Раді Вас бачити!

   Вранці я прокинулася одна в ліжку, не поспішала вставати, ніжилась під ковдрою. Сонце заглядало у вікно, а вихідний день обіцяв був безтурботним.

- Вже не спиш? - зазирнув у спальню Томас, оголений, прикрившись лише фартушком. – Ходімо снідати.

- Чи можна я поснідати тобою? - спокусливо запитала я.

- Мною? - наближався до ліжка повільно Томас.

   Швидко заліз на ліжко, навис наді мною, мило чмокнув у ніс, потім ніжно притулився до губ, ледве торкаючись, але не цілуючи, прошепотів:

- На жаль… ні. Скоро приїде сюди Ліззі з Ріком, і нам треба хоча б одягнутися, ну і поснідати. А якщо ти снідатимеш мною, то ми нічого не встигнемо.

- Мммм ..... ніііі... - занила я.

   Томас різко підвівся з ліжка, світячи своїм пружним задом, обернувся, посміхнувся і вийшов, кричачи вслід:

- Вставай, кохання моє! Я приготував смачний сніданок! І чекаю тебе на кухні!

   Я встала і зрозуміла, що одягати корсет зі спідницею буде не дуже зручно, але й іншого в мене нічого не було. Тож з цим я пішла гола на кухню.

   Томас стояв до мене спиною, щось готуючи на плиті. Я підійшла до нього впритул і своїм голим тілом притулилася до його оголеної спини і заду, обіймаючи.

- Коханий, ти в курсі, що мені нічого одягнути окрім корсету зі спідницею? – спитала тихо я.

- Знаю. – обернувся до мене обличчям Томас. - Тому попросив Ліззі заїхати до нас додому, взяти якісь мої речі і забігти до тебе в квартиру теж узяти щось тобі.

- А поки ми ходитимемо по дому голими? - дивилася з викликом на нього.

- Можна і так… - грайливо відповів хлопець.

- Це надто небезпечно... Ризики великі... - дивилася я непристойно.

- Ну, тоді можеш одягти мою сорочку. Вона залишилась у спальні. – спокійно відповів Томас.

- Кайфолом. - скривилась я, різко притулившись до Томаса, схопивши руками його м'яке місце, трохи стиснувши.

- Ммм ... – почула низький горловий звук від Томаса. – А ти спокусниця.

   Я відступила, пронизуючи його поглядом, і повільно, вальяжно пішла в спальню, трохи похитуючи стегнами. Я знала, що Томас дивиться на мене, я відчувала на собі його погляд і його бажання мене.

   Коли приїхали Ліззі та Рік, ми зустріли їх у дивному вигляді – я в довгій сорочці, Томас в одних штанях. Друзі не стали нас ні про що питати, все й так було зрозуміло. Віддавши нам речі, щоб переодягнутися, вони розмістилися на кухні, де приємно пахло їжею. Томас зранку замовив доставку продуктів, сам приготував панкейки, зварив каву.

   Одягнені та голодні, ми вийшли до друзів, щоб разом поснідати.

   А потім ми влаштували екскурсію друзям. Томас йшов з Ріком попереду, ми з Ліз трохи далі, за ними.

- І як тобі спільне життя з Ріком? – поцікавилася я.

- Поки що все добре. Бувають якісь сварки побутового характеру, але я була готова до цього. Так що поки мене все влаштовує. – відповіла подруга.

- А як зустріч із батьками пройшла? - запитала я, згадуючи, що День народження у Ріка вже був, і саме там мали бути його батько і мати.

- Без казусів. Але мені здається, я не сподобалася його мамі. Якось дивно вона поглядала на мене з-під лоба. - згадувала Ліз. - Ну, нічого. Мені ж не з нею жити, правда?

- Це точно. Мені здається, всі батьки, особливо мами, дуже уважно вивчають обраниць синів, деякі ставляться ревно, не здатні відпустити його з родини. Всіляке буває. Але мені подобається, що ти не зациклюєшся на цьому. - рада була за подругу я.

- Отже, ви теж з'їжджаєтесь... - зі спокійною радістю сказала Ліззі.

- Так, я рада, що він зважився на це. Адже я хотіла, щоб ініціатива була його.

- Пам'ятаю. І це класно, що він сам захотів цього, тоді коли й ти була готова. Наче на одній хвилі. Дивно, що ви раніше не могли бути парою. - замислилася Ліз.

- Часто буває, що людям складно перейти з френдзони у романтичні стосунки. Комусь для цього треба якийсь стимул, поштовх. Деяким так і не вдається перебудувати свої стосунки на новий лад. Але у нас вийшло. - задоволено відповіла я.

- І я дуже рада за вас. Одружитесь, народите дітей… - мрійливо промовила подруга.

- Гей, пригальмуй… До цього ще дуже далеко. Ми лише з'їжджатися збираємося, а вона вже розписала майбутнє на років 30 вперед! – я обурилась, сміючись.

- Думаю, весілля вам краще зробити десь на островах… - не припиняла «знущатися» Ліззі.

- Зрозумііілооо ... Тебе не зупинити. - невдоволено забурчала я, показуючи чергову кімнату.

   Це був чудовий день, спокійний, наповнений посмішками, приємними розмовами та відчуттям теплоти та комфорту.

   Ми влаштувалися у вітальні, на двох великих диванах, розміщених недалеко біля вікна. Вечір повільно опускався на передмістя, огортаючи спокоєм і безтурботністю. Ми пили гарячий чай, обговорювали, що хочемо змінити в будинку, як збиратимемо тут близьких друзів, і що Томасу доведеться завозити мене на роботу.

   Я розслаблено сиділа в обіймах Томаса, відчувала його тепло, його ніжні руки, що обіймали мене, його тихе розмірене дихання, ритмічне биття серця, мені більше нічого не потрібно було, я просто насолоджувалася цією миттю. Я знаходилася там, де мала бути, з тими, кого люблю і хто любить мене, де не треба ні про що думати, а жити зараз, насолоджуватися кожною хвилиною, пірнати з головою у свої почуття і не боятися бути тим, ким хочеться…