Раді Вас бачити!

Вранішні збори на роботу затягувались. Я метушливо бігала по квартирі, намагаючись зібратись, вдягтись, нафарбуватись. Сьогодні я мала виглядати чудово, оновлено, незабутньо як для оточуючих, так і для Томаса, якого я планувала побачити по обіді.

На роботі я була в новому легкому костюмі, з новою зачіскою і незвичному для мене макіяжі, яскравішому, але все-таки стриманому. Мій новий образ помітили усі. І це було чудовим показником. Отже, я оновлена маю сподобатись і Томасу. Тому я пішла на обідню перерву до кав'ярні поруч із його роботою, прихопивши з собою колегу, щоб не здавалося дивним, що я гуляю біля його роботи одна. Я не була впевнена, що Томас буде там, або хоча б поруч пройде, але нічого не робити я теж не могла.

Сівши на більш помітному місці біля вікна, я замовила каву з круасаном і просто розмовляла з Кейт, зрідка поглядаючи в бік офісної будівлі, де працював Томас.

«Треба було хоч дізнатися, куди він ходить на обід, чи буває він тут чи ні…Ми з Ліз так і не проговорили цей момент.» - докоряла собі я і злилася на свою недалекоглядність.

Колега активно розповідала про свої домашні турботи, чоловіка, дітей, складнощі на роботі та маленьку зарплатню. А я подумки була десь не тут. Меланхолійно помішуючи в чашці цукор, який давно вже розчинився, я накрутила себе, що день сьогодні пройшов даремно, Томаса я не побачу і налаштовувалась на вечірній похід до спортзалу. Але Кейт витягнула мене з роздумів:

- Там якийсь хлопець за вікном тобі махає.

- Що? – перепитала я.

- Хлопець… Он… – сказала дівчина, показуючи у вікно.

На вулиці стояв Томас, і коли я підняла погляд на нього, махнув мені рукою, привітавши. Я махнула у відповідь, запрошуючи зайти до кав'ярні. Він, трохи повагавшись, все ж таки зайшов і зупинився біля нашого столика.

Він сонячно посміхався з ноткою подиву і навіть потрясіння.

- Чому ти тут? Не пам'ятаю, щоб ти заходила сюди. Я тут часто буваю, але тебе жодного разу не бачив в цій кав’ярні… - якось лукаво спитав хлопець, оглядаючи мене, ніби намагаючись зрозуміти, що зі мною не так. Не так як завжди.

- Мене колега привела. Вона сказала, що тут чудова кава. - швидко відповіла я, ніби вчила цю фразу давно.

Погляд Кейт розширився від того, що я сказала. Адже це ж я її сюди притягла. І щоб вона своїм видом не видала мене, я її стукнула ногою під столом, і сказала:

- Так? І мені тут справді подобається! - посміхалася я колезі.

- Так, обожнюю це затишне місце та їх смачну каву. - зрозуміла і підхопила дівчина, теж привітно посміхаючись.

Я дивилася на Томаса знизу вгору, вловлюючи його погляд, в якому було безліч запитань. Він обвів поглядом мене від голови до ніг, оцінюючи мій вигляд. Я помітила, як його брова ледь сіпнулась в мовчазному здивуванні. Потім я різко встала, і сама не чекаючи, що опинюся настільки близько до нього, дивлячись йому в очі, сказала:

- Можеш приєднатися до нас. - і так залишилася стояти, не рухаючись.

Між нами були сантиметри. Я відчувала його парфуми і ледь прискорене дихання. Він, ніби прийняв виклик, не відійшов, не відвів погляд, лише злегка посміхнувся і промовив трохи тихіше, ніж говорив до цього :

- Дякую за пропозицію, але не сьогодні. Мушу йти, робота кличе. - різко відвів погляд і глянув на Кейт. - Гарного Вам дня. – і знову на мене, так само близько один від одного. – До зустрічі, Наталі… - він затримався на мить, вдивляючись в мої очі, шукаючи відповідь, що я затіяла.

І вийшов швидше, ніж потрібно було. То був страх? Чи він щось зрозумів? Чи тепер це наша з ним гра?

Я навіть не встигла познайомити його з колегою, що було дивно для завжди відкритого та дружнього до оточуючих Томаса. Його увага була на стільки заповнена мною, що знайомство вже не мало ніякого значення.

- Ох, не знаю, що у вас тут відбувається, але було цікаво поспостерігати! - посміхнулась Кейт і додала, - дуже гарний хлопець. То заради нього ми тут?

- Угу ... - тривожно дивилася вслід Томасу, ледве дихаючи. Моє серце просто вилітало, дихання збилося, ніби стало повітря мало. Мені здається, я ніколи не була так близько до нього, не була з ним настільки впевненою, сміливою, зухвалою, не дозволяла собі якихось «ігор» та інтриг. Я була завжди тихою, лагідною, спокійною і непомітною, тою, що пливе за течією, і тепер, на контрасті, я явно відрізнялася від себе звичної. Але ж цього я й хотіла – привернути увагу, стати помітною, іншою.

- Якщо хочеш, ми можемо кожну обідню перерву приходить сюди? - запропонувала Кейт, і по-доброму подивилася на мене, розуміючи, що це для мене важливо.

- Це було б чудово. Але краще не щодня. Не будемо маячити перед очима, не хочу бути надто нав'язливою. - додала я і продовжила, - Дякую, це цінно для мене.

- Я помітила. - відповіла колега, ніби розуміючи мене, адже мій зараз розгублений вигляд говорив про те, що мені не байдужий цей хлопець.

- Це давня довга історія. Не хотілося б завантажувати тебе всім цим. - не стала вдаватися в подробиці і закінчила цю тему я.

Ми повернулися до офісу, і Кейт більше не розпитувала мене про гарного хлопця з кав'ярні. А я подумки поверталась до нашої зустрічі з Томасом, близьких та пильних поглядів, його подиву та зацікавленості… Це зігрівало мені серце.