Раді Вас бачити!

   Мій вечір був активним. Після спортзалу я вирішила приготувати вечерю для Томаса, бо розуміла, що він може повернутися пізно, звичайно, голодний, і чи приготує його сестра щось я не була впевнена. Отже, хоч я і була втомлена, але готувала старанно, з любов'ю. Десь о 9-й вечора я забігла на четвертий поверх, але Томаса все ще не було. Просто залишивши йому приготовану мною печеню, я написала йому повідомлення:

- «Забігала до вас, тебе не було вдома, залишила печеню. Обов'язково поїж. Сподіваюся сподобається. Цілую. Солодких снів.»

- «Так, я ще на роботі. Планую бути пізно. Але обов'язково скуштую твою страву. Дякую. І тобі приємних снів.» - написав у відповідь Томас, і надіслав багато смайликів із поцілунками.

   Спала я справді солодко, окрилена почуттями…

   Наступного ранку ми не планували пробіжку, тому я після сніданку пішла на роботу. З Томасом ми переписувалися протягом дня, домовившись піти до басейну після роботи разом.

   Коли я прийшла до басейну, Томас уже був там. Я передяглася в купальник темно-бордового кольору, в стилі бікіні, взяла рушник і пішла до басейну, де вже у воді побачила його. Він покликав мене до себе у воду, і я відразу спустилася до нього. Плавати я не дуже добре вміла, тож і тепер Томас допомагав мені правильно дихати, гребти, рухатися ногами, відпочивати та інші моменти плавання. Він любив спорт, займався цим давно, тому у нього була ідеальна накачана статура, і гарні знання у спортивній сфері.

- Я вже піду відпочивати, а ти ще можеш поплавати. Чекатиму тебе ось там, на лавці. – показав Томас у бік невеликої зони відпочинку біля басейну.

- Добре. - погодилась я і вирішила ще трохи поплавати.

   Розслаблена, спокійна, я просто лежала на воді, відпочивала тілом та душею. Томас стежив за мною, щоб нічого не сталося. І те, що він переживав за мене, було дуже милим.

   Десь через 5 хвилин біля Томаса на лавку присіла миловидна дівчина, витираючи активно волосся, намагаючись привернути увагу хлопця, що сидить поруч, тобто мого хлопця. Він не звернув на неї уваги. Потім вона попросила його потримати рушник, мабуть, не хотіла його класти на лаву. Томас ввічливо погодився потримати. І поки він тримав її рушник, вона вже щось «щебетала» йому, на всю розпинаючись.

 «Ну чудово! До нього липнуть, навіть коли я майже поруч. А коли мене нема…? Мама завжди мені казала, що не можна зустрічатися з гарними чоловіками… Ну от і маємо. Гаразд. Діятиму.» - подумала я і стала підпливати до сходів, щоб вийти з води.

   Повільно, поважно, впевнено я піднімалася сходами вгору. По тілу стікали краплі води, роблячи мою струнку фігуру спокусливою та бажаною. Периферичним зором я бачила, що на мене дивляться оточуючі з цікавістю та потягом. Але мій погляд був спрямований на Томаса. Побачивши мене, він швидко віддав рушник дівчині, взяв мій рушник і одразу поніс мені, загорнувши в нього, як тільки я ступила на підлогу.

- Дякую. – ангельськими очима кліпала я, вдивляючись у очі Томаса.

- Ну що, накупалася? - усміхнено запитав він.

- Так. Давно я так довго не плавала. - посміхнулася я у відповідь.

- Я маю для тебе невеликий сюрприз. Так що йди в душ, переодягайся. А я чекатиму на тебе в машині біля входу. - сказав хлопець, проводжаючи до душової кімнати.

- Сюрприз? – перепитала я.

- Так, так. Нічого не питай, все сама скоро побачиш. - не став розкривати всі карти він.

   Я швидко прийняла душ, просушила волосся, поправила макіяж, одяглася і вийшла до входу, де відразу знайшла авто Томаса. Застрибнувши на переднє сидіння, я радісно сказала:

- Я готова!

- От і добре. Ми зараз де-куди заїдемо, а далі вже буде і сам сюрприз. - з натхненням сказав він, заводячи машину.

   Через 5 хвилин ми під'їхали до невеликого ресторану, Томас щось забрав звідти. І ми знову поїхали, все більше віддаляючись від міста.

   У вікні проносилися густі ліси, вогні міста поступово зникали, залишаючись десь позаду, а мене починала хвилювати ця поїздка.

- Ти вирішив мене завести в ліс та вбити? - з неприродною посмішкою запитала я.

   Томас засміявся, але нічого не відповів.

 «Чудово! Сміх – це прекрасна відповідь…» - подумала я, намагаючись заспокоїтися.

  Незабаром ми зупинилися біля урвища, що більше нагадував оглядовий майданчик.

- Все, ми приїхали! - урочисто оголосив Томас, виходячи з машини.

   Я прослідувала його прикладу і теж вийшла з авто. Трохи підійшовши ближче до краю урвища, я побачила, як внизу мальовничо розкинулося наше місто, сяючи яскравими вогнями.

- Тут нереально красиво… - ледве чутно промовила я.

– Знаю. Тож сюди тебе й привіз. - відповів Томас, дістаючи з машини щось.

   Пару хвилин, і ми вже сиділи на товстому килимку для пікніка, закутавшись у плед, поруч стояла коробка з гарячим пирогом, який він забирав з ресторану, два стакани чаю, накриті кришечкою для збереження тепла. З машини було чути легку музику для створення романтичної атмосфери.

   Томас сидів за мною, обіймаючи так, ніби хотів затримати цей момент на довше. Я притулилася до нього всім тілом, дозволяючи його рукам обійняти себе. Моя спина м'яко торкалася його грудей, і я відчувала його биття серця, трохи прискорене. Він вдихав запах мого волосся, плавно рухаючись до вуха, потім до шиї. Глибший вдих…

- Цей приємний, п’янкий аромат... - прошепотів він. – Такий солодкий, звабливий…

   Я ледве дихала. Шкіра вкрилася мурашками від його теплого дихання, а в животі розтікалося тепле хвилююче відчуття.

- …Я так хочу тебе… - прошепотів Томас на вухо.

І моє серце завмерло, у якійсь німій щасливій паузі.

- …А я тебе… - відповіла я, притулившись до нього ще ближче, ніби намагалася «втиснутись» в нього, злитися з ним в одне ціле.

- Але наша перша «ніч» точно не буде на вулиці, це не те особливе місце для такого. – м'яко посміхнувся Томас, дивлячись у далечінь.

- Ти думав про це і про «особливе» місце для цього? – обернувся я до нього обличчям.

- Я багато про що думаю, і про це також. - спокійно відповів він, поцілувавши мене в шию.

   Знову мурашки, і лоскотне відчуття внизу живота.

- Якщо ти мене ще раз поцілуєш у шию, то це «особливе» місце точно буде тут. - трохи відсторонюючись від хлопця, жартівливо сказала я.

- Ух, які ми чутливі… - грайливо сказав Томас, поваливши мене на килимок, і став обціловувати шию, але вже не так ніжно, а пустотливо, роздражнююче.

   Мені було лоскітно, я сміялася, намагаючись «сховатися» від його грайливих губ. Мій дзвінкий сміх розчинявся в нічній тиші, місто потихеньку засинало, а ми ще довго насолоджувалися один одним, забуваючи про все на світі.