Раді Вас бачити!

Записавшись до тієї ж спортзали, що і Томас, я вирішила обрати тактику ігнору. А саме вдавати, що я не знаю, що він сюди ходить (або не пам'ятаю). Взяла собі тренера, щоб максимально бути в спорті, та й щоб не зганьбитися, використовуючи всі ті страшні тренажери. І коли з'явиться Томас на горизонті, бути максимально залученою до процесу, не звертаючи ні на кого і ні на що увагу.

Я була з категорії худорлявих, але не підкачаних дівчат. Саме за «підкачаністю» я сюди і прийшла (теоретично).

Одягнувши сині лосини, і такого ж стилю топ, я впевнено підійшла до стійки адміністратора, де мені надали тренера, пояснивши декілька організаційних питань. Так що ми вже зовсім скоро пробували займатися з м'язистим хлопцем, який старанно стежив, щоб я робила все правильно. Мені давалося все не так легко, як хотілося, але я вперто та наполегливо робила те, що просив тренер Майк.

Людей з кожною годиною «набивалося» до зали все більше і більше. Ось тільки Томас все ніяк не з’являвся. Невже сьогодні його не буде? Може сьогодні пощастить, так само як із кав'ярнею?

Але ні, не пощастило. Він так і не з'явився, а я, потренувавшись 2 години на тренажерах, пленталася додому, і розуміла, що завтра просто не встану.

«Я роблю це для себе, для своєї покращеної версії, для гарної фігури, для впевненості та краси. Ну ще й для здоров'я.» - переконувала себе, що всі ці жертви та зусилля не пройдуть марно.

Вирішила записатися в басейн, коли вже хоча б з тиждень походжу в спортзал, щоб якщо і «сяяти» в купальнику, то вже з покращеною фігурою.

А завтра на мене чекали курси кулінарії. Я не була зовсім «нульовою» у приготуванні, але й не створювала шедеври, якими могла б похвалитися перед кимось. Звичні страви щодня я вміла приготувати без зусиль, тепер треба було навчитися готувати щось складніше, вишукане, незвичайне.

Піднімаючись сходами, майже у самих дверей своєї квартири я зіштовхнулась з Томасом. Він кудись біг, квапливо спускаючись вниз.

Помітивши мене, він різко зупинився, і запитав :

- Ти тільки повертаєшся з роботи? – і поглянув на свій наручний годинник.

- Ні, не з роботи. – загадково відповіла я.

- А звідки?... – сміливо запитав він, але відчув, що це звучить дивно, додав, - Якщо не секрет.

- Секрет. – підняла вище підборіддя я, гордовито зазираючи йому в очі. Такі сині, такі глибокі. Я тонула в них, але намагалась тримати себе в руках.

- Навіть так? – посміхнувся Томас кутиком роту.

- Угу… - мило посміхнулась я у відповідь, продовжуючи інтригувати.

- З яких це пір між нами з’явились секрети? – більш серйозно запитав він, підходячи трохи ближче.

Я затамувала подих, не в змозі що-небудь сказати.

- Ти не ображена на мене? Я тебе чимось засмутив? – не відступав він.

- Ні, все добре. – спокійно відповіла.

Мені ставало ніяково з кожною секундою все більше. І щоб перервати цей дивний та незручний момент, я різко рвонула вперед, намагаючись швидко дістатись своєї квартири. Але Томас перегородив мені дорогу, не пускаючи далі. Він стояв настільки близько, що я відчувала аромат його парфумів, який окутував нас обох, наче невидима хмаринка.

Томас з викликом дивився на мене, намагаючись побачити хоч якийсь натяк, якесь пояснення моєї дивної поведінки.

- Ти якась загадкова сьогодні… - сказав він тихіше, ніж до цього. – Я б сказав, навіть дивна… В тебе точно все гаразд?

- Так. – впевнено відповіла я, все ще не відводячи погляд. – Все добре. Чому тебе це так бентежить? – вирішила змінити фокус уваги на Томаса.

- Ну… Просто… - розгубився від такого повороту він. – Мені цікаво, де ти була в такий час. Якщо в тебе якісь проблеми на роботі, можливо, я міг би тобі чимось допомогти… - намагався «з’їхати» він.

- На роботі в мене все гаразд. Не переживай. А секрети є і в тебе, я в цьому впевнена. – більш напружено сказала я, прагнучи припинити його розпитування.

- Ну так… В кого їх нема… - його очі заблищали якоюсь дивною іскрою, ледь помітною.

Секунди боротьби наших поглядів затягувались, створюючи ще більше напруги між нами. Але не поганої напруги, а іншої, якоїсь загадкової, нової, зовсім не дружньої, хвилюючої.

Коли Томас опам’ятався, що досить довго дивиться на мене, швидко відвів погляд і заметушився.

- Я поспішаю. Вибач. Мушу бігти.

- Так, звичайно. – відступила в сторону я, даючи йому пройти.

- Але ми обов’язково повернемось до цієї розмови з твоїми секретами! – кинув він наостанок вже біжучи вниз сходами, залишаючи яскравий шлейф своїх парфумів у під’їзді.

Я стояла біля своєї квартири, не бажаючи заходити. Я продовжувала тонути в його парфумах, досі уявляючи, що він поруч, так близько, як, мабуть, ще ніколи не був.

Вийшовши з оціпеніння, я все ж зайшла до квартири, продовжуючи своє звичне буденне життя.

Після усіх ванних та доглядових процедур, легкої вечері, я засинала з великою втомою від минувшого дня. Але, як завжди, з думками про улюблену посмішку, про сині очі, про ямочки на щоках… Як я любила його ямочки… І може навіть мені снився Томас, та кав'ярня, і ми в ній сидимо, говоримо і нікуди не поспішаємо… Наш під’їзд, де ми стоїмо разом, але вже в обіймах один одного, щасливі та закохані…