Раді Вас бачити!

Коли м'ясо доїли, спробували мої мафіни, і почали деякі з друзів позіхати, всі зрозуміли, що настав час розходитися по домівках.

Анна і Колін жили в одному під'їзді, тому пішли разом, Джейк пішов один, а Ліззі, зібравши всі речі, поспішила залишити нас з Томасом удвох.

Я зосереджено згортала пледи, які залишили друзі, не звертаючи увагу на те, що Ліз вже не було поруч. Поклавши їх на купку, обернулася, щоб сказати, що все готово, і їх можна забирати. Але вже розвернувшись, зрозуміла, що залишився лише Томас. Він стояв досить близько, пильно вдивляюсь у кожен мій рух, оглядаючи мене з якоюсь цікавістю, з новим поглядом, більш м’яким, лагідним, зачарованим.

Я завмерла, дивлячись на нього, намагалась зрозуміти чи передбачити, що він буде робити далі, чи що казатиме. Просто очікувала його першого кроку, хоч якихось дій.

Тиша стояла неймовірна. Чи мені так здавалось, бо я лише чула стукіт свого серця, шалений ритм, чіткі прискорені удари.

Секунди мовчання, мабуть, тягнулись вічність. Пронизливий погляд Томаса в’їдався в мою шкіру, заповзаючи ще глибше.

Я перервала цей напружений момент своїм здивованим поглядом. Наче питала, що трапилось, чому він на мене так дивиться.

Томас ступив до мене ближче, скорочуючи відстань до кількох сантиметрів між нами, і тихо сказав:

- Ти мені дещо винна…

- Винна? – перепитала я, не розуміючи, про що він. – І що ж? – хмикнула зухвало я.

- Ще з учорашнього вечора… Ось це. - і взявши обережно моє підборіддя, торкнувся своїми губами моїх губ, легко, дуже ніжно. Цей секундний дотик обпікав шкіру, наче розряд пройшов між нами. А коли Томас зрозумів, що я не чинила опір, поглибив поцілунок, зробивши його більш чуттєвим, ніжним, хвилюючим.

Я відчула тремтіння в руках, дурман поцілунку захопив мене і забрав кудись. Я забула про все на світі. По тілу повільно розпливався жар, і я ніби танула, як сніжинка.

Його губи були настільки м’якими та ніжними, поцілунок настільки прекрасним… Я уявляла його мільйони разів, але цей, реальний, наш перший поцілунок, був набагато кращим, ніж те, що малювала моя уява колись.

А коли Томас перервав поцілунок, щоб подивитись на мене, побачити мою реакцію на такий сміливий крок, я на мить розплющила очі, подивилась на нього і тихо але впевнено сказала :

- Не зупиняйся...

І тоді Томас взяв моє обличчя обома руками, і поцілував ще більш наполегливо і жадібно, роблячи цей поцілунок ще незабутнішим, ніж попередній.

Ми втратили рахунок часу, просто стоячи впритул, просто цілуючись, вдивляючись один одному в очі, які говорили більше, ніж слова. Ця мовчазна близькість була гучніша за будь-які зізнання. Я відчувала як Томас розслаблявся, більше не відчувалось того напруження та ніяковості. Він все більше ставав сміливим у своїх дотиках, жестах, поцілунках. Я чітко помічала, як ми переходили ту невидиму межу між дружбою та закоханістю. Я бачила іншого Томаса перед собою, ніжного, захопленого почуттями, емоціями. Такого відкритого, обеззброєного, вразливого. Він не боявся бути зі мною таким, відкриваючи свої почуття. І я разом з ним пірнала в наш новий світ, не боячись нічого.

Зірки розсипалися небом, даючи зрозуміти, що вже глибока ніч. А ми сиділи удвох, загорнувшись в один плед, і просто мовчали. Але все ж таки Томас перервав тишу, запитавши:

- І ти мене кохала ще з дитинства?

Я видихнула зі сміхом, не розуміючи, до чого тепер це питання, але все ж таки відповіла:

- Так.

- І ніколи не говорила мені про це... – задумливо сказав він.

- Так. – знову коротко відповіла я.

- Але чому? - не міг зрозуміти хлопець.

- Багато причин було: страх, невпевненість у собі, боязнь бути відкинутою, в результаті втратити тебе як друга, також твої дівчата, які з'являлися з часом, але, напевно, найголовніша - я ніколи не бачила твоєї зацікавленості мною як дівчиною. Або були якісь двозначні жарти, які я не розцінювала як цікавість мною чи флірт. І все це завжди зупиняло мене. Адже так? Ти ніколи не сприймав мене більше, ніж подругу? – поцікавилася я.

- Я навіть не знаю… - замислився Томас. - Ми завжди дружили, були разом, це завжди було звичним та природним. Завжди все влаштовувало у спілкуванні та нашій дружбі, і я просто не думав про щось ще, навіть не замислювався. До недавнього часу… – міркував він.

- Але я змінила наше звичне спілкування, змінила себе і це перевернуло твій погляд на мене, вірно?

- Ти мене ніби розбудила своїми змінами, і я побачив тебе з іншого боку, побачив, як на тебе дивляться інші, як ти реагуєш на все, інакше, не так, як завжди, як реагуєш на мене. І в мені щось прокинулося, мій світ перевернувся, і прийшло розуміння того, що я більше не можу бути тобі просто другом, що відчуваю щось більше, набагато більше... – пояснив хлопець.

- Вибач, що думала, ніби ти здатний на відносини з декількома жінками. - вибачилася я.

- Дивно, що тобі це взагалі спало на думку. Ти мене знаєш уже стільки років і могла таке подумати про мене?

- А що я могла подумати, коли з твоєї кімнати вийшла дівчина? А потім ти намагався мене поцілувати… Дві дівчини в квартирі за один день… Що думати в таких випадках? - заперечила я.

- Що то просто знайома. Вона ж не цілувала мене на прощання, не говорила «Бувай, коханий» чи щось подібне до того… І що мене цікавиш тільки ти. Я думав, що було багато знаків від мене про це. - пояснював своє бачення ситуації Томас.

- Коли закохана, усілякі дрібниці не помічаються. Або трактуються не правильно. А ревнощі застилає свідомість, і ти не можеш аналізувати ситуацію адекватно. Побачивши дівчину, яка виходить з твоєї кімнати, промайнуло тільки те, що це твоя нова дівчина. Ми, жінки, вміємо накручувати себе, бачучи те, чого може і не бути.

- Хм... - хмикнув Томас, широко посміхаючись, ніби щось усвідомив. - І те, що ти казала в клубі, коли була п'яна, виявляється було правдою... А я думав, це просто п'яна маячня... Чого тільки люди не говорять під алкоголем. – сміявся хлопець. - Хоча певний сумнів таки підкрадався. І не тільки тоді… Ну що вже про минуле…

- Час йти спати. Завтра на роботу. Тим більше, ти вже завтра станеш великим начальником. І тобі треба хоч трохи поспати. - дбайливо запропонувала я.

- Так… А може, не підемо на роботу? Просидимо тут до ранку... зараз так добре... тут, поряд з тобою... - пошепки сказав Томас.

- Колись обов'язково так і зробимо, а зараз краще йти відпочивати. - Встаючи з обіймів хлопця, наполягала на своєму.

Я стояла і чекала, поки встане і він, простягла руку, щоб «витягнути» його з сидячого положення. Він простяг у відповідь свою, міцно стиснув мою руку і різко смикнув мене на себе, і я просто-таки впала на нього. Він притиснув до себе, загорнув в свої обійми, накрив ковдрою, і цілував довго, солодко, ніби не міг насититися мною. А я не чинила опір, адже я чекала цього так довго...