Раді Вас бачити!

Діставшись до будиночка, ми розійшлись по своїх кімнатах, щоб переодягнутися. Я завалилася на своє ліжко, намагаючись розслабитися після сьогоднішніх пригод. Я може ще довго б так лежала, якби не почула за дверима голос Анни, яка крикнула, проходячи повз моїх дверей :

- Наталі, ми всі чекаємо на тебе внизу, не затримуйся!

- Добре! - крикнула я у відповідь.

Я швидко прийняла душ, привела себе до ладу, переодягнулась і поспішила до друзів.

На кухні всі натхненно готували вечерю, і я приєдналася до них, всіляко допомагаючи. Незабаром усі приготування закінчилися, і ми дружно розмістилися у великій вітальні, де стояли дивани, крісла, невеликий журнальний столик та гарний камін. Тут було просторо та затишно, жодних зайвих речей та непотрібної мішури.

Вечеря проходила за розмовами, сміхом, розповіддю, як Ліззі та Рік ховалися від дощу в лісі, та жалем, що швидше за все, цей дощ на всю ніч.

Ми з Томасом розмістилися на дивані. Я притулилася до нього спиною, а він мене обійняв, гріючи у своїх обіймах. Колін і Джейк запалили камін, оскільки дощ приніс із собою прохолоду. Ліззі та Рік теж сиділи на дивані, обіймаючись.

Згодом в кімнаті стало тепло, всі були ситі, задоволені та розслаблені.

Розмови стали більш тихими, розміреними, мої обійми з Томасом більш ніжними. Всю кімнату оповила атмосфера тепла, затишку та спокою.

Мимоволі я стала помічати, як Ліззі почала шморгати носом, і здалася мені якоюсь млявою.

- Ти не застудилася часом, Ліз? - запитала її я.

- Не знаю… – невпевнено відповіла подруга.

Рік притулився до її чола губами і сказав:

- Так, ти гаряча.

І після цих слів всі почали метушитися: я побігла за аптечкою, Анна пішла робити гарячий чай з лимоном, Рік пішов за теплим одягом Ліз, що була в їхній кімнаті, Томас приніс пледи.

- У тебе якийсь фетиш із цими пледами. - буркотливо промовила Ліззі, коли брат почав огортати її м’якою ковдрою.

- Так, я обожнюю пледи. – мило посміхнувся він їй у відповідь, не реагуючи на уїдливість.

Помірявши температуру, ми підтвердили, що вона підвищена, дали Ліззі ліки, напоїли чаєм. Рік постійно перепитував, як вона почувається, помітно хвилюючись за дівчину.

За вікном не припиняючись йшов дощ, а наші стомлені друзі потихеньку розходились по кімнатах. Коли ми залишилися з Томасом удвох, я вирішила його запитати:

- Ти все ще не довіряєш Ріку?

- Що? З чого ти взяла? - не чекав такого питання він.

- Тому що ти з ним практично не говориш, сторонишся, дивишся з побоюванням. Ти все ще якийсь насторожений із ним. Хоч наче в авто ти був задоволений його відповідями.

Томас зітхнув, м'яко посміхаючись.

- Я просто поки що придивляюся до нього. Коли батьки роз'їхалися, я став тим, хто приглядає за Ліззі, захищає її, оберігає. Хто як не я. Мені потрібен час. А вірити на слово людині, яку я так мало знаю, я не стану. Все ж, це моя сестра… Мені потрібні підтвердження його слів у діях, вчинках. А зараз пройшло ще надто мало часу, щоб він проявив себе у всій своїй сутності. – пояснив хлопець.

- Ти чудовий брат. - посміхнулася я йому. - Але ти маєш довіряти Ліззі, її вибору. Часом вона повинна сама набивати свої шишки, щоб стати дорослою, сильною, впевненою у собі. Ти не завжди будеш із нею, не завжди і не від усього зможеш захистити. Вона має навчитися справлятися з труднощами сама, і у особистому житті зокрема.

- І…? - з питанням у погляді промовив Томас.

- І тому, будь привітнішим до її хлопця, спробуй потоваришувати, якраз дізнаєшся його ще краще. Просто будь собою - відкритим, товариським, веселим з ним. А не підозрілим типом, похмурим та дивним. Адже ти не такий. - підвела Томаса до доброзичливого ставлення до Ріка.

- Гаразд, я спробую. - видихнув він, здаючись.

Ми ще трохи посиділи, гріючись біля каміна, націлувавшись досхочу, вирішили йти відпочивати.

- Я зараз забіжу до Ліззі, і потім зазерну до тебе - побажати «солодких снів». – піднімаючись на другий поверх, сказала я.

Легенько постукавши у двері Ріка та Ліззі, я не почула відповіді, лише тихі кроки, і акуратне відкриття дверей. Визирнув Рік, трохи сонний.

- Вибач, що турбую... Як вона? - пошепки запитала я.

- Заснула. Температура спала, вона більше не така гаряча, і начебто все добре. Я постійно прокидаюсь і перевіряю, як вона.

- Дякую. - сказала я, і поспішила до Томаса.

Постукавши в двері, він відповів, що можу зайти. Я увійшла до його кімнати, зачинила за собою двері, так і лишилася стояти, не поспішаючи проходити вглиб. Затишна та простора, в м’якому приглушеному світлі, кімната здавалась якоюсь знайомою, рідною.

- З Ліззі все добре, температура спала, і вона заснула. – коротко розповіла про стан його сестри.

- Це добре. - сказав Томас, підводячись з ліжка, наближаючись до мене.

- Так що, я бажаю тобі спокійної ночі, і дуже солодких снів. - продовжила я, лагідно посміхаючись йому.

- А я тобі бажаю... неспокійної ночі, і без снів... – зробив крок до мене, притискаючи до дверей, цілуючи спочатку ніжно, а потім все наполегливіше, жадібно, нетерпляче.

За мить по кімнаті літав наш одяг, який ми зривали один з одного з несамовитою силою. Ми не могли чекати ні секунди - кожен крок до ліжка супроводжувався новим дотиком, новим звуком тканини, що розривала тишу кімнати.

- Ти зводиш мене з розуму... – прошепотів Томас, поки його руки знімали з мене футболку, потім бюстгальтер.

Ми прямували до ліжка майже наосліп, цілуючись так палко, не відриваючись ні на секунду один від одного. Нас зупинила стіна у самого ізголівʼя, до якої мене Томас притис, продовжуючи нестримні рухи руками. Його долоні, гарячі й вимогливі, ковзали по моїй талії, здіймалися до спини, пестили вигини стегон. Він на мить відсторонився, щоб скинути власну футболку, і я заворожено спостерігала за грою м’язів на його грудях у напівтемряві кімнати.

- Нарешті... - видихнула я, коли мої оголені груди торкнулися його гарячої шкіри.

Цей контакт подіяв як електричний розряд. Томас обхопив моє обличчя долонями, цілуючи так глибоко й жадібно, ніби хотів випити мене до останньої краплі. Його рука опустилася нижче, допомагаючи мені позбутися залишків білизни, поки я розстібала його ремінь, відчуваючи кожну лінію його напруженого тіла.

- Ти така неймовірна… - ледь чутно сказав він, і в його голосі було стільки чистого захоплення, що в мене перехопило подих. - Тільки моя.

Коли я вже стояла перед ним повністю оголена, відчуваючи кожним міліметром шкіри його палаючий погляд, він притримав мене за талію і м'яко уклав на ліжко, не розриваючи зорового контакту, і наступної миті накрив собою, втискаючи в прохолодні простирадла, які миттєво стали гарячими від наших оголених збуджених тіл.

Томас навис наді мною, завмерши. Зловив мій погляд, проникаючи у саму душу. Він ніби намагався запам'ятати цей момент, мене такою обеззброєною, беззахисною, тою, що належить тільки йому. І я дійсно належала тільки йому. Вже давно.

Він накрив мої губи своїми у черговому пристрасному поцілунку. Потім його губи ковзнули по моїй шиї, опускаючись нижче до плечей, потім до грудей, до лінії живота, все нижче і нижче. Він цілував моє тіло гарячими губами, використовуючи язик, залишаючи мокру доріжку по всьому тілу. Раптом він різко повернувся знову до мого обличчя, зупинившись в міліметрі, і прошепотів мені в губи:

- Ти прекрасна...

Я м'яко посміхнулася, притягуючи його до себе, пірнаючи руками в його волосся, поцілувала гаряче, шалено, з нестримним бажанням продовження.

Але він не поспішав, дражнячи мене, томлячи в солодкій млості. Його руки вивчали мої вигини, кожний міліметр. Пальцями повільно провівши вниз живота, ковзнув ними всередину мене, таку вологу та збуджену, пестячи. Я вигнулась на зустріч його дотикам, тихо застогнавши.

Він не став більше мучити мене, забрав руку з мого розпаленого збудженого місця, і увійшов повільно, заповнюючи собою всю мене, плавно, обережно, насолоджуючись і продовжуючи цей солодкий момент проникнення. Почав ковзати легко, входячи ще глибше. Спочатку неспішно, м'яко, поступово нарощуючи темп, все наполегливіше, чуттєвіше, пристрасніше. Кожен рух – хвиля нереальних відчуттів та блаженства.

Його тіло, таке гарне, мускулисте… Я торкалася його спочатку ніжно, обережно, але з пристрастю, що накочувалась, дотики стала більш жадібні, відчайдушні, нестримні. Чіпляючись за його спину, залишала жаркі сліди від своїх рук, нігтів, не в змозі стримати вогонь, що вирував у мені.

Його нерівне важке дихання заводило ще сильніше. В мене самої перехоплювало подих у цьому нестримному ритмі пристрасті.

Кімната все більше наповнювалася різними звуками: м'якими стогонами, швидкими вдихами, задоволеними криками.

Тіні на стінах відбивали наші рухи - від повільних і плавних, до швидких і жадібних, в яких ми спліталися і розчинялися один в одному.

За вікном так само йшов дощ, вітер грав гілками дерев, змушуючи їх м'яко стукати об скло, природа жила своїм неспокійним життям. А цей будинок, одна маленька кімната, ставали свідками злиття двох тіл, двох душ, які тонули в надлишку почуттів і бажань, захоплених пристрастю, нереальним тяжінням, до мурашок, до божевілля.