Раді Вас бачити!

Згодом усі зібралися в холі за сніданком. Друзі були в піднесеному настрої, крім Анни. Вона намагалася видавити посмішку, але виходило погано. Вона невдало жартувала, манірно рухалася, всіляко привертаючи загальну увагу. Ми з Ліз кілька разів перекинулися поглядами, сповненими подивом.

- Ой, а пам'ятаєте, як одного літа ми вирішили у дворі побудувати свій невеликий курінь. Постягували з дому усілякого барахла, вийшло щось страшне та кострубате. Але як було весело. Так, Наталі? Чи тебе тоді не було? Точно, ти тоді захворіла, але хто пам'ятає, адже ти завжди тихенькою мишкою була, що є, що нема тебе. - протараторила Анна, в кінці дзвінко сміючись, ніби це був чудовий жарт.

Усі переглянулись. Томас напружився:

- Наталі завжди була мила, весела дівчинка, помітна, як і всі в нашій компанії. Хоч ти і приєдналась до нашої компанії трохи пізніше, але ти знаєш її досить добре. До чого ти це?

- Та жартую я. Звісно, помітна. Ми так тебе все любимо. - вирішила виправити ситуацію Анна, посміхаючись. - Тим більше зараз ти стала просто красунею, така вся виряджена, нафарбована, вся така розумниця. Просто очей не відвести. Так, Томасе? - вже звернулася вона до хлопця.

- Так. - сказав грубувато він, дивлячись на Анну спопеляюче.

- Ну, що ми все про Наталі, ніби вона одна тут така прекрасна, краще нехай Колін розповість як справи на роботі. Ти ніби казав, що тобі премію дали за вдалий проєкт. - щось незрозуміле коїлося з Анною.

- Так… Дали гарну зарплатню з надбавкою… Продуктивно попрацювали минулого місяця. - Насторожено відповів Колін, не розуміючи, що відбувається.

- У кого ще гарні новини на роботі? Наталі? Що там в тебе? Є якісь зрушення, чи ти на своїй посаді будеш до кінця днів сидіти? Є якийсь кар’єрний ріст у тебе? – якось зухвало запитала Анна, вже не приховуючи свою знервованість.

- До чого зараз моя кар’єра? Ми приїхали відпочивати, а не обговорювати роботу. Що з тобою таке? – не витримала я.

- Зі мною все добре! – нестримно випалила Анна. - Ну, що всі такі сумні?! Давайте танцювати! – раптово змінила обличчя на радісне, натхненно крикнувши. І побігла за колонками, організовуючи нам музику.

- Що це з нею? – поставив питання уже нам усім Томас. - Вона щось пила міцне?

- Не знаю... - сказала Ліззі.

- Он стоїть відкритий ром. – помітив Рік.

- І чого це вона зранку вже хильнула? – поцікавився Джейк.

- Гарне питання… - сказала я.

Всіх бентежив дивний стан Анни, але на пряме питання вона не відповіла, тому не було сенсу знову це запитувати, - вона б все рівно не відповіла.

Незабаром у будинку грала музика, Анна ходила по кімнаті зі склянкою алкоголю, зрідка пританцьовуючи. Блукаючи між диванами, кріслами, де ми сиділи, вона «вимальовувала» петельки та дуги. Проходячи повз нас із Томасом, вона, ніби випадково спіткнувшись, перекинула на мене свою склянку з алкоголем. По моїй футболці потекла темна рідина, розпливаючись у велику пляму.

- Боже, яка я незграбна! Вибач, Наталі, я не хотіла, давай я все витру. - почала вибачатися Анна, намагаючись витерти пляму серветкою, розтираючи її ще більше, збільшуючи в розмірі.

- Все добре, не хвилюйся. - усміхнулась спокійно я, подивившись в очі Анні. Потім повернулася до Томаса і запитала:

- Чи можеш дати мені свою футболку? Ту, в якій я сьогодні прокинулася. - І знову подивилася на Анну.

- Так, звичайно. Ходімо до моєї кімнати я дам її тобі. - відповів Томас.

Крива посмішка Анни говорила більше, ніж мільйони слів.

Ми пішли з Томасом у його кімнату, він дав мені свою футболку, і я повернулася назад до друзів така ж усміхнена і непохитна.

Анна сиділа в кріслі, розслаблена, п'яна, трохи розгублена.

Коли ми з Томасом знов сіли на диван, Анна продовжила вже більш спокійно, але з тим же грайливим гумором :

- Знаєте, я вже кілька днів намагаюся це усвідомити, відтоді як Ліззі мені розповіла про вас. - вона видала легкий, майже невагомий смішок і відкинулася на спинку крісла, розглядаючи нас із Томасом. - Але навіть зараз, дивлячись на вас разом... це все одно такий сюрприз!

Вона сиділа розкуто, самовпевнено, з вогником в очах.

- Ні, правда, я просто намагаюся це вкласти в голові. Томасе, ти ж у нас завжди був таким... ну, знаєш, яскравим, активним, навколо тебе завжди стільки руху. А Наталі... вона ж наша тиха гавань, маленька константа, яка завжди була десь поруч на фоні. Ваша пара, це як у тих дивних молодіжних фільмах, де головний красень школи раптом помічає дівчину, з якою сидів за однією партою десять років!

Вона зробила паузу, повільно випиваючи ром у склянці, і додала вже більш солодким голосом:

- Наталі, ти справжня партизанка. Скільки років ми були поруч, і я ніколи б не подумала, що ти так вправно вмієш чекати на свій момент. Як тобі вдалося його так... приручити? Такого красеня відхопити! А ти, Томасе… Знаєш, це дуже сміливий вибір. Всі чекали від тебе якогось феєрверка, а ти вибрав... затишний домашній камін.

- Камін? – здивувався Томас, коротко засміявшись. – Наталі тепер не дуже схожа на той спокійний, звичний та тихий «камін». Тим паче, що на одинці зі мною вона скоріше яскраве багаття, вогонь, який важко загасити. – гордо відповів він, пильно дивлячись на Анну.

Її погляд став жорсткішим. Чи то вона уявила наші палкі ночі, чи щось інше, та все ж стримала порив злості, і зробила вигляд, наче не зрозуміла суті сказаного.

- Тобто із зовнішніми змінами ще й додалися внутрішні? – хитро посміхнулась вона.

- Так. – коротко кинув Томас.

- А ось тобі б не завадило стати тихим та м’яким каміном. Можливо, тоді б швидше знайшовся той, хто захотів би погрітись біля нього, і згодом залишився назавжди. – лагідно посміхнулась я.

Анна нічого не відповіла, лише глибше сіла в крісло, немовби провалюючись. Очі її тепер вдивлялись в пусту склянку, і думками вона наче полетіла кудись у свої думки. Від колишньої радості не залишилося й сліду. Я не знала, що з нею було не так. Точніше, що їй не подобалося в мені, чи наших відносинах з Томасом, через що вона так на мене злилась, але я планувала згодом це з’ясувати, і точно не хотіла робити це зараз, при друзях, в ці вихідні. Просто не бажала псувати ні собі, ні іншим настрій. Тому відклала всі вияснення відносин на потім.