Раді Вас бачити!

Коли всі речі були завантажені в авто, та всі розсідались по машинах, тільки одна Анна не поспішала сідати, ходячи навколо авто. Вона виглядала засмученою, втомленою і «пом'ятою».

- Наталі, можна тебе на хвилинку? - підійшла вона до мене, коли я вже збиралася заскочити в авто.

- Так, звичайно. - спокійно відповіла я, закриваючи двері і трохи відходячи від машини.

- Ти пробач, за мою поведінку, щось понесло мене не туди. Я не знаю... Чи якась заздрість заграла, чи ревнощі. Адже мені Томас колись подобався. – сказала вона збентежено, вдивляючись на мою реакцію від таких откровень.

«Вирішила мені зізнатися в цьому? Цікаво….» – подумала я.

- Але мої почуття до нього вже пройшли, не хвилюйся. Просто зараз у мене не складається особисте життя, я зла на чоловіків, і коли бачу якусь ідилію, романтику, і всяку таку «солодкість», мене це дуже дратує, аж бісить. І, як бачиш, заносить трохи не туди. – сумно продовжила вона.

- Я розумію. І сподіваюся, у тебе все налагодиться. - відповіла я стримано.

- Насправді я рада за вас. Ви такі… милі, коли разом, ви доповнюєте один одного. І я бачу, як світяться ваші очі. Бережіть це. Тому що знайти кохання зараз дуже складно. Точніше взаємне та адекватне. Без аб'юзу, постійних з'ясовувань стосунків, ревнощів, агресії…

- Дякую. Я вірю, що лише від нас залежать стосунки. І тобі бажаю знайти своє кохання, і працювати над тим, щоб все було добре, а не пускати все на волю випадку.

Вона у відповідь посміхнулася.

- Ми не були близькі останнім часом, як це було колись, але знай, що я завжди готова вислухати тебе, підказати, допомогти. Я вірю, що скоро в тебе все буде гаразд. - сказала я вже м'якше.

- Дякую... - зворушившись, сказала Анна, обійнявши мене, і я відповіла на її обійми.

Через хвилину вона поспішила до машини, в якій мала їхати, вже більш жвава, радісна.

Я сіла, і ми поїхали, лишаючи позаду це чудове місце. Ключі ми залишили в раніше домовленому місці та сплатили за проживання он-лайн.

В авто знову панувала тиша, мовчазна незручність. Але її порушив Рік із заднього сидіння:

- А ми вирішили з'їхатися з Ліззі.

- Серйозно? – вдала я здивування. - Я за вас дуже рада. - обернулася назад, люб’язно посміхаючись друзям. - І Томас, теж радий. Правда? - поклала руку на його плече, нагадуючи про нашу розмову, що він підтримає Ліззі, її вибір.

- Угу. – похмуро відповів Томас.

- І жодних «переїздів до когось». Ми будемо шукати нову квартиру. Жодного чужого минулого, тільки ми й голі стіни, які нам ще доведеться якось відмити.

Я швидко глянула на Томаса. Його пальці на кермі стиснулися так, що побіліли кісточки, а погляд став настільки зосередженим на дорозі, ніби він намагався розгледіти на асфальті молекули.

- Нова квартира? - перепитав Томас. Його голос був на октаву нижчим, ніж зазвичай. - Ріку, ти хоч уявляєш, на що підписуєшся? Ліззі - це ж стихійне лихо у форматі «де мої ключі» та «чому в нас п’ять видів солі для ванної». Ти впевнений, що твої нерви готові до цього на нейтральній території?

- Ой, братику, не будь таким занудою! - засміялася Ліззі, подавшись уперед і торкнувшись його плеча. - Рік уже змирився з тим, що квартира тепер буде пахнути лавандою, а не тільки піцою.

- Пахнути лавандою? - здивовано глянув Рік. - Ну, ми поки що обговорюємо деталі нашого проживання... – подивився він з посмішкою на Ліз. - Насправді, нова квартира - це шанс почати все без зайвих «артефактів» минулого. Ніяких старих шпалер, які бачили усілякі драми, тільки чистий бетон і ми.

- Звучить як непоганий план, - спокійно відповів Томас. - Нові стіни - це менше приводів для згадок про те, як ви жили до цього і менше приводів для сварок. Але знімати квартиру разом - це не просто ділити оренду, Ріку. Це ділити простір, де від Ліззі неможливо сховатися.

Збоку Томас здавався абсолютно розслабленим - він навіть дозволив собі трохи відкинутися на спинку сидіння. Але я відчула, як він ледь помітно напружив плече, до якого я торкалася. Його великий палець на кермі почав ритмічно відстукувати ледь чутний дріб - вірна ознака того, що всередині нього зріє довгий список контраргументів, які він просто не хоче озвучувати при всіх.

- Ой, Томасе, - сказала Ліззі, сяючи від передчуття, - ти ж знаєш, що я можу бути зразковою сусідкою. А Рік обіцяв, що організує мені окрему полицю на кухні під мої чаї.

Рік у відповідь ще сильніше притис до себе Ліззі.

- Звичайно. І не тільки полицю. Хоча, Томасе, я розумію твій скептицизм. Я теж ціную свій спокій, але... іноді заради правильної людини можна потерпіти навіть п’ять видів солі у ванній, купу чаїв та лаванду по всій квартирі.

Ліззі тихенько засміялася, цілуючи в щічку Ріка.

Томас кивнув, і знову зосередився на дорозі. Для всіх інших він був просто стриманим старшим братом, який дає практичні поради. Але я бачила, як його погляд на мить затримався в дзеркалі на обличчі Ріка - так, ніби він сканував його на щирість. Його пальці на кермі стиснулися трохи міцніше саме в той момент, коли Ліззі згадала про «голі стіни». Він явно не був у захваті від того, що його маленька сестра йде у вільне плавання з кимось, кого він ще не встиг вивчити досконально.

- Це буде цікавий етап, - м’яко додала я, накриваючи руку Томаса своєю. Я відчула, як під моєю долонею пробігла хвиля напруги, перш ніж він нарешті дозволив своїм м’язам трохи розслабитися. - Спільний побут - це найкращий спосіб пізнати одне одного.

- Саме так, - Рік коротко кивнув у дзеркало. - І ми вдячні, що ви нас підтримуєте.

- Я така щаслива! - заливалася радістю Ліззі, цьомнувши в ніс Ріка. Він їй посміхнувся у відповідь, ніби дивився на дитину, яка раділа цукерці, з ніжністю та трепетом.

Майже всю поїздку Ліз та Рік розповідали, як облаштують своє гніздечко, чого там точно не буде, куди хочуть поїхати разом на відпочинок… І я щиро раділа за подругу. Чого не могла сказати про Томаса. Його явно напружувала ця ідея, і що це сталося так скоро. Але він стійко тримався, не висловлюючи дуже відкрито та агресивно своїх побоювань, невдоволення чи нерозуміння.

Всі поїздка додому була заповнена радістю Ліз та Ріка переїздом, із кумедними розмовами про спільний майбутній побут і моїми підтримуючими словами. Томас вирішив триматись осторонь від усіх цих розмов, щоб не сказати чогось зайвого.

Вдало діставшись додому, всі розбрілися по своїх домівках, готуватись до робочого тижня.