Раді Вас бачити!

Розділ 25

Фрея сиділа на поваленій колоді й кілька хвилин дивилася у небо, намагаючись зібратися з думками. Я терпляче чекала, коли вона врешті заговорить. Нарешті дівчина глянула на нас і почала:

–Наші батьки Лукас і Лаура Сентларки були прибічниками майже від початку повстання Темряви. Вони були близькими до повелителя і завжди виконували найбруднішу роботу. Ми з Ліамом тоді були дітьми і мало що розуміли. Знали тільки, що величний рід Сенларків завжди славився своєю могутністю і впливом. Наш прапрадід Рафаель був королем Медеї, а після того як його зрадили і скинули з престолу, почалась довга боротьба за владу і визнання. Зрештою, коли зʼявилась Темрява наш батько знайшов спосіб нарешті помститися за свого предка. Приєднавшись до кола прибічників, він пообіцяв, що Сенларки нарешті повернуть своє законне місце в новому перебудованому завдяки Темряві світі. Тож ми росли у колі вбивць та фанатиків. Батьки казали, що коли прийде час ми теж станемо прибічниками і продовжуватимемо їх рід.

Фрея зітхнула і похитала головою. Було видно, що вона вважала все це безглуздям. Однак за хвилину все ж продовжила:

–Коли мені було девʼятнадцять, а Ліаму – пʼятнадцять, коли наші батьки вирушили на завдання і не повернулися з нього. Перед цим мама, яку шанували серед прибічників за талант і відданість, попросила захисту для мене та Ліама, якщо з ними щось трапиться. Тому останні два роки ми знаходилися під опікою прибічників. Нещодавно мені виповнилося двадцять один, тож я мала принести клятву на крові й кістках. Однак така доля мене не влаштовувала, тож я відтягувала неминуче як могла. Думаю, саме тому прибічники вибрали Ліама для жертвоприношення – щоб змусити мене скоритися. Однак після цього я остаточно зрозуміла, що не хочу бути такою, як вони. Мені завжди хотілося іншого життя, такого, яке б я сама собі обрала . А потреба захистити брата стала переломним моментом. Тож я вирішила, що час тікати й починати з початку. Грати за своїми правилами.

Фрея зупинилася й заплющила очі. На її обличчі одночасно читалися біль і полегшення. Мені стало шкода дівчину, в якої не було вибору. Чимось наші з нею долі були схожі, однак Фрея все ж таки змогла змінити свою. Я ж такої можливості не мала.

–Тепер ви знаєте, - сумно мовила дівчина. – Можете думати що завгодно, це вже не має значення.

–Я думаю, ти дуже смілива, Фреє, - мої слова були щирими і впевненими. –Ти пішла проти прибічників, проти своєї родини і зробила власний вибір. Це заслуговує на повагу.

–Ти справді так вважаєш? – запитала Фрея.

–Так. І я думаю, що всі тут з цим згодні.

Раєн та Джеймс кивнули. Вони, здавалось, теж були здивовані історією Фреї. 

–Тепер, коли ти вільна від прибічників, сподіваюсь зможеш відповісти на кілька запитань, - з проханням мовила я.

–Спробую. Однак я насправді мало що знаю. Прибічники ніколи не повідомляли мені важливої інформації. Ніби відчували, що я їх зраджу, - пирхнула дівчина.

–Ти знаєш навіщо я прибічникам? Чому вони так прагнули мене упіймати?

–Єдине, що я чула, це те, що тебе хотів бачити повелитель Темряви. Він наказав своїм людям знайти тебе і привести живою, - зітхнула Фрея.

–Ти знаєш щось про цього повелителя Темряви? Хто він? – стурбовано запитала я.

–Не так багато людей знають його особистість. Як ти можеш здогадатися, я до цього кола не входжу. Він, здається, взагалі рідко з кимось контактує.

–Це все якось дивно. Нащо я йому?

–Я думаю через твою силу, Ліє, - сказала Фрея.

–Звідки ти знаєш про мою силу? – здивовано запитала я.

–Всі прибічники це знають. Вони думають, що ти становиш загрозу для їх повелителя.

–Але я нічого не вмію. Моя сила слабка, я не можу контролювати Темряву, а тим більше бути загрозою для когось.

–Можливо, ти себе недооцінюєш, - мовила Фрея. –Наскільки я бачу, ти не користуєшся своєю силою. Навіть у полоні не використала її, щоб врятувати собе та своїх друзів.

–Це не так. Просто я боюся, що не зможу її контролювати.

–Значить ти розумієш, що Темрява у тобі сильна і небезпечна. Саме тому прибічники та повелитель тебе бояться. Бо ти неконтрольована, - зітхнула Фрея. –Пробач якщо ці слова тебе образили.

–Ні, ти права. Я дійсно небезпечна для всіх, хто поруч зі мною. Це часто змушує мене почуватися чудовиськом.

–Якщо хтось з нас і чудовисько то це я, - сумно посміхнулася дівчина.

–Не кажи дурниць. Ти скоріше героїня, - пирхнула я.

–Яка з мене героїня, - засміялася Фрея.

–Ти врятувала нас,Фрея. Завдяки тобі всі досі живі. Я буду вдячна тобі до кінця свого життя.

–Не варто. Я зробила те, що мала, - тихо сказала дівчина.

Всі мовчали. Я думала про розповідь Фреї, про свою силу, яку зараз відчувала всередині. Темрява з кожним днем все більше мене захоплювала, хоч я нікому про це не казала. Кров у моїх жилах поступово темнішала, починаючи від серця та розповсюджуючись тілом все далі. Поки що я вдало це приховувала. Не хотіла, щоб друзі переживали за мене, або ще гірше – боялися. Особливо Раєн. Він не має побачити мене такою. Я знала, що якщо щось не придумаю, то невдовзі дійсно перетворюся на чудовисько. Темрява отруювала мою кров, тіло і душу. Я витрачала чим далі більше сил та енергії, щоб тримати її під контролем. Всі бачили в мені рятівницю, однак я не була в цьому впевнена. Якщо навіть повелитель Темряви мене боїться, то всім іншим теж варто.

Зрештою, наша мовчанка затягнулася, тож Раєн прокашлявся і заговорив:

–Нам треба їхати далі. Невідомо, чи прибічники досі нас вистежують, до того ж Мері потрібно якнайскоріше відвезти додому. Знаю, всі втомилися, але зараз не час відпочивати.

–Ти правий. Не варто тут затримуватися, - погодилася я. –Тож куди ми вирушаємо? Де ваш дім?

Раєн дивився на мене винуватим поглядом, однак я не розуміла в чому справа. Що він від мене приховував? За кілька хвилин хлопець зітхнув і все-таки промовив:

–Ми їдемо до Сонячного палацу.

***

Сидячі на коні і їдучи лісом в очікуванні довгої дороги я все ж наважилася запитати:

–Що ти мав на увазі коли казав, що ми вирушаємо до палацу? Твої батьки якісь поважні люди? Вибач, тобто батько. Я постійно забуваю, що твоя мати зникла так само як і мої батьки.

–Не переймайся. Пройшло вже багато часу, - сумно мовив Раєн.

–А як щодо мого запитання?, - не відставала я.

Раєн дивився перед собою, уникаючи мого погляду. Щось у його поведінці було не так, і я хотіла це зʼясувати. Хлопець стривожено провів рукою по волоссю і важко видихнув. Ліам, який сидів позаду мене, весело гмикнув. Джеймс і Фрея, що їхали поряд, здавалось, теж зосередились на Раєні. От тільки Джеймс дивився на нього з цікавістю, а Фрея з викликом та проблиском зневаги. Така поведінка інших ще більше мене насторожила.

Зрештою Раєн, який вже не мав вибору, тихо промовив:

–Мій батько Джозеф Бавілль – чинний король Медеї.

Я голосно охнула, а потім різко замовчала. Джеймс вирячив очі, а Фрея криво посміхнулася. Раєн не дивився ні на кого з нас і виглядав присоромленим. Я досі не могла осягнути почуте. Серце швидко забилося, а руки затремтіли, ледь утримуючи повіддя. Всі можливі слова вилетіли з голови, тож я змогла вимовити лиш одне:

–Отже, це означає, що ти принц?

–Як ти вже здогадалася, - зітхнув Раєн.

–Але чому ти не сказав раніше? Ти стільки часу брехав мені.

–Я ніколи не брехав тобі, Ліє. Просто не розповідав, - хлопець похитав головою. –Давай поговоримо про це пізніше.

Я мовчки кивнула і відвернулася. Мені треба було багато чого осмислити. Те, що Раєн – принц змінювало геть усе. Як тепер мені з ним поводитися, коли я знаю правду? Весь наш проведений час разом, моменти наодинці – тепер усе це здавалося дивним і неправильним. Я ж бо звичайна дівчина, сирота, ніхто. Він взагалі не мав би спілкуватися зі мною. Я відчула як мені на серце ліг важкий тягар. Тепер слова, які я так прагнула колись йому сказати, ніколи не зірвуться з моїх уст. Я не могла дозволити собі такої слабкості і приниження.

Ми їхали аж до самого вечора. Крім кількох швидко кинутих фраз, ніхто не намагався завести розмову. Ми були втомленими й пригніченими. Я досі сердилася на Раєна і на свою дурість. Як він міг так зі мною вчинити? Я ж бо розповідала йому всю правду про себе. Ну, майже. Невже він увесь цей час просто жалів мене? Тепер я не впевнена, чи знала справжнього Раєна, чи якусь з його масок. Лише зараз я почала помічати деталі, які раніше не впадали мені в око: вишукана мова, гарні манери, королівська постава. Він вже не був тим хлопцем, яким я його вважала. Мій Раєн був звичайним – веселим, добрим, турботливим. Невже це теж було брехнею? Чи зміниться він тепер, коли я знала правду? Ці думки пробуджували в мені Темряву. Вона завжди реагувала на мій гнів, прокидалася і шепотіла своїм зловісним голосом. Я придушила в собі бажання звільнити її і подивитися, що станеться.

Нарешті, коли почали зʼявлятися перші зорі, ми зупинилися і розбили невеличкий табір. Джеймс нашвидкуруч розпалив багаття, а Фрея допомогла мені розстелити ковдри. Їжі майже не лишилося, тож довелося вечеряти жменькою ягід. Я поставила собі ціль поповнити запаси зранку. Зрештою, не хотілося померти від голоду. Я подумала про Мері. Коли востаннє вона їла чи пила? Її тендітне тіло лежало поряд з нами й не рухалось. Я була здивована, що дівчинка все ще жива. Правда не знала, як такий стан вплине на неї згодом.

Коли настав час лягати, Раєн нарешті вирішив заговорити:

–Ми з Лією чергуватимемо перші. Далі будуть Джеймс і Фрея. І розбудіть мене, якщо Мері прокинеться.

Хлопець кинув на мене красномовний погляд, що не приймав відмовок. Я здивовано вигнула брову, однак нічого не сказала. Лише в глибині душі сподівалася, що він зможе все мені пояснити .

Всі окрім нас з Раєном завернулися в теплі ковдри і майже одразу заснули. Втома не щадила нікого. Я сиділа, спершись спиною на сосну і вдивляючись у багаття. Раєн мовчки підійшов і сів поряд зі мною. Він обережно торкнувся моєї руки ніби боявся, що я його відштовхну. Мені одночасно хотілося відсмикнути руку і стиснути його міцніше. Та зрештою я просто не ворушилась, сидячи наче камʼяна статуя. Раєн зітхнув.

–Я маю все тобі пояснити, - почав він.

–Так, маєш, - гмикнула я.

–Коли дід попросив мене про допомогу, я не знав, чи погоджусь. А потім він розповів мені твою історію. І я одразу зрозумів, що маю приїхати і познайомитися з такою сильною й безстрашною дівчиною. Ці риси завжди приваблювали мене у людях. І коли я побачив цю дівчину, то зрозумів, що хочу стати тобі просто другом. Не наставником і точно не принцом. Я не хотів, щоб ти поводилася зі мною якось інакше тільки тому, що в моїх жилах тече королівська кров. Я хотів побути просто Раєном і щоб ти була просто Лією. Без титулів і масок. Розумієш? Я ніколи тобі не брехав, просто не казав того, що вважав неважливим. І я не хочу, щоб твоє ставлення до мене змінилося тепер.

–Але я не знаю як ставитися до тебе зараз. Мені здається, усе змінилось ,- чесно сказала я.

–Це не так, - прошепотів Раєн.

–Але ж ти все-таки принц і твоє коло спілкування має бути відповідним, - не погодилася я. –Моя компанія зіпсує твою репутацію. І взагалі, ми з різних світів. Я тобі не рівня.

–Не кажи дурниць, Ліє. Для мене все це не має ніякого значення. Байдуже, що я принц. Це не завадить мені бути поряд з тобою, - серйозно мовив Раєн. Він повільно провів рукою по моєму волоссю, перебираючи його між пальцями. Моє серцебиття вкотре пришвидшилося, і я не могла це контролювати.

–Я не знаю, що робити, Раєне, - моє зізнання здалось надто голосним у тиші ночі.

–Роби те, що виходить в тебе найкраще, Ліє. Просто будь собою. А я буду собою поруч із тобою. Більше ніяких таємниць і недомовок. Згода? – запитав Раєн.

–Згода, - збрехала я. Деякі мої таємниці були занадто страшними, щоб промовити їх вголос. Навіть Раєну, хоч що б він для мене не значив.

Хлопець посміхнувся і легко обійняв мене за плечі. Його посмішка ненадовго розтопила кригу в моєму серці. Можливо, я помилялася. Можливо, він досі мій Раєн. Той, кого я не готова була втратити, що б не трапилось далі.