Раді Вас бачити!

Розділ 28

 Тераса, на якій нам накрили стіл, була просторою і світлою. Звідси відкривався краєвид на сад і частину Акреона. Кілька вартових стояло біля входу на терасу, охороняючи нас від якоїсь невидимої загрози. Хоча, я більше схилялася до того, що вони стежать за нами аби потім доповісти королю. Зрештою, це було неважливо, адже ми просто насолоджувались чудовим обідом, який складався зі смаженого мʼяса і риби, картоплі, овочей і фруктів, а також графинів з водою, апельсиновим соком і келихів вина. Такого різноманіття їжі я не бачила вже дуже давно, тож мій шлунок був в передчутті насолоди.

Раєн сидів на чолі стола, проте поки що не торкнувся їжі. Він дивився кудись вдалечінь, нервово потираючи руки.

–З тобою все гаразд? – тихо запитала я.

–Так, просто задумався, - відповів друг. –Вам все подобається?

–Виглядає просто неймовірно, - посміхнувся Джеймс. –Боюсь, я сьогодні не вийду з-за столу.

–Так, це неочікувано. Насправді, я не розраховувала, що мене й у палац пустять, не те що за обідній стіл, - гмикнула Фрея.

–Чому ти так кажеш? – здивовано запитала я , хоча частково розуміла дівчину.

–Ну, впевнена Сентларкам не дуже раді у королівському палаці. Чи не так принце? – кинула вона.

–Не кажи дурниць Фреє, це все в минулому, - зітхнув Раєн.

–Що відбувається? – насторожилась я.

–Ти сам розкажеш чи краще мені це зробити? – запитала Фрея.

–Насправді я не дуже знайомий з подробицями. Принаймні не так як ти, - забурмотів хлопець.

–Що ж гаразд. Памʼятаєш я розповідала як мого прапрадіда Рафаеля Сентларка обманом скинули з престолу? Так от, це був Фіннеас Бавілль – прапрадід Раєна. Саме з нього почалася династія Бавіллей. Якби не він, зараз я б могла бути принцесою, – скривилася Фрея.

–Ти ж знаєш, що це було більше ста років тому. Немає сенсу триматися за старі образи, - мовив Раєн.

–Ти думаєш я ображаюся? Звісно ж ні. Я не така дурна, щоб звинувачувати тебе за вчинки інших. Сталося, що сталося. Просто я хотіла, аби всі знали правду. Це було б справедливо по відношенню до моїх предків , - пояснила дівчина.

–Ти маєш рацію, - погодився Раєн.

Я була справді здивована. По правді, в мене не було часу роздумувати над подробицями історії, що колись розповіла Фрея. Тепер я зрозуміла, що могла б сама про все здогадатися, коли дізналася, що Раєн – принц. Однак, як він і сказав, це було давно. Фрея правильно робить, що не сердиться на хлопця, який не має жодного відношення до вчинків його давнього родича. Сподіваюсь, так буде і надалі.

–Це все дуже цікаво, однак я справді голодний, - озвався Джеймс.

–То чого ви досі чекаєте ? Насолоджуйтеся обідом! – кинув Раєн, що тепер виглядав трохи похмуро. Чи відчуває він провину? На мою думку це було б нечесно.

Їжа на смак виявилась навіть кращою ніж на вигляд. Всі сиділи мовчки, поглинаючи обід зі швидкістю голодних звірів. Раєн же їв повільно і вишукано, як годиться справжньому принцу. Я ледь стримала смішок. Джеймс розвалився на своєму стільці із задоволеним обличчям.

–Треба частіше гостювати в палацах, аж надто добре тут годують, - посміхнувся брат.

–І в кого ти такий ненажерливий? – засміялася я.

–Я чув, що батько завтра влаштувує бенкет з нагоди повернення Мері, - нарешті озвався Раєн. –Там стіл буде ще більшим.

–Такі новини мені подобаються, - весело мовив Джеймс.

–Якщо всі наїлися, я накажу охоронцям відвести вас до кімнат. Їх вже мали підготувати.

–Я б із задоволенням нарешті випробувала королівське ліжко , - втомлено зітхнула я.

–Тоді твоє бажання скоро здійсниться, - підморгнув мені Раєн.

***

В супроводі вартових я долала вже не перший поверх палацу. Ноги неприємно боліли , а дихання збилося від незвичного типу навантаження. Зрештою, у Тінньовому маєтку не було так багато сходів.

–Довго нам ще? – захекано запитала я.

–Майже прийшли, пані, - відповів один з вартових.

Він не збрехав. Нарешті діставшись пʼятого поверху і прямуючи довгим коридором, я видихнула з полегшенням. Невже тепер кілька днів доведеться долати такий важкий шлях? Мені не хотілося зараз про це думати.

Нарешті ми зупинилися перед світлими дубовими дверима із золотим оздобленням.

–Це ваша кімната, пані. Там має бути все необхідне, однак якщо щось знадобиться, повідомте Вілана, він стоятиме під дверима.

–Вельми вдячна, - я кивнула вартовим і повільно зайшла до свого нового тимчасового житла.

Усередині було прекрасно. Простора кімната з великими вікнами і видом на сад, письмовий стіл зі стільцем, шафа, червоний килим і що найголовніше – величезне ліжко з балдахіном. Я ледь втрималася, щоб не впасти на нього просто в своєму брудному одязі. До речі, щодо одягу. Тільки зараз я зрозуміла, що не маю чого вдягнути. Підійшла до шафи ні на що не сподіваючись, а коли відкрила дверцята ледь стримала зойк. Всередині висіло безліч одягу – від звичайних штанів і сорочок до вишуканих вечірніх суконь. В одній із полиць лежала білизна, а на дні шафи декілька пар різного взуття. І де вони дістали для мене весь цей одяг? Одне я знала напевно: тепер нарешті буду виглядати як нормальна людина. Посмішка затрималась на моїх вустах.

Я взяла з шафи темні шкіряні штани і легку білу сорочку, пару чоботів, чисту білизну і поклала на ліжко. А потім помітила ще одні двері і зацікавлено підійшла до них. За ними була ванна кімната, наповнена солодким ароматом квітів. Я поглянула на своє відображення в невеликому дзеркалі і вжахнулася. Ці тижні дороги перетворили моє волосся на кубло сплутаних брудних пасом, а обличчя було вкрито подряпинами і підсохлою землею. Стало трохи соромно за такий вигляд, тож я збиралася все виправити.

У кутку кімнати стояла велика ванна наповнена гарячою водою. Я видихнула в очікуванні невимовної насолоди, і скинула свій брудний одяг на підлогу. Треба попросити його викинути або спалити. Коли моє тіло занурилось у воду, я заплющила очі від задоволення. Коли востаннє я нормально милася? В цю мить перебування у палаці здалося мені подарунком долі.

Я взяла шматок ароматного мила і почала терти тіло в спробі відмити всі сліди нашої подорожі та намагаючись не дивитися на розгалуження темних ліній, що поширювалися все далі. Намилила волосся, з надією його розплутати і привести до колишнього стану. Все-таки мені подобався Сонячний палац, однак трохи бентежив король. Я розуміла, що він батько Раєна, однак не могла нічого вдіяти зі своєю тривогою. Зітхнувши , я повністю занурилася під воду, затримуючи дихання. Це була одна з тих речей, що трохи заспокоювала мене і впорядковувала думки.

Коли вода майже охолола, я нарешті вилізла з ванни, загортаючись у мʼякий рушник. Потім швидко вдягла чистий одяг і нарешті дозволила собі завалитися на ліжко. Воно було аж надто зручне й тепле, тож навіть не встигнувши розстелити постіль, я заснула і, на жаль, знову потрапила в пастку Темряви.

***

Я стояла на краю урвища, а навкруги панувала Темрява. Вона виходила з мого тіла і ще більше згущувалася. Десь вдалині кричали ворони, а внизу хвилі розбивалися об камʼяну скелю. Все моє тіло від грудей до кінчиків пальців було вкрито чорними лініями судин. Крижаний вітер морозив шкіру і розвивав волосся. Тонка біла сукня була розірвана, вкрита брудом і краплями чорної крові, яка стікала моїми руками і обличчям. Біль та агонія розходились моїм нутром.

Позаду мене наче нізвідки зʼявилася маленька дівчинка з довгим чорним заплутаним волоссям та смарагдовими очима. Вона дивилась на мене з цікавістю і зачудуванням.

«Хто ти така?» - слова зірвалися з моїх потрісканих губ. Дівчинка посміхнулась і підійшла ближче. «Я це ти, Ліє. Хіба ти не бачиш?». Я здивовано вигнула брови. «Це не може бути правдою. Що тобі треба?» - мій голос звучав гнівно і розгублено. «Подивись ким ти стала. Хіба такої долі ми з тобою прагнули?» - дівчинка скривила своє юне обличчя. «Я не винна! Це все Темрява! Вона отруїла мою душу,»- намагалась закричати я, однак вийшов лиш шепіт. «Годі брехати собі. Ти могла це зупинити» - дівчинка похитала головою. «Замовкни!» - я гаркнула і розвернулась обличчям до моря. Моє тіло мене не слухало, воно наче заніміло і перетворилося на камінь. Здійнявся ще сильніший вітер і хитав мене наче тендітне дерево. Я не бачила як підійшла дівчинка, лише відчула як та штовхнула мене в спину. Я полетіла з краю урвища і все кричала, коли швидко падала на зустріч крижаним хвилям…

Я прокинулася від стуку у двері. Обличчям стікав холодний піт, а дихання було швидке й уривчасте. Перевівши погляд на вікно, я помітила, що вже сутеніло. Тим часом постукали знову. З великими зусиллями, я піднялася з ліжка, розминаючи затерплі ноги, і пішла відчиняти двері. Цікаво, хто вирішив мене навідати?

Біля моєї кімнати стояв Раєн, ніяково переминаючись з ноги на ногу. Коли він побачив мене, то легко всміхнувся.

–Я тебе не потурбував? – запитав хлопець.

–Та не дуже. Заходь, - я прочинила двері ширше.

Раєн зайшов до кімнати, з цікавістю її оглядаючи.

–В тебе тут доволі мило.

–Так, тут чудово, - посміхнулася я.

Раєн присів на стілець біля вікна, а я вмостилася на край ліжка.

–Ти не захворіла? В тебе дуже бліде обличчя, - стурбовано мовив хлопець.

–Все гаразд, я просто втомилася і заснула.

–Знову Темрява? – тихо запитав Раєн.

–Звідки ти взяв? – здивувалася я.

–Я навчився помічати це, Ліє, - зітхнув він. –Бачу зміни у твоєму обличчі, голосі, поведінці. Ти можеш не приховувати від мене правду.

–Знаю, просто не хочу це згадувати. Сни стають чимдалі гіршими , - зізналася я.

–Якби ж то я міг тобі допомогти.

–Ти і так допомагаєш своєю присутністю. Мені завжди стає трохи краще поряд з тобою.

–Радий це чути, - посміхнувся Раєн.

–Так для чого ти прийшов? – з цікавістю запитала я.

–Просто хотів тебе навідати, подивись як ти тут.

–Скучив за мною? – гмикнула я.

–Якщо чесно так. Я вже і забув як самотньо буває у цьому палаці, - хлопець сумно посміхнувся. –Ти не проти сходити зі мною до одного місця? Думаю, тобі сподобається.

–Якщо ти так кажеш, то звісно. Тим більше мені все рівно нема чим зайнятися.

–Тоді ходімо, - Раєн повільно підійшов, взяв мене за руку і повів у невідомість.

***

Ми спустилися сходами і блукали напівтемними коридорами. Я слідувала за Раєном, не задаючи зайвих питань, бо довіряла йому як нікому іншому. Зрештою, ми зупинились біля світлих лакованих дверей, прикрашених позолоченою ліпниною.

–Що там? – зацікавлено запитала я.

–Зараз побачиш, - посміхнувся Раєн.

Ми повільно увійшли досередини і перед моїм поглядом відкрилася заворожуюча картина. У центрі кімнати стояв великий білий рояль, на стінах висіли різнобарвні картини, а величезні панорамні вікна відкривали неймовірний вигляд територію палацу і вогні Акреона.

–Що це за місце? – охнула я.

–Це було улюблене місце моєї матері, - зітхнув Раєн. –Тут вона грала на роялі, а також розвішувала свої нові картини. Все у цій кімнаті належить їй.

–Це прекрасно. Пан Дарвін колись розповідав, що вона була дуже творчою, - сумно посміхнулась я.

–Та і є. Ейлін Бавілль була найяскравішим сонцем у цьому палаці. Батько дуже змінився після її зникнення. Став суворішим та більш холодним. І я не можу його за це звинувачувати.

–Мені дуже шкода твою маму, - прошепотіла я. –Але як саме вона зникла.

–Одного разу мати вирушила з королівською місією до провінції Віолен. Вона мала виступити перед народом як їх королева, але звідти так і не повернулася. У той час Темрява там активно поширювалася, тож думаю ти розумієш, про що всі одразу подумали, - знизав плечима Раєн.

–Ми з тобою багато в чому схожі, - тихо мовила я.

Обличчя Раєна набуло сумного виразу, він зітхнув і сів за рояль. Хлопець трохи подумав, а тоді поклав пальці на білі блискучі клавіші. Кімнатою одразу покотилася неймовірно гарна мелодія, однак у ній чулися нотки неспокою та розчарування.

–Ти вмієш грати? – здивовано запитала я.

–Так, трохи. Коли я був малим, мати вчила мене грати, а після її зникнння продовжив навчання сам. Коли я граю, то на декілька хвилин забуваю про всі проблеми і почуваюся вільно. А ще ніби відчуваю присутність матері поряд, - відповів Раєн.

Хлопець продовжував свою мелодію, яка ставала все гучнішою й масштабнішою. У ній відчувався весь біль Раєна, який той намагався випустити назовні завдяки музиці.

Під звуки роялю, я поринула у думки. Що чекає на мене далі? Палац, прибічники, моя місія. Все це навалилося з усіх сторін і не давало ні хвилини перепочинку. Я хотіла життя, у якому буду йти своїм шляхом, за своїми цілями і бажаннями. Хотіла бути поряд з друзями і не боятися, що можу їм заходити. Хотіла пізнати Раєна ближче, щоб не було його статусу і мого прокляття . Однак доля вирішила все за мене, і тепер я маю йти визначеним нею шляхом.

Раєн все грав, здавалось, захопившись і заглибившись у свої думки. Цікаво, що відбувалося у нього в голові? Чи були його роздуми такими ж приреченими як і мої?

–Як гадаєш, яка доля тобі судилася? - тихо запитала я , однак хлопець почув і припинив грати. Він видихнув і сумно мовив:

–Не знаю, Ліє. Раніше я гадав, що моє призначення бути майбутнім правителем, цього мене вчили з дитинства. Однак повідавши, що таке свобода, я вже не впевнений, що хочу такого життя. Проте ми з тобою не здатні змінити свою долю.