Раді Вас бачити!

Прокинувшись вранці, я була натхненна своїми думками та планами. Я доручила Ліззі написати список якостей, зовнішніх особливостей колишніх дівчат Томаса, з пам'яті, що вона «зафіксувала», а також дізнатися, що йому не подобалося в них, що дратувало, чому розійшлися, тощо. Також акуратно дізнатися, де і коли буває її брат. Хоч Ліззі мій задум трохи лякав, але їй самій було цікаво, чим усе це закінчиться. Її авантюрна душа тільки й чекала якихось яскравих емоцій, драм, перипетій. Ну драм, звісно, не хотілося. Але вже як вийде.

У чому була суть мого плану? Я собі уявила, зробила прямо-таки стратегію.

Перше – змінитися. Змінити гардероб, зачіску, стиль, цілий образ. Стати зовнішньо іншою. Можливо, не кардинально, але так, щоб я точно відрізнялась від себе колишньої, і привертала увагу, в хорошому сенсі.

Друге – стати цікавою для нього. Вивчити його інтереси, щоб розмовляти з ним однією мовою, чи то спорт, чи якесь кіно, його улюблена музика і все те, в чому я не розуміюсь, а він захоплюється і любить. Може навіть робити з ним це разом. Наприклад, спорт, пробіжки, плавання, тощо. І начебто якісь аспекти його захоплень я знала, але щоб прямо бути зануреною в його життя на стільки, - все ж не була. Тому, це потрібно було виправляти.

Третє – часто маячити перед очима, бути в його полі зору, щоб він мене помічав, бачив, чув. Головне не переборщити.

Четверте – дивувати, інтригувати, стати незвичайною, непередбачуваною, можливо, навіть шокуючою, у хорошому розумінні слова.

П'яте - стати тією, з ким би він хотів бути, щоб бачив у мені майбутню дружину, матір своїх дітей, яка вміє бути гарною господинею, люблячою і доброю, турботливою та зразковою, при цьому загадковою та сексуальною. Тобто показати себе в різних проявах, різних ситуаціях, які максимально проявлять всі ці характеристики.

Начебто нічого так план. Ось тільки чи залишуся я собою після усіх цих перетворень? Ну що ж, дуже сподіваюсь, що так.

Для початку я записалася на усілякі курси, які проходили вечорами, після роботи, або ж на вихідних. Курси «Сам собі стиліст та візажист» ? Так! Курси кулінарії? Так! Уроки танців? Звісно! Спортзал? Бігом! Ще треба додати плавання та біг вранці, тому що Томас цим займається. Ууууххх. Чи не багато я взяла на себе? Нічого, витримаю! Чого тільки не зробиш, заради кохання…

- Отже, слухай! – натхненно почала Ліззі. - За описом дівчат, не знаю чи пам'ятаєш усіх, але в цілому, у них є спільні риси – довге волосся, доглянуте обличчя, охайний манікюр, стильний одяг, - щось миле, жіночне та витончене. – зачитувала свої помітки Ліззі. – У принципі, всі вони були симпатичними, яскравими та веселими, принаймні зі мною.

- Це не дуже інформативно. Хоча, якісь основні аспекти я зрозуміла, але потрібно щось конкретніше, деталізоване, точне. – не заспокоювалась я, розуміючи, що цього замало, щоб зрозуміти смаки Томаса на жінок.

- Якщо говорити про те, що йому не подобалося, то це істерики, розбірки, з'ясування стосунків на підвищених тонах, надмірна любов до вечірок та усіляких тусовок… Ще не подобалося, коли зраджували… - дивилася кудись вгору подруга, згадуючи щось.

- Йому хтось міг зраджувати? Серйозно? - здивувалася я.

- Так, і таке було... - скривилася Ліззі, з гіркотою згадуючи і такий момент в історії відносин Томаса.

- Дивно, я цього не знала... Або не хотіла знати... Його стосунки з іншими завжди мене ранили. Можливо, тому я і не занурювалась в це та не цікавилась так прискіпливо його відносинами з дівчатами… – сумно відповіла я.

- Може зайдеш до його кімнати, понишпориш там? Дивись, і знайдеш щось корисне... – запропонувала подруга, посміхаючись хитро, наче затіяла якусь витівку.

- Ну ні… - одразу відкинула цю ідею. - Я не нишпоритиму в речах твого брата… Якось це занадто…

- Не обов'язково ритися. Просто пройдись по кімнаті, подивися візуально, може за щось зачепиться око і це якось допоможе тобі в розумінні його як особистості, його вподобань та інтересів… Ну ж бо, досить бездіяльності! – намагалась активізувати мене. - Томас якраз у спортзалі і буде через 2 години вдома. - хитро посміхалася співрозмовниця, підштовхуючи мене до "злочину".

Ще пів годинки умовлянь, і я здалася. Варіантів було не так вже й багато. Потрібно було більше інформації.

Стоячи біля зачинених дверей кімнати Томаса, я наважувалася на це зухвале «вторгнення» в особистий простір людини, яка навіть не підозрювала про це.

«Пробач мені, моє кохання» - подумала я і увійшла до його кімнати.

У невеликій кімнатці було затишно. Вона не була схожа на чоловічу, оскільки панував порядок і чистота. На невеликому ліжку лежав ноутбук, на тумбочці поруч з ліжком лежала книга, щось про IT-технології. Мабуть, хлопець намагався розширити свої знання по роботі. Велика шафа, комп'ютерний стіл, зручне крісло, та невеликий комод стояли в його кімнаті не захаращуючи простір.

Я пройшла вглиб кімнати, оглядаючи, вивчаючи цей маленький світ Томаса. Я повільно провела рукою по його робочому столу. Тут панував ідеальний, майже стерильний порядок, який так точно характеризував Томаса. Два величезні монітори, механічна клавіатура з приглушеним підсвічуванням і кілька блокнотів, складених один на один. Я знала, що в цих блокнотах — не просто записи, а цілі світи з кодів та алгоритмів, виведені його рівним, дрібним почерком. Томас ніколи не кидав справу на півдорозі: якщо він за щось брався, то доводив це до абсолюту. З цього ідеального порядку вибивалась одна річ – чашка з недопитою кавою. Можливо, не встиг допити чи віднести на кухню, поспішаючи на роботу.

Далі мій погляд перейшов на полиці над столом. Поруч із технічною літературою та книгами з архітектури стояла невелика дерев’яна фігурка вовка, яку він вирізав ще в підлітковому віці. Вона вибивалася з загального сучасного інтер’єру, але Томас ніколи її не викидав. Це була його риса — він міцно тримався за речі, які мали для нього емоційну цінність, навіть якщо вони вже не пасували до його нинішнього життя.

Біля вікна, ближче до кутка, стояла гітара. Пам'ятається, Томас у школі починав навчатись гри на гітарі, але потім закинув. Кілька разів чула, як він грав. Але він був вкрай невпевненим гітаристом, тож чути чи бачити його з інструментом можна було лише обраним і те, вкрай рідко. Чому він не продовжив грати – для усіх була загадка. Але я знала, що він був поціновувачем музики, особливо року чи чогось схожого. І хоч він перестав грати, але цікавився музикою постійно, відвідуючи різні концерти, заходи.

На підвіконні, поруч із гітарою, лежала стара невелика ракета — модель, яку він колись збирав разом із батьком. Вона була трохи припавша пилом, але стояла на самому видному місці. У цьому був весь Томас: зовні стриманий, раціональний і зосереджений на майбутньому, він дбайливо зберігав у кімнаті частинки свого минулого, наче вони були його якорями в цьому мінливому світі.

На стіні висіло пару фотографій із близькими та рідними, одна фотографія з хлопцями у басейні. Також було фото з якогось концерту. Здається, це був якийсь рок-концерт в іншому місті, на який він поїхав із друзями з роботи. Також було фото на нашому подвір’ї, де ми – Томас, Ліззі, Колін, Джейк та я, сидимо разом у вихідний, звичне наше барбекю. Анни тоді ще не було з нами. По скільки тут нам? Десь по 18 років, Томасу 21. Такі ще юні, зелені. А я така ж закохана… Я змінилась відтоді, може не кардинально, але все ж. Та ми всі змінились. Але кохання моє залишилось незмінним, таким же сильним і таким же таємним. Це фото яскраво показувало, на скільки важливі для Томаса ці зустрічі. Мені здається, що він був тим, хто об’єднував нас, був таким собі «клеєм» нашої компанії. Мабуть, без нього ми б давно закинули ці посиденьки…

На невеликому комоді з різними дрібними предметами догляду стояли його парфуми. Я знала його аромат - деревний, з легкою гіркуватістю та нотками кедра. Знявши ковпачок з флакону, я вдихнула легкий аромат і відразу з’явився образ Томаса, такий легкий і мужній одночасно, веселий і серйозний, уважний і сильний.

Я поставила парфуми на місце і пройшлася ще раз очима по кімнаті, намагаючись зачепитися за щось ще, і побачила на великій шафі зверху коробку, більше схожу на скриньку.

«Може зазирнути? Ні... не стану.» - подумала я і швидко вийшла з кімнати, щоб не спокушати себе.

- Ну що, знайшла щось корисне? – з цікавістю запитала Ліззі, визираючи з іншої кімнати.

- Не те щоб дуже корисне... – зам’ялась я, не знаючи як описати побачене. - Я не знайшла якихось натяків на жіночі речі, чи хоч щось, що допомогло б зрозуміти смаки на жінок. Скоріше, я просто дізналась про нього декілька деталей, щось знала і до цього. Але щось з побаченого може і допомогти. - підморгнула грайливо і попрямувала до виходу з помешкання друзів. - До речі, він у тебе дуже акуратний. Чоловіки рідко живуть у порядку та гармонії зі своїми речами. - кинула наостанок подрузі і вийшла.