Раді Вас бачити!

   Добре, що наступного дня була субота. Прокидалася я довго, важко та неохоче. Голова «гуділа», у роті пересохло, тіло нило. Відчуття, ніби мене переїхало катком.

   Сонце вже на повну світило у вікно, засліплюючи. Пташки на вулиці співали дзвінко і радісно.

   В унісон з птахами забриньчав і мій телефон - надійшло повідомлення від Ліззі:

- «Привіт, не спиш?»

– «Не сплю…» – написала я у відповідь.

   Пару хвилин, і хтось жваво стукав до мене у двері. І перша думка:

  «Головне, щоб не Томас! Тільки не Томас!». Адже останнє, що мені хотілося зараз, це, щоб він мене побачив у такому вигляді та стані.

   Зазирнувши в дверне вічко, я побачила Ліззі, з полегшенням зітхнула і відчинила двері.

- Ти чого так рано нагрянула? - занила я.

- Тримай, це тобі. - протягнула подруга мені невеликий пакет. – Там мінеральна вода, різні сорбенти та пігулки від похмілля, та свіжі фрукти.

   Я не розуміючи нічого, подивилася на неї, примруживши очі.

- Це саме те, що тобі зараз потрібно, - більше рідини, трохи ліків і вітаміни. - посміхнулася дівчина.

- Я, звичайно, безмірно вдячна, але не варто було... - так само мляво відповіла я.

– Це не я. Це Томас вранці з'їздив і купив тобі все це. Так що, йому і дякуй. - сяяла Ліззі, натякаючи на дивну поведінку брата.

   Мої очі розширилися від подиву, а всередині я раділа не менше ніж подруга.

- Він нічого не казав? Чи не розповідав щось про мене? - вирішила про всяк випадок уточнити у подруги.

- Та…ні, начебто... - задумалася вона.

- Гаразд. – спокійно відповіла я. - Проходь, вип'ємо каву чи чай.

- Ні, ні. Я забігла, щоб просто віддати тобі все це. Сьогодні я весь день буду з Ріком, тож побачимося вже завтра, на нашому недільному барбекю. - натхненно щебетала Ліззі.

- Це той Рік, з яким ти нещодавно познайомилася? - уточнила я.

- Так. Він дуже милий та симпатичний. Везе мене сьогодні за місто до друзів. Так що вдома з'явлюся лише завтра. - підморгнула мені одним оком, натякаючи, що Томас буде один.

- От і чудово! Значить завтра і зустрінемося. - зробила вигляд, ніби не зрозуміла її натяку.

- Заходь до Томаса ввечері ... - вже прямо сказала Ліззі.

- Ага... Наче йому зайнятися нема чим, сидіти і чекати, поки Я прийду. – іронічно відповіла я.

- Може і чекає ... - зсунула плечима подруга, - просто подумай над цією можливістю, і виріши сама. - посміхнулася вона і вийшла з квартири.

- Бажаю гарно тобі провести час із Ріком! - крикнула я вслід подрузі.

- Дяяякуууюююю! - протяжно відповіла вона, піднімаючись сходами.

   Я зачинила двері, і залишилася віч-на-віч зі своїми думками, з тим же пакетом всілякого корисного від похмілля, зі своїм головним болем і втомою.

   Випивши трохи води, мені більше нічого не хотілося. Хоч я й планувала сьогодні пробіжку, вона точно була неможлива.

   Також сьогодні було заплановано черговий урок кулінарії, але вже в обід. І я таки сподівалася на нього піти.

   До обіду я прийшла до тями. Вже енергійніше збиралася на урок кулінарії, неквапливо одягаючись, наводячи макіяж, вирішила вийти раніше, щоб пройтися містом, подихати свіжим повітрям і трохи розвіятися.

 «Заходити мені ввечері до Томаса, чи ні? Це справді дуже вдалий момент, коли ми зможемо побути вдвох. Але чи готова я до цього? Звичайно, ми можемо просто посидіти, побалакати, провести час як друзі. Що тут такого?» - міркувала дорогою до будівлі, де проходили курси.

   Сьогодні було трохи більше людей, ніж зазвичай. Вівіан була в піднесеному настрої, пурхала, як метелик по кабінету, допомагаючи новеньким, і таким як я.

   Цього разу ми готували ростбіф – запечену яловичину, змащену оливковою олією, гірчицею та різними спеціями. Ця класична англійська страва хоч і здавалася простою, але, як завжди, Вівіан розкривала секрети, як зробити її ніжнішою, соковитішою і смачнішою.

   Вже за кілька годин приготування в кабінеті панував просто божественний аромат. Коли всі приготування були закінчені, ми всі дружно почали пробувати ростбіф один у одного, для відчуття різниці, загальної картини та кращого розуміння страви. Частину м'яса я відклала, щоб пригостити своїх друзів.

   Так що, натхненна і задоволена, я поспішала додому, щоб занести м'ясо на четвертий поверх. І це було чудовим приводом зайти до Томаса.