Раді Вас бачити!

   Трохи сп'янівши, я почала потихеньку збиратися додому, хоч було досить рано щоб йти з ресторану. Мабуть, я все-таки втомилася від усіх цих інтриг. Ну і обіцяла Томасу забігти у цьому ефектному вбранні.

   А Ліззі хотілося ще посидіти, і вона благала мене затриматися ще трохи. Я погодилася на вмовляння найкращої подруги.

   У якийсь момент згасло усе світло. Просто суцільна темрява, незрозумілі шарудіння і паніка, що нахлинула на мене з шаленою силою.

- Ліз, що відбувається? - промовила я в темряву.

- Не маю уявлення. – почувся переляканий голос Ліззі.

- На телефоні є ліхтарик. Потрібно тепер знайти його в сумці. - вирішила я.

   Але не встигнувши нічого зробити, раптово з’явився промінь світла в кутку ресторану. Там була невелика сцена з різними інструментами, і під неяскравим прожектором сидів... Томас на стільці з гітарою в руці.

   Світ завмер, і моє серце теж зупинилося.

- Що відбувається? - запитала я, але мені ніхто не відповів. Лише пролунав голос Томаса у мікрофоні, який був спрямований на нього.

- Сьогодні тут є дуже особлива людина для мене. І цю пісню я написав для неї.

   Недовга пауза, і Томас заграв на гітарі, перебираючи пальцями струни. Музика заповнила зал, відбиваючись від стін, створюючи чарівний об'ємний звук. Він почав співати оксамитовим низьким голосом, слова лилися чуттєвим водоспадом, відгукуючись у мені словами:

(Куплет 1):

Я вірив у дружбу нашу міцну,
Але розбудила мене ти від сну.
В твоєму полоні тепер я тону,
Бо ти зачепила в серці струну.

Такого кохання ніколи не знав,
Таких почуттів я не відчував.
Пробач, що про це я довго мовчав.
Тепер зізнатись тобі час настав.

(Приспів):

Я кохаю тебе... Ти всесвіт мій.
Не можу без тебе... Ти з моїх мрій.
Поруч з тобою... Щасливим я став.
Ти тільки моя… Forever my love.

(Куплет 2):

Розкрила в мені ти нові почуття -
Ніжність і пристрасть, в любові життя.
Піду за тобою, поруч будь ти.
З тобою готовий усе я пройти.

(Приспів):

Я кохаю тебе... Ти всесвіт мій.
Не можу без тебе... Ти з моїх мрій.
Поруч з тобою... Щасливим я став.
Ти тільки моя… Forever my love.

   Пісня закінчилася, пролунавши останніми звуками струн. Я, зворушена словами, його чудовим голосом, усією піснею, розплакалася.

   Знову різко вимкнулося світло, кілька секунд і знову засяяло м'яке світло, тільки вже біля нашого столика. Я від несподіванки ахнула, ледве втримавшись на стільці. Біля столу стояв Томас із величезним букетом квітів.

- Ця пісня для тебе, про тебе, і про мої почуття, які я відчуваю поруч з тобою. Я кохаю тебе, Наталі. - сказав він впевнено.

   Я, не довго думаючи, швидко встала і підійшла до нього, обійнявши. І прошепотіла йому на вухо:

- Я теж тебе кохаю. Хоча ти й так про це знаєш.

   Відсторонившись, подивилася йому в очі, такі щирі та щасливі.

   У залі залунали оплески, але ми вже з Томасом нічого не помічали. Наші губи злилися в ніжному солодкому поцілунку, і все ніби зупинилося довкола, а ми єдині були в цьому світі, своєму, маленькому, живому, такому чуттєвому та глибокому.

- Націлуєтеся потім, а я хочу вас привітати. - перервала нашу ідилію Ліззі, обіймаючи нас з Томасом.

   Ми сіли за наш столик, до нас одразу підійшла та дівчина, що обіймала в машині Томаса, принісши вазу для квітів:

- Привіт, давайте поставимо квіти у вазу. І хотіла сказати, що ви така гарна пара. Я дуже рада за вас! - говорила вона, широко посміхаючись.

- Наталі, познайомся, це наша троюрідна сестра Глорія. Вона тут працює і допомагала мені все це організувати. – пояснив Томас.

- Дуже приємно познайомитись. - посміхнулася я Глорії. – Значить, сестра? - грізно я подивилася на Ліззі.

- Вибач, що я не сказала... Я взагалі боялася щось говорити, щоб не зіпсувати сюрприз... - винувато дивилася на мене подруга.

- А в чому річ? - поцікавився Томас, не розуміючи проблеми.

- Ми бачили вас у машині, коли ви з Глорією обіймалися на прощання. Ще й поцілунок у щоку. Наталі це все збило з пантелику. – пояснила Ліз.

- Так ось чому ти була якоюсь дивною при нашій тій зустрічі... - зрозумів Томас. – Не знав, що ти в мене ревнива… – посміхнувся він, взявши мою руку в свою.

- Я подивлюся на тебе, коли мене обійматиме якийсь хлопець. - так само грізно дивилася я, тільки вже на Томаса.

- Кохання моє, годі дутися. Я ж казав, що не зраджу тебе. Значить, так і буде. – впевнено сказав він.

- Гаразд, ви тут воркуйте, а я побігла! - схопилася Ліз, поспішивши піти.

- І я вже піду. - сказала Глорія, теж відходячи від столика.

   Томас не міг заспокоїтися, продовживши:

- Чому ти так реагуєш, адже я не давав тобі підстав сумніватися в моїй вірності?

- Мене колись вже зраджували, і це залишило відбиток у моїй пам'яті та серці. Іноді бачу, як інші теж зраджують, і віра у вірність зникає зовсім. Цей страх, здається, переслідує мене. Нічого не можу з собою зробити. – пояснила я.

- Мене теж зрадила дівчина, пам'ятаєш я розповідав? Але навіть після її зради я не втратив віри у щирість і вірність. Просто комусь ми не підходимо, з кимось не збігаємося характером чи ритмом життя. Але це не наша історія. Ми з тобою на одній хвилі, ми стільки років разом, навіть просто як друзі, тому що ми збігаємось за ритмом та енергетикою, і нам комфортно. То з чого має бути зрада, чи пошук чогось ще? Мені цілком вистачає тебе, і це чудово.

- Тоді, сподіваюся, ти відродиш мою віру у віддані та щасливі стосунки. - посміхнулась я.

- Я зроблю все можливе... і неможливе. – посміхнувся він у відповідь.

   Недовге мовчання, і я жартівливо запитала:

- Сподіваюся, більше не буде сюрпризів?

- Буде, але трохи згодом. А зараз ми просто повечеряємо. - інтригував він.

   І через деякий час нам принесли чудову вечерю, поставили свічки для романтичної обстановки, вино та келихи. І ми їли, поглядаючи на один одного з якоюсь пустотливою лукавістю, спокусою, потягом.

   Повечерявши, ми не стали затримуватись у ресторані. Сівши в авто, ми їхали кудись приблизно хвилин 20, хоч я сподівалась, що ми їхатимемо додому.

- І куди ми прямуємо? – поцікавилася я.

- Це і є сюрприз. - посміхнувся інтригуюче Томас.

- Може, не треба сюрпризів? Побережи мою психіку. – жартівливо просила я.

- Все буде гаразд. Не хвилюйся. - поклав мені на коліно свою руку, заспокоюючи.

   Я лише глибоко зітхнула, виштовхуючи свої переживання. Трохи стало легше. Щоб якось відволіктися, змінила тему:

- У тебе просто чудово виходить грати на гітарі. І цей голос, ця пісня… – згадала його виступ.

- Так, чимало часу пішло на це все. Саме тренування гри на гітарі забирало мене в тебе, саме через них я пропадав вечорами. Вибач… - винувато посміхнувся він.

- Не треба вибачатись. Це було дійсно чудово.

- Ми вже приїхали. - перервав нашу розмову Томас, під'їжджаючи до гарного двоповерхового будинку.

- Ти зняв на ніч будинок? - виходячи з машини, запитала я.

- Ну, можна й так сказати. - відповів Томас, заводячи мене у двір, потім і в сам будинок.

  Він був дуже просторим, акуратним та затишним. Провівши для мене невелику екскурсію кімнатами, щоб я раптом не заблукала, зупинився біля однієї з дверей. Відкривши її, я побачила гарну велику спальню, - величезне ліжко, посипане пелюстками троянд, розставлені свічки навколо, на невеликому столику келихи та пляшка з алкоголем, фрукти.

   Я зрозуміла натяк і повернулася до Томаса, щоб поцілувати його, але він мене зупинив.

- Не зараз. Це не те, заради чого я тебе привіз сюди. Точніше, не найголовніше. - посміхнувся він, поправивши себе.

- Не заради нестримного сексу на гарному ліжку? - знущаючись, запитала я з грайливою посмішкою.

- Ну… потім – так. – був трохи розгубленим він, намагаючись щось сказати, але ніяк не міг підібрати слів.

- Що сталося? - видихнула я, починаючи переживати.

- Я хочу купити цей будинок, для нас із тобою, щоб ми жили тут разом. - видав Томас нестримно, ніби цю фразу він промовляв мільйони разів, і нарешті сказав мені, чекаючи на цей момент дуже довго.

- Ти хочеш, щоб ми жили разом? – перепитала я, не вірячи у своє щастя.

- Я давно хотів запропонувати з'їхатися, але не хотів, щоб це була твоя чи моя квартири. Я шукав щось особливе, якесь затишне місце. Тому мені важливо знати, чи тобі подобається тут? Чи ти готова жити зі мною? – останні слова пролунали серйозніше.

- Тут чудово. І я готова жити із тобою. - теж серйозно сказала я. - Але я готова була будь-де жити з тобою. Місце не є вирішальним. Головне, що з тобою. - вже тихіше і м'якше сказала я. - Але тут мені безперечно подобається.

- От і чудово. — посміхнувся Томас, заводячи мене до спальні.

   Він налив нам у келихи трохи алкоголю, ми насолоджувалися тишею, романтичною атмосферою, один одним.