Раді Вас бачити!

Ранок був сонячним, привітним після холодного нічного дощу. Я прокинулась у кімнаті Томаса, бо після кухні ми неквапливо перемістилися сюди, продовживши свій палкий марафон вже у більш «безпечному» для цього місці. Не хотілось, щоб хтось з друзів застав нас на кухні в «незручній» ситуації.

Я лежала на плечі Томаса, насолоджуючись тихим усамітненням, нашим маленьким світом. Томас ніжно погладжував моє плече, руку, спину, плавно переміщаючи свою руку по моєму тілі.

- Не помічав, що в тебе такі сірі бездонні очі, що хочеться утонути в них. Ці довгі вії... Цей милий тонкий носик, трохи гостренький на кінці, - провів пальцем обережно по моєму носі, - такі чуттєві припухлі губи, з чітким і плавним вигином, - великим пальцем провів по моїй нижній губі, - ці м'які вилиці, чіткий овал, - торкнувся мого обличчя, провівши рукою вздовж вилиць і підборіддя. – Такі плавні та гарні риси. - прибрав з мого обличчя пасмо волосся. - Все це таке знайоме, звичне, адже ми стільки років дружили. Але тепер це здається іншим, ніби я зовсім з тобою не знайомий, і це все нове, ще незвідане. Напевно, тому що у закоханих змінюється сприйняття, погляд на все, навіть звичне.

«Закоханих…» - промайнуло в голові. - «Як давно я хотіла від нього цієї закоханості? Скільки я мріяла про це?»

- У який момент ти змінив своє ставлення до мене? Є якась мить чи випадок, який все змінив? - з цікавістю запитала я.

- Я не знаю, який саме випадок став поворотним - коли ти прийшла в кав'ярню, встала переді мною близько, зухвало, або коли знову з'явилася там так ефектно, впевнено, і на тебе дивилися мої колеги, я тоді відчув якісь ревнощі, що мене і здивувало, або ж коли ти була в клубі на танцмайданчику, така сліпуча, спокуслива, - мене вже тягнуло до тебе з шаленою силою, яку я, можливо, намагався гальмувати… Чергова ревність, яка виникла, коли один із колег став клеїтися до тебе в клубі, і я починав розуміти, що наша дружба руйнується. В таксі твої дотики просто зводили з розуму. Ти вперше мене торкалась не так як подруга, а досить звабливо, ніжно. Я тоді зрозумів, якою ти можеш бути, якщо будеш більше ніж подруга, сусідка, давня знайома. Тоді в мою голову прокралось бачення тебе як дівчини, виникло бажання, симпатія, яку я не міг вже стримати чи заперечити… Напевно, найбільше мене хвилювали, зачіпали за живе, захоплювали саме твої дії, реакції, вчинки, твоя поведінка, така інтригуюча, магнетична, яка підігрівала інтерес і симпатію. Це дуже дражнило, викликаючи в мені нові почуття, які я спочатку не міг пояснити. ТИ торкалася моїх внутрішніх струн, змушуючи ставитися до тебе по-іншому, бачити тебе іншою. - спокійно розмірковував Томас.

Я ніжно поцілувала його, він відповів на поцілунок так само ніжно.

- Отже, це і є те «особливе» місце? - згадала я про це.

- Це справді особливе місце, тут дуже багато дитячих спогадів, тут я був щасливим ще дитиною. Але зараз воно особливе, бо ти тут, бо ТИ особлива. І зараз я щасливий, поряд з тобою.

Я нічого не відповіла, лише прилинула до його плеча, запам'ятовуючи цей чудовий момент. Хотілось його продовжити якомога довше. Але невдовзі у двері постукали, і ми навіть не встигли якось зреагувати, як двері відчинилися, і в проході стояла усміхнена Ліззі.

- Ой, вибачте! Я не знала, що ви тут удвох! - перелякано подивилася вона, і швидко вийшла, зачинивши за собою двері.

- Напевно, настав час вилазити з ліжка. - неохоче сказала я.

- Так… Принаймні хоч спуститися каву випити. – поцілував мене в лоб хлопець, і жваво виліз з-під легкої ковдри.

Ми одяглися, я пішла до себе, а він лишився у себе.

Я прийняла душ, зробила легкий макіяж.

"Я була з ним без макіяжу, і подобалася йому, зараз, вранці, розкуйовджена і сонна." - це усвідомлення розкрилося в мені, як весняна квітка, залишаючи приємну радість. Адже коли я була вся така гарна там, у ресторані, клубі, кав'ярні, я могла подобатися йому через створений антураж, але зараз я була собою, простою, натуральною. І я йому подобалася такою. І це окриляло.

Спустившись на кухню, я привітала друзів. Томас мені подав чашку кави. Я вирішила її випити в саду, розмістившись на широкій садовій гойдалці. Я вдихала ранкову прохолоду, насолоджуючись співом птахів та лагідним сонцем, неквапливо гойдаючись.

Мою ідилію порушила Анна, присівши біля мене теж із чашкою кави.

- Як спала? - якось хитро посміхалася вона мені.

- Добре. – спокійно відповіла я.

- Я бачу ви з Томасом разом... - здалеку мабуть вирішила зайти вона.

- Так. – так само спокійно відповіла я, не вдаючись до подробиць.

- І як так сталося, що ви стільки років товаришували, і раптом почали зустрічатися? - серйозніше запитала Анна, ніби її це дратувало.

- Я просто вирішила діяти, зацікавити його, привернути увагу. Стати яскравою, цікавою, показавши йому, що я можу бути іншою, розкривши себе йому з нового боку. – відповіла я, намагаючись бути люб’язно у особистих питаннях.

- Тобто колишня нудна ти йому не подобалася, а ось така інша яскрава – так? - вже з більшою прямотою і колкістю сказала дівчина.

Я примружилася, намагаючись зрозуміти, до чого це вона хилить. Вона вловила моє німе запитання і продовжила:

- Просто виходить, що ти йому подобаєшся не така, якою ти є насправді. Тебе це не бентежить?

«Ох, що з тобою, Анно? З чого раптом стільки агресії?» - подумала я, але стрималася сказати їй це. Натомість просто відповіла впевнено, без тіні сумніву:

- Хто сказав, що я не така? Хіба я не можу бути гарною, цікавою, яскравою? Те, що я не виставляла це на загальний показ, це не означає, що я не є такою. Я можу бути різною, як усі ми. Нам надано великий спектр почуттів, емоцій, бажань, дій. І якщо я не виявляю якихось емоцій та дій зараз, не означає, що не можу їх проявити за якихось певних обставин. Я просто активізувала себе, підсвітила те, що й так було в мені, але просто «спало». Мені подобається бути такою, живою, активною, рішучою. І я готова відкривати у собі ще більше сторін. Це цікава гра, пригода, це і є саме життя. Поки ти рухаєшся – ти живеш.

Анна подивилася на мене важким поглядом, сказавши:

- Я не думаю, що це надовго. Зазвичай такі відносини, які спалахнули швидко, так само швидко і перегорають.

- Відносини – це завжди робота двох людей. І тільки від нас залежить, на скільки довго триватимуть наші стосунки, і якими вони будуть. – відповіла я стримано.

- Ой, та годі тобі! Де ти бачила, щоб чоловіки щось робили у стосунках? – засміялась нервово співрозмовниця. - Після романтики та пристрасті приходять сухі нудні будні, і чоловіки нічого не роблять. Це гірка правда життя.

- Можливо, це твій досвід, я не знаю. Але всіх гребти під одну гребінку… - відкинулася на спинку гойдалки я, розслаблено.

Це якось зачепило Анну, і вона почала розповідати численні історії своїх знайомих, які «спускають на гальма свої стосунки», розлучаються, бо не хочуть обговорювати проблеми, лінуються взагалі щось робити. Намагалась довести, що чоловіки нічого не роблять у стосунках, і частіше за все саме жінки тягнуть відносини на собі. Що і мене очікує, на думку подруги.

- Знаєш, я «люблю» людей, які скаржаться на своє життя, звинувачуючи всіх навколо у своїх бідах. Але вони нічого не роблять, для того, щоб щось змінити, зробити життя яскравіше, самим стати краще. Адже простіше нити і лежати на дивані, очікуючи, що тобі щастя впаде на голову. Якщо ти не готовий боротися за своє щастя - значить ти не гідний його, значить ти його ніколи й не матимеш! - якось голосно вийшло в мене, і з цією відповіддю я встала і пішла.

Я не зрозуміла наїзду Анни, і що вона хотіла досягти цією розмовою, з чим була пов'язана її злість. Але продовжувати розмову з нею я більше не хотіла.

Я знайшла Ліззі, яка блукала біля озера, чекаючи, поки вийде Рік.

- Як ти почуваєшся? – поцікавилася я.

- Вже набагато краще. А ти? – хитро запитала вона.

- Я чудово. - посміхнулася у відповідь.

- Не сумніваюся! - раділа за мене подруга. - Дуже чекаю подробиць!

- Яких? - прикинулася дурненькою я.

- Тих самих. - невдоволено і нетерпляче відповіла Ліз.

- Ти впевнена, що хочеш слухати інтимні подробиці про свого брата? - подивилася на неї з глузуванням.

- Хм. Мдааа, мабуть, не зовсім… – задумалася подруга.

- Можу лише сказати, що все було чудово. – все ж таки поділилася я, вгамовуючи її цікавість.

- Я рада за тебе. Точніше за вас. - пригорнула мене Ліззі.

- Сьогодні щось із Анною не те. - згадала я про нашу подругу.

- А що не так?

- Вона ніби не рада, що я з Томасом разом, якась роздратована... - відповіла я, коротко переказавши нашу розмову з нею.

- Дивно, не думала, що її це може зачепити. Може, вона теж небайдужа до брата? - припустила Ліззі.

- Навіть якщо й так, то я цього не помічала. - зсунула плечима я.

- Я спробую обережно розвідати це. - пообіцяла подруга.