі, але тепер ще й з квітковим вінком на голові. Він виглядав як людина, яка вже прийняла свою долю й просто чекає, коли все закінчиться.
— Вона сказала, що я «фонова декорація», — жалібно повідомив він. — І що танцюватиму під час церемонії.
Флоранка радісно зашурхотіла всім своїм обсягом, побачивши м’ясо. Кілька пагонів уже потягнулися до підноса в руках Грома. Сондра швидко простягнула «шампанське».
— А це — для нареченої. Щоб було святково. І щоб… ну… розслабитися перед важливою подією.
Одна велика квітка повільно нахилилася до пляшки, обнюхала її… і видала звук, підозріло схожий на задоволене муркотіння. Гром низько пробурчав Сондрі на вухо:
— Якщо вона зараз це вип’є й не здохне — я особисто тебе цією сковорідкою по голові вдарю.
Сондра лише солодко посміхнулася й прошепотіла у відповідь:
— Тоді молись, щоб гербіцид був свіжий.
А Ейріс з-під жасминового куща тихо, але дуже виразно додав:
— Якщо я виживу… я більше ніколи не скажу «у мене вже є дівчина» при рослині. Ніколи.
Сондра різко розвернулася до ейнара. В її очах спалахнув вогник образи.
— Ах так? — голос у неї став небезпечний. — Тоді одружуйся на квітці. І народіть багато маленьких квіточок. Хай у вас буде ціла клумба. Ні! Цілий дендрарій.
Вона зі злості шпурнула пляшку з «шампанським» йому під ноги й різко вийшла з каюти, гучно грюкнувши дверима (наскільки це дозволяли пагони, що ще трималися за одвірок).
Флоранка злісно зашипіла їй услід усіма квітами одразу. Пляшка розбилася. Рідина розтеклася по підлозі.
І майже одразу пагони, які торкнулися гербіциду, почали чорніти. Квіти згорталися, листя в’януло прямо на очах, перламутрові пелюстки ставали потворно темними. Флоранка видала звук, який неможливо було описати інакше як рослинний вереск люті.
Вона розлютилася. Кілька товстих пагонів вистрілили в коридор, схопили Сондру за талію, ноги й руки й швидко, дуже міцно спутали її. Сондра навіть не встигла зрозуміти, що сталося як її вже тягнули назад у каюту.
— Відчепись, ти, зелена істеричка! — крикнула вона, але пагони лише сильніше стиснули її.
Усередині флоранка вже не була ніжною. Вона зірвала з Ейріса всі жасминові прикраси одним різким рухом і так само міцно обплела його пагонами, поставивши поряд із Сондрою. Тепер вони обидва виглядали як особливо невдалі трофеї ревнивої ботаніки. Ейріс тихо зітхнув.
— Здається, я знову сказав щось не те.
Сільвер у кутку лише пискнув тоненько й заткнувся, намагаючись стати максимально непомітним декоративним елементом.
Гром стояв із сковорідкою в руках і дивився на цю картину з обличчям людини, яка вже все зрозуміла.
— Все. План провалився, — буркнув він. — Через бабські ревнощі. Знову.
Він шпурнув сковорідку з м’ясом просто на підлогу (флоранка навіть не глянула в той бік — зараз її цікавили тільки зрадники) і рвонув з каюти слідом за Вілом, який уже тактично відступав у бік камбуза.
— Віле! Тікаємо, поки вона нас усіх не перетворила на добриво!
За ними в коридор вилетіло кілька злих чорніючих пагонів, але двері каюти вже зачинилися з глухим, ображеним ляскотом.
Усередині Сондра й Ейріс висіли в міцних зелених путах тісно притиснуті один до одного дупами. Сондра крізь зуби процідила:
— Це все через тебе і твоє «у мене вже є дівчина».
Ейріс чемно, наскільки дозволяли обставини, відповів:
— Технічно… я мав на увазі саме тебе.
— Ой мамцю… — простогнала Сондра. — Тепер ще й зізнаватися будеш, коли нас обох ось-ось пустять на добриво.
Флоранка злісно зашурхотіла над ними, явно обдумуючи, кому помститися першому. А з коридору вже долинав голос Грома:
— Я ж казав! Не треба було чіпати рослину з характером! Я ж казав!
