Раді Вас бачити!

   Всі розсідались по машинах, тільки Анна не поспішала сідати. Вона виглядала засмученою, втомленою і «пом'ятою».

- Наталі, можна тебе на хвилинку? - підійшла вона до мене, коли я вже збиралася сісти в авто.

- Так, звичайно. - спокійно відповіла я, закриваючи двері і трохи відходячи від машини.

- Ти пробач, щось понесло мене не туди. Я не знаю... Чи якась заздрість заграла, чи ревнощі. Адже мені Томас колись подобався.

  «Вирішила мені зізнатися в цьому? Цікаво….» – подумала я.

- Але мої почуття до нього вже пройшли, не хвилюйся. Просто зараз у мене не складається особисте життя, я зла на чоловіків, і коли бачу якусь ідилію, романтику, і всяку таку «солодкість», мене це дуже дратує, аж бісить. І, як бачиш, заносить трохи не туди. – сумно продовжила вона.

-,Я розумію. І сподіваюся, у тебе все налагодиться. - відповіла я, стримано.

- Насправді я рада за вас. Ви такі… милі, коли разом, ви доповнюєте один одного. І я бачу, як світяться ваші очі. Бережіть це. Тому що знайти кохання зараз дуже складно. Точніше взаємне та адекватне Без аб'юзу, постійних з'ясовувань стосунків, ревнощів, агресії…

- Дякую. Я вірю, що лише від нас залежать стосунки. І тобі бажаю знайти своє кохання, і працювати над тим, щоб все було добре, а не пускати все на волю випадку.

   Вона у відповідь посміхнулася.

- Ми не були близькі останнім часом, як це було колись, але знай, що я завжди готова вислухати тебе, підказати, допомогти. Я вірю, що скоро в тебе все буде гаразд. - сказала я вже м'якше.

- Дякую ... - зворушившись, сказала Анна, обійнявши мене, і я відповіла на її обійми.

   Потім вона пішла до іншої машини, більш жвава, радісна.

   Я сіла, і ми поїхали, лишаючи позаду це чудове місце. Ключі ми залишили в раніше домовленому місці та сплатили за проживання он-лайн.

   В авто знову панувала тиша, мовчазна незручність. Але її порушив Рік із заднього сидіння:

- А ми вирішили з'їхатися з Ліззі.

   Томас вильнув машиною, не чекаючи такого. Я бачила, як його руки вчепилися в кермо, а обличчя стало серйозним.

- Я за вас дуже рада. - обернулася я назад, мило посміхаючись друзям. - І Томас, теж радий. Правда? - поклала руку на його плече, нагадуючи про нашу розмову, що він підтримає Ліззі, її вибір.

- Угу. – похмуро відповів Томас.

- Я така щаслива! - заливалася радістю Ліззі, чмокнувши в ніс Ріка. Він їй посміхнувся у відповідь, ніби дивився на дитину, яка раділа цукерці, з ніжністю та трепетом.

   Потім Ліз та Рік розповідали, де збираються жити, як облаштують своє гніздечко, куди хочуть поїхати разом на відпочинок… І я щиро раділа за подругу. Чого не могла сказати про Томаса. Його явно напружувала ця ідея, і що це сталося так скоро. Але він стійко тримався, не висловлюючи своїх побоювань, невдоволення чи нерозуміння.

   Щоб хоч якось підтримати його, легенько поклала свою долоню на його коліно, м'яко посміхнувшись. Він у відповідь глянув на мене з легкою сумною посмішкою.

 "Треба з ним ще раз про це поговорити ..." - подумала я, і не стала зараз це з'ясовувати.

   Вдало діставшись додому, всі розбрілися по своїх домівках, готуватись до робочого тижня.