Раді Вас бачити!

   Після тривалих прощань, довгих поцілунків уже у під'їзді, біля моєї квартири, ми таки пішли відпочивати кожен у свою квартиру. А вранці я отримала повідомлення:

- «Доброго ранку. Прокидайся, соня. Чекаю на тебе через пів години біля під'їзду, на пробіжку.» - і цілуючий смайлик наприкінці від відправника «Томас».

 «А я думала, що минула ніч мені снилася, аж надто все було казково... Але мабуть ні, моя казка триває» - щасливо посміхнулася я собі і поспішила зібратися на пробіжку.

– Привіт. - вийшла я з дому, готова підкорювати світ. Томас уже чекав на мене. Він посміхнувся, нахабно і безсоромно оглянув мене з ніг до голови, милуючись. Різко зробив крок до мене, пристрасно поцілував і сказав:

– Привіт. Готова?

- Якщо поцілуєш ще раз, - точно буду! – лукаво посміхнулася я.

   Тепер він поцілував мене ніжніше, чуттєвіше, повільніше, розтягуючи задоволення.

- Можемо не піти на пробіжку, а стояти тут, цілуючись. - запропонувала я, коли ми перервали наш поцілунок.

- Якщо ми занадто часто цілуватимемося, тобі скоро набридне. - засміявся Томас.

- Дуже... дуже сумніваюся... - протяжно і тихо сказала я.

- Обов'язково організуємо вечір із довгими поцілунками, а поки що йдемо на пробіжку! - чмокнув мене в ніс хлопець, підхопив за руку, і ми пішли до парку.

   Пробіжка з ним була веселою, легкою та пізнавальною одночасно. Він підказував як правильніше дихати, який ритм тримати, і коли робити перепочинки. Мені подобався такий початок понеділка – романтичний, корисний та активний.

   Розпрощавшись біля моїх дверей, ми домовилися зустрітися на обідній перерві у вже знайомій мені кав'ярні.

   Тож на це маленьке кавове побачення я готувалася ретельно. Літня легка сукня червоного кольору, довжини міді, з високим розрізом збоку, оголюючи дуже вдало одну ногу, з тонкими бретельками, приталена по фігурі, і широким декольте. Звичні об'ємні локони, сережки-пусети з перлів, червона помада темніших відтінків, стриманий макіяж очей, адже акцент сьогодні був на моїх губах. Босоніжки на шпильці, маленька сумочка, знайомі вишневі парфуми, - і я була готова підкорювати серце Томаса.

   Я не пам'ятаю, як минула перша половина робочого дня, бо подумки я вже сиділа в кав'ярні з Томасом. А дочекавшись обідньої перерви, я летіла на місце зустрічі, як метелик на вогонь.

   Підходячи до кав'ярні, я побачила Томаса, який сидів за тим самим знайомим столиком біля вікна. Він був задумливим, дивлячись кудись перед собою, оперши голову рукою. Я зупинилася недалеко і просто дивилася на нього, милувалася. А коли він мене помітив, глянув із запитанням у погляді, посміхнувся і махнув, щоб я заходила.

   Впевненою і неквапливою ходою я увійшла до кав'ярні і сіла за столик. На одному зі стільців біля нас лежав гарний букет з фіолетових квітів, назву яких я навряд чи знала. Томас узяв цей букет і простяг мені, чарівно посміхаючись.

- Тримай, це тобі.

- Дякую, вони чудові. - взяла я букет, розглядаючи. – Що це за квіти?

- Не маю уявлення. Але коли я їх побачив, одразу зрозумів, що вони для тебе. Вони такі чарівні, нереальні, як і ти. – так само посміхався він.

 «Пару тижнів тому йому б такі слова і не спали б на думку. А зараз... »- промайнуло в думках.

- Нереальна? Чому ж? Ось перед тобою вся дуже така реальна. Можеш торкнутися. – засміялася я.

- Прямо тут? Зараз? - примружившись, хитро запитав Томас, натякаючи на непристойні дотики.

- Ну, якщо тебе нічого не бентежить, точніше, ніхто, то можеш спробувати… - посміхнулася я із викликом.

- Нуууу…Місце не найкраще… - витяг губи в невдоволеній гримасі хлопець.

   Я нічого не відповіла, просто спостерігала за Томасом, за його яскравими емоціями та мімікою. Вона була такою знайомою і звичною, і такою іншою, новою одночасно.

   Ми замовили каву, ще якихось солодощів, і просто сиділи, говорили ще деякий час.

- Я думав зустрітися з тобою сьогодні ввечері, але, на жаль, працюватиму допізна. Хочу вивчити те, що мені залишилося по роботі від попереднього керівника. – серйозно сказав Томас.

- Все добре, не хвилюйся. - поклала на його руку свою, втішаючи. – А я якраз сходжу до спортзалу.

- Ти ходиш у спортзал? – здивувався Томас.

- Так, саме була, коли тебе не було там. – відповіла я.

- Зрозуміло, отже буде ще одне місце, де ми проводитимемо час удвох. – підморгнув він.

- Домовилися. - у відповідь посміхнулася я ніжно. – Мені уже час на роботу, так що буде час – пиши. І ще раз дякую за НЕРЕАЛЬНІ квіти. - встаючи з-за столу, подякувала йому я, чмокнула в щічку і збиралася тікати. Але він зупинив мене, спіймавши за руку, притяг до себе і поцілував чуттєво, з натиском.

- Отакі мені потрібні поцілунки на прощання, а не в щічку. - промовив тихо, ледве відірвавши від мене губи.

– Я запам'ятаю. - підморгнула я, і легкою ходою вийшла з кав'ярні, залишаючи шлейф своїх парфумів в залі, слід помади на улюблених губах, і приємний «відбиток» у думках Томаса.