Спочатку:
На сторінку книги
Бійка в камбузі сягнула свого апогею.
Гром, ревучи щось про «перламутрових зрадників» і «любчиків», намагався придушити Ейріса каструлею. Ейріс, усе ще зберігаючи залишки ввічливості, ухилявся, блокував удари й лише іноді тихо цідив «я справді не розумію». Посуд летів у всі боки. Марципан з холодильника верещав, як сирена. Сільвер прикривав пір’ям обличчя й голосив, що це все погано вплине на його майбутній номер. Віл стояв у дверях і вже почав прораховувати збитки.
Сондра більше не витримала.
Вона рвонула до найближчої шафки з контрабандою, вибила дверцята ногою й вигребла звідти довгий металевий інжектор з яскраво-рожевим балоном. На етикетці кривим почерком було написано:
**«СПОКІЙНА НІЧКА-9000»**
*Для особливо буйних. Дія — миттєва. Побічні ефекти: повне заціпеніння на 2–4 години, можливе слиновиділення й філософські прозріння.*
— УСІМ СПОКІЙНО!!! — рявкнула Сондра так, що навіть Марципан на секунду заткнувся.
Вона різко розвернулася, прицілилася й шипнула спочатку в обличчя Грома, потім — Ейрісу. Обидва водночас завмерли.
Гром застиг у позі, піднявши каструлю над головою, з відкритим ротом і виразом праведного гніву. Ейріс — навпроти нього, з однією рукою в блоці, з другою відведеною назад, і з дуже ввічливим, але злегка здивованим поглядом. Вони виглядали як особливо невдала скульптурна композиція під назвою «Ревнощі й Непорозуміння».
Тиша.
Крапля слини повільно стікала з куточка рота Грома. Сондра важко дихала, тримаючи інжектор, як трофей.
— Ось так, — процідила вона. — Два ідіоти. Один п’яний від ревнощів, другий просто опинився не в тому місці не в той час. І все через кота. Через КОТА, ви чуєте?!
Марципан обережно спустився з холодильника, підійшов до застиглого Грома, обнюхав його ногу, зневажливо пирхнув, і обернувшись до того задом, рясно помітив як свою власність.
Сільвер обережно виглянув з-за дверей.
— Вони… мертві?
— Ні, — буркнула Сондра, кидаючи інжектор на стіл. — Просто дуже-дуже спокійні. Години на дві. Може, на чотири якщо пощастить.
Віл підійшов ближче, скануючи обох.
— Рівень свідомості мінімальний. Моторні функції заблоковані. Рекомендую поки що використати їх як вішалки для рушників.
Сондра плюхнулася на єдиний вцілілий стілець, провела руками по обличчю й глухо простогнала:
— Ой мамцю… Я капітанка космічного корабля. У мене на борту закам’янілий оркс з каструлею, закам’янілий ейнар у позі кунг-фу. — Вона глянула на двох нерухомих велетнів і раптом гірко, нервово розсміялася. — І знаєте що найсмішніше? Коли вони відійдуть… Гром знову почне вибачатися. А Ейріс знову скаже «мені шкода». І я знову буду винувата, що в мене є кіт.
Марципан гордо застрибнув їй на коліна й замурчав. Ніби казав: «А я ж попереджав».
«Блакитний метелик» вийшов з гіперпростору вже значно спокійніше, ніж зазвичай. На екранах розкинувся сектор Соборія — вилизаний, дорогий, стерильний. Планети сяяли білим і золотим, орбітальні станції виглядали так, ніби їх щойно протерли мікрофіброю, а реклама обіцяла «ідеальне життя без неприємних сюрпризів».
Вони сіли на Калічу-b3.
Навіть назва звучала якось підозріло елегантно й водночас дивно. Планета зустріла їх ідеально рівними посадковими смугами, білими куполами терміналів і запахом дорогого озону. Тут навіть повітря, здавалося, пройшло сертифікацію.
Гром і Ейріс усе ще стояли в камбузі в тих самих позах, у яких їх залишила «Спокійна нічка-9000». Гром — з каструлею над головою. Ейріс — у напівблоці. Сондра вже навіть прилаштувала на каструлю кухонний рушник, щоб не так кидалося в очі.
— Віле, залишаєшся з ними, — наказала вона, перевіряючи маленький герметичний контейнер. — Я швидко. Здам товар і повернуся.
У контейнері був рожевий пилок з планети Файра. Дрібніший за пудру, з легким перламутровім полиском. Один вдих — і мозок починав малювати еротичні ілюзії на будь-яку тему. А якщо ним легко напудрити обличчя… співрозмовник бачив тебе найпривабливішою істотою у всесвіті. Товар дорогий, попит стабільний, ризик — традиційно високий.
Сондра, Сільвер (який категорично відмовився залишатися) і Марципан спустилися трапом.
Їх одразу зустріли представники митн служби.
Це були веріди.
Високі, худорляві, з матовою сіро-сталевою шкірою, що ледь поблискувала, як полірований метал. Очі — суцільні срібні диски без зіниць. Голоси звучали сухо й дзвінко, ніби хтось говорив крізь кришталь. На них були ідеально білі уніформи без жодної зморшки. Вони виглядали так, ніби саме поняття «бруд» і «хаос» їх особисто ображало.
Старший верід повільно обвів їх усіх срібним поглядом.
— Документи. Корабель. Вантаж. І… — його погляд зупинився на Марципані, який гордо сидів у Сондри на руках, — …жива істота.
Сондра простягнула чіпи.
— Капітан Сондра. Приватний вантажний рейс. Транзит. Вантаж — косметична продукція.
Верід довго вивчав дані. Другий верід тим часом повільно обійшов Марципана по колу. М’яколап насупився й тихо загарчав.
— Документи на істоту, — сухо сказав старший.
Сондра кліпнула.
— На… Марципана?
— На представника виду «хмелійський м’яколап». У секторі Соборія зараз оголошено карантин через епідемію котячого грипу штаму «Мур-7». Без сертифіката здоров’я, чіпа вакцинації та дозволу на ввезення живих організмів класу «м’які хижаки» в’їзд заборонено.
Сільвер одразу ж відступив на крок і прикрив ніс пір’ям свого костюма.
— Котячий грип?! Я ж поруч стояв! Я ж його гладив! У мене алергія на котів!
Марципан ображено пирхнув і спробував сховатися Сондрі під куртку. Сондра відчула, як звичне «ой мамцю» вже підступає до горла.
— Слухайте, він абсолютно здоровий. Він навіть не чхає. Він тільки їсть, муркоче і мітить територію
Верід не змінився в обличчі (втім, у нього й не було міміки в звичному розумінні).
— Правила єдині для всіх. Або сертифікат, або істота залишається на орбітальному карантинному модулі до з’ясування. Або… — він зробив паузу, — …сплачується штраф і проходить повний огляд з взяттям аналізів.
Сондра повільно глянула на контейнер з рожевим пилком у своїй сумці, потім на Марципана, потім на двох верідів, які дивилися на неї так, ніби вона вже винна у всьому поганому, що сталося в галактиці.
— Ой мамцю… — тихо видихнула вона. — Я просто хотіла здати пилок, заробити кредитів і щоб ніхто мене більше не одягав у чоловічі труси. Невже це так складно?
Один з верідів уже діставав сканер для взяття проб шерсті. Марципан показав йому зуби. А Сільвер позаду тихо простогнав:
— Якщо мене зараз ще й на карантин посадять через цього кота… я влаштую шоу прямо тут. Без музики. Але з дуже високими нотами.
