Раді Вас бачити!

Після тривалих прощань, довгих поцілунків уже у під'їзді, біля моєї квартири, ми таки пішли відпочивати кожен у свою квартиру. А вранці я отримала повідомлення:

- «Доброго ранку. Прокидайся, соня. Чекаю на тебе через пів години біля під'їзду, на пробіжку.» - і цілуючий смайлик наприкінці від відправника «Томас».

«А я думала, що минула ніч мені снилася, аж надто все було казково... Але, мабуть, ні, моя казка триває» - щасливо посміхнулася я собі і поспішила зібратися на пробіжку.

- Привіт. - вийшла я з дому, готова до активного ранку. Томас уже чекав на мене. Він посміхнувся, нахабно і безсоромно оглянув мене з ніг до голови, милуючись. Різко зробив крок до мене, пристрасно поцілував і сказав:

- Привіт. Готова?

- Якщо поцілуєш ще раз, - точно буду! – лукаво посміхнулася я.

Тепер він поцілував мене ніжніше, чуттєвіше, повільніше, розтягуючи задоволення.

- Можемо не піти на пробіжку, а стояти тут, цілуючись. - запропонувала я, коли ми перервали наш поцілунок.

- Якщо ми занадто часто цілуватимемося, тобі скоро набридне. - засміявся Томас.

- Дуже... дуже сумніваюся... - протяжно і тихо сказала я.

- Обов'язково організуємо вечір із довгими поцілунками, а поки що йдемо на пробіжку! - чмокнув мене в ніс хлопець, підхопив за руку, і ми пішли до парку.

Пробіжка з ним була веселою, легкою та пізнавальною одночасно. Він підказував як правильніше дихати, який ритм тримати, і коли робити перепочинки. Мені подобався такий початок понеділка – романтичний, корисний та активний.

Розпрощавшись біля моїх дверей, ми домовилися зустрітися на обідній перерві у вже знайомій мені кав'ярні.

Тож на це маленьке кавове побачення я готувалася ретельно. Літня легка сукня червоного кольору, довжини міді, з високим розрізом збоку, оголюючи дуже вдало одну ногу, з тонкими бретельками, приталена по фігурі, і широким декольте. Звичні об'ємні локони, сережки-пусети з перлів, червона помада темніших відтінків, стриманий макіяж очей, адже акцент сьогодні був на моїх губах. Босоніжки на шпильці, маленька сумочка, знайомі вишневі парфуми, - і я була готова далі підкорювати серце Томаса.

Я не пам'ятаю, як минула перша половина робочого дня, бо подумки я вже сиділа в кав'ярні з Томасом. А дочекавшись обідньої перерви, я летіла на місце зустрічі, як метелик на вогонь.

Підходячи до кав'ярні, я побачила Томаса, який сидів за тим самим знайомим столиком біля вікна. Він був задумливим, дивлячись кудись перед собою, оперши голову рукою. Я зупинилася недалеко і просто дивилася на нього, милувалася. А коли він мене помітив, глянув із запитанням у погляді, посміхнувся і махнув, щоб я заходила.

Впевненою і неквапливою ходою я увійшла до кав'ярні і сіла за столик. На одному зі стільців біля нас лежав гарний букет з фіолетових квітів, назву яких я навряд чи знала. Томас узяв цей букет і простяг мені, чарівно посміхаючись.

- Тримай, це тобі.

- Дякую, вони чудові. - взяла я букет, розглядаючи. – Що це за квіти?

- Не маю уявлення. Але коли я їх побачив, одразу зрозумів, що вони для тебе. Вони такі чарівні, нереальні, як і ти. – так само посміхався він.

«Пару тижнів тому йому б такі слова і не спали б на думку в мій бік. А зараз... » - промайнуло в думках.

- Нереальні? Чому ж? Ось я перед тобою вся така дуже реальна. Можеш торкнутися. - засміялася я, відчуваючи, як від власної сміливості по тілу пробігає легке тремтіння.

Томас на мить застиг. Його погляд, зазвичай впевнений і прямий, зараз став важким і томним. Він повільно опустив очі до моїх губ, а потім перевів їх на руку, що лежала на столі. Його пальці почали повільний рух по скатертині, ледь торкаючись поверхні, поки не зупинилися за міліметр від моєї шкіри. Я відчувала тепло, що виходило від нього, навіть без прямого контакту.

- Прямо тут? Зараз? - голос його став на октаву нижчим, набувши оксамитової хрипкості, від якої в мене солодко стиснулося внизу живота. - Ти провокуєш мене, Наталі. А я дуже легко піддаюся на такі провокації.

- Ну, якщо тебе нічого не бентежить… - я ледь помітно подалася вперед. Запах його парфумів миттєво запаморочив голову. - Можеш спробувати перевірити, наскільки я реальна.

- Місце не найкраще для того, що я насправді хотів би зробити… - він нарешті накрив мою долоню своєю.

Його рука була великою, надійною і гарячою. Він не просто торкнувся - він повільно провів великим пальцем по моїх кісточках, змушуючи моє дихання збитися. Він продовжив так само інтригуюче :

- Боюся, власник кав'ярні виставить нам рахунок за «надмірне підвищення температури». Тут стає занадто гаряче, ти не помітила? Небезпечно мене провокувати на такі перевірки твоєї реальності.

Кожен мікро-рух його пальців по моїй шкірі відгукувався нестримним жаром.

- Ого, які ми самовпевнені, - прошепотіла я, намагаючись приховати хвилювання за грайливою посмішкою. - А ти не думав, що я можу виявитися ще небезпечнішою за тебе?

Томас не відповів одразу. Він підніс мою руку до своїх губ, але замість того, щоб просто поцілувати, він затримав її біля обличчя, вдихаючи аромат моїх парфумів на зап'ясті. Його очі при цьому не відривалися від моїх.

- Ти вже небезпечна. - промовив він прямо мені в шкіру, від чого по моїй спині пробігли мурашки. - Особливо в цій сукні. Вона виглядає так, ніби тримається лише на моєму чесному слові... якого в мене зараз майже не залишилося.

Мій легкий сміх пролунав нестримано та хвилююче.-

- Сидіти в кав’ярні з тобою… цікава гра для моєї витримки. – не відпускав моєю руки він. - І якщо я затримаюся тут ще хоч на хвилину, я ризикую забути, що ми в публічному місці.

Я відчула неймовірну легкість, змішану з солодким очікуванням. Поглянувши на нього з-під вій, я побачила в його очах грайливий запал.

- Тоді не варто ризикувати репутацією кав’ярні, - я повільно забрала руку, відчуваючи, як шкіра на місці його дотику продовжує палати. - Хоча, мушу зізнатися… мені подобається хід твоїх думок.

- Добре… Притушу свій запал на деякий час… Але це ненадовго… - видихнув він, наче це давалося йому важко. - Я думав зустрітися з тобою сьогодні ввечері, але, на жаль, працюватиму допізна. Хочу вивчити те, що мені залишилося по роботі від попереднього керівника. Але обіцяю більш романтичне побачення, більш емоційніше, та цікавіше, трохи пізніше. – вже більш серйозніше сказав Томас.

- Все добре, не хвилюйся. – легко посміхнулась я. – А я якраз сходжу до спортзалу.

- Ти ходиш у спортзал? – здивувався Томас, захоплено дивлячись на мене.

- Так, саме була, коли тебе не було там. Пам’ятаєш той вечір, коли ми пересіклись на сходах в під’їзді? Коли ти запитав, чи повертаюсь я з роботи так пізно? – піднімала спогади я.

- Так, пам’ятаю… Ти тоді сказала, що не з роботи, і де була – секрет. – згадав той момент Томас.

- Цей секрет і був спортзалом. Я була саме там. – зробила ковток кави я.

- Зрозуміло… Отже буде ще одне місце, де ми проводитимемо час удвох. – підморгнув він, радіючи спільним інтересам.

- Домовилися. - у відповідь посміхнулася я ніжно. – Мені уже час на роботу, так що буде час – пиши. І ще раз дякую за НЕРЕАЛЬНІ квіти. - встаючи з-за столу, подякувала йому я, чмокнула в щічку і збиралася тікати. Але він зупинив мене, спіймавши за руку, притяг до себе і поцілував чуттєво, з натиском. Знову шалений жар прокотився моїм тілом.

- Отакі мені потрібні поцілунки на прощання, а не в щічку, — промовив тихо, ледве відірвавши від мене губи, вже стоячи біля столика притискаючи до себе.

Його дихання все ще було гарячим на моїй шкірі. Томас не поспішав відпускати мене: його долоні, що досі тримали мене за талію, владно притягнули мене ще ближче, змушуючи відчути кожну лінію його тіла.

Руки повільно сковзнули вниз, міцно притискаючи мої стегна до себе. Я відчула, як по тілу прокотилася хвиля солодкого тремтіння.

Моя долоня повільно піднялася до його потилиці, пальці занурилися в густе волосся. Іншою рукою я невагомо провела по його губах, витираючи розмазаний слід своєї помади, але цей жест перетворився на інтимну ласку. Томас перехопив мою кисть і м’яко поцілував саму середину долоні, не зводячи з мене пильного, звабливого погляду.

- Я запам'ятаю… - прошепотіла я прямо йому в губи, відчуваючи, як між нами літали іскри.

Я повільно вислизнула з його обіймів, навмисно зачепивши своїм плечем його груди.

Легкою ходою я вийшла з кав'ярні, залишаючи шлейф своїх парфумів в залі, слід помади на улюблених губах і приємний «відбиток» у думках Томаса.