Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Згодом усі зібралися в холі за сніданком. Друзі були в піднесеному настрої, крім Анни. Вона намагалася видавити посмішку, але виходило погано. Вона невдало жартувала, манірно рухалася, всіляко привертаючи загальну увагу. Ми з Ліз кілька разів перекинулися поглядами, сповненими подиву.
- Ой, а пам'ятайте, як одного літа ми вирішили у дворі побудувати свій невеликий курінь. Постягували з дому всякого барахла, вийшло щось страшне та кострубате. Але як було весело. Так, Наталі? Чи тебе тоді не було? Точно, ти тоді захворіла, але хто пам'ятає, адже ти завжди тихенькою мишкою була, що є, що нема тебе. - протараторила Анна, в кінці дзвінко сміючись, ніби це був чудовий жарт.
Усі переглянулись. Томас напружився:
- Наталі завжди була мила, весела дівчинка, помітна, як і всі в нашій компанії. До чого ти це?
- Та жартую я. Звісно, помітна. Ми так тебе все любимо. - вирішила виправити ситуацію Анна, посміхаючись. - Тим більше зараз ти стала просто красунею, така вся виряджена, нафарбована, вся така розумниця. Так, Томасе? - вже звернулася вона до хлопця.
- Так. - сказав грубувато він, дивлячись на Анну спопеляюче.
- Ну, що ми все про Наталі, ніби вона одна тут така прекрасна, краще нехай Колін розповість як справи на роботі. Ти ніби казав, що тобі премію дали за вдалий проєкт. - щось незрозуміле коїлося з Анною.
- Так… Дали гарну суму… Продуктивно попрацювали минулого місяця. - Насторожено відповів Колін, не розуміючи, що відбувається.
- Ну, що всі такі сумні?! Давайте танцювати! - натхненно крикнула Анна, і побігла за колонками, організовуючи нам музику.
- Що це з нею? – не витримав Томас. - Вона щось пила міцне?
- Не знаю... - сказала Ліззі.
- Он стоїть відкритий ром. – помітив Рік.
- І чого це вона зранку вже хильнула? – поцікавився Джейк.
- Гарне питання… - сказала я.
Незабаром у будинку грала музика, Анна ходила по кімнаті зі склянкою алкоголю, зрідка пританцьовуючи. Блукаючи між диванами, кріслами, де ми сиділи, вона «вимальовувала» петельки та дуги. Проходячи повз нас із Томасом, вона, ніби випадково спіткнувшись, перекинула на мене свою склянку з алкоголем. По моїй футболці потекла темна рідина, розпливаючись у велику пляму.
- Боже, яка я незграбна! Вибач, Наталі, я не хотіла, давай я все витру. - почала вибачатися Анна, намагаючись витерти пляму серветкою.
- Все добре, не хвилюйся. - усміхнулась спокійно я, подивившись в очі Анні. Потім повернулася до Томаса і запитала:
- Чи можеш дати мені свою футболку? Ту, в якій я сьогодні прокинулася. - І не дочекавшись відповіді, знову подивилася на Анну.
- Так, звичайно. Ходімо до моєї кімнати я дам її тобі. - відповів Томас.
Крива посмішка Анни говорила більше, ніж мільйони слів.
Ми пішли з Томасом у його кімнату, він дав мені свою футболку, і я повернулася назад до друзів така ж усміхнена і непохитна в футболці свого хлопця.
Анна сиділа в кріслі, розслаблена, п'яна, сумна. Від колишньої радості не залишилося й сліду. Я не знала, що з нею було не так. Точніше, що їй не подобалося в мені, чи наших відносинах з Томасом, через що вона так на мене злилась, але я почувала себе переможницею у цій сутичці.
