Раді Вас бачити!

Коли я прийшла додому після танців, у мене залишалося достатньо часу, щоб приготувати щось смачне. Мені хотілося принести на сьогоднішні посиденьки щось приготоване власноруч. Тим більше, що Вівіан роздала всім кулінарні книги з рецептами, і радила вдома практикуватись по можливості.

Гортаючи книгу з рецептами, я обирала щось не дуже складне, але смачне і незабутнє. Мій погляд впав на мафіни з малиною. Це і вирішила приготувати.

Я увімкнула музику і почала «творити» смакоту. З легкістю йшов весь процес, так як в книзі було покроково розписано, що, як і за чим робиться.

Час за куховарством пролетів, мафіни допікалися в духовці, а я потихеньку збиралася на зустріч із друзями.

Я вирішила не зменшувати обертів у своїй зовнішності, одягла короткі джинсові шорти, топ асиметричного крою, який відкривав одне плече, легкі кеди, і високий пучок, макіяж яскравіший за звичайний, що підкреслював мої сірі очі.

Друзі вже зібралися на подвір'ї, тож я поспішала до них зі своєю випічкою.

- Привіт усім! – радісно привіталася, посміхаючись. Поглядом обійшла всіх друзів, затримавшись на Томасі, але не змінивши виразу обличчя, продовжувала посміхатися, ніби нічого не сталося.

Друзі теж привітали мене, почали розпитувати, що я принесла із собою. Вручивши їм мафіни, сіла поряд з Ліззі, і почала просто мовчки спостерігати за тим, що відбувається.

Ліззі розповідала, як відпочивала з Ріком, решта уважно слухали, ставлячи свої запитання. Томас порався з мангалом, періодично повертаючись до нас за стіл. Він виглядав засмученим, але «натягував» милу посмішку, щоб інші не стали розпитувати, що трапилося. В один із приходів до нас за стіл Томас оголосив:

- Друзі, зовсім забув, у мене є для вас новина. Зараз закінчу з м'ясом та все розповім! – і поспішив повернутися до приготування.

- Мабуть, про ту дівчину розкаже… - прошепотіла мені на вухо Ліззі.

- Мабуть. - сухо відповіла я, ніби мені не було діла до цього. Але на обличчі відобразився мій глибокий смуток.

- Я спостерігала за Томасом увесь день, спілкувалась з ним, - не про дівчину, не переживай. Але ніяких натяків на нові відносини, нових дівчат чи про знайомства я не почула, не помітила. Сьогодні він був трохи засмученим, розгубленим, але я здогадуюсь чому… - розповіла свої спостереження Ліззі.

- Ну ось скоро і дізнаємось. – трималась я.

«Отже так має бути. Краще так, один раз "розбитися", щоб більше до цього не повертатися.» - крутилося в голові.

Коли Томас повернувся з м'ясом, виклав його на велику тарілку, сів, налив собі напій і глибоко вдихнувши, сказав:

- У мене великі зміни…

У мене завмерло серце, в очікуванні історії про нову дівчину, нові відносини.

- … Мене пару днів назад призначили начальником відділу, і з понеділка я вже повноцінно переходжу на свою нову посаду! - оголосив він з гордістю і радісною посмішкою.

«А та дівчина? Може потім скаже?» - здивувалася я.

- Вчора до мене заїжджала помічниця колишнього начальника відділу, передала деякі справи та документи, розповіла деякі делікатні моменти роботи з колективом. – ніби зчитав моє питання Томас.

- Тепер вона буде твоєю помічницею? - запитала Ліззі, швидше для мене, ніж для себе.

- Ні. - твердо відповів він. - Вона переїжджає в інше місто, так як знайшла роботу, більш підходящу для себе.

- Ну ось ми і з'ясували, що це була не його нова дівчина... - прошепотіла Ліззі мені.

У відповідь я лише скривилася, відчуваючи сором, смуток та злість на себе упереміш із полегшенням, радістю та натхненням. Але більше всього мене хвилювало те, що я поспішила з висновками і відштовхнула своє кохання. І як тепер все повернути в правильне русло – було загадкою.

Розмова тривала між друзями, а я сиділа розгублена, не розуміючи, що мені робити далі.

Коли стало темніти, Томас знову, непомітно для всіх зник, ніхто не зрозумів, коли це сталося.

- Знову пішов за пледами. - махнула на це Ліз.

- Напевно... - у своїх думках літала я. - Це треба ж так помилитися! І втратити такий момент, такий шанс! Адже він поцілувати мене хотів… – засмучено сказала я подрузі.

- Ну, зате ти тепер знаєш, що то не його дівчина, і що він нікому не зраджує. - підбадьорила вона мене.

- А що мені тепер від цього, адже я відштовхнула його своєю поведінкою. - розчаровано відповіла я. – Я просто втекла, коли він по суті показав свої почуття. Тепер він навряд чи знов спробує якось діяти на рахунок мене. Я його своєю втечею просто злякала…

- Може, не все втрачено... - посміхнулася вона.

- Знаєш, я стільки мучилася від цього великого кохання до нього, ще з самого дитинства, була поруч як подруга, хоч завжди мріяла про більше. Тепер пішла на всі ці зміни, теж заради нього… Якщо я йому подобаюсь, якщо я йому потрібна, то він доб'ється мене! – раптом все закипіло в мені.

- Добре... - тихий, але впевнений голос прозвучав біля мого вуха, такий знайомий і любий, що мені стало не по собі, по шкірі побігли мурашки.

Томас відразу накрив мої плечі пледом, і роздав друзям такі самі.

Від розуміння, що він все чув, у мене перехопило подих. Я не могла поворухнутися, просто заплющила очі, щоб зібрати себе в купку, і намагалась спокійно дихати. Серце шалено стукало, по тілу прокотився хвилею жар. Він все чув. Те, що я стільки років приховувала, те, що носила в своїх думках, боячись навіть натякнути про це. Тепер було сказане, відоме тому, від кого найбільше я це приховувала…

Коли через декілька секунд я прийшла до тями, Джейк, Колін і Анна розмовляли з Томасом, а Ліззі, як і раніше, сиділа поруч.

- Вибач, він стояв позаду тебе. Я побачила і хотіла попередити тебе, але він жестами показав, щоб я мовчала, а тебе ще понесло з зізнаннями... - винувато дивилася на мене подруга.

Я дивилася на неї злісно, але розуміла, що це її брат, і вона не могла йому відмовити. А може, я злилася на себе.

- Все гаразд. - зітхнула я важко. - Може воно і на краще. Може, тепер все стане на свої місця.

- Якщо ви будете разом, я буду дуже щаслива. - раптом зраділа подруга.

Я лише посміхнулася на її нестримні веселощі.

Томас зрідка поглядав на мене, посміхаючись ніжно, по-доброму, із зачарованими очима, зовсім іншими, не такими, як нещодавно. Я посміхалася у відповідь, і на душі ставало тепліше, ось тільки серце билося частіше, і я не могла з цим нічого вдіяти.