Раді Вас бачити!

Коли сонце починало сідати, музика ставала тихішою, їжі майже не залишалося, ми ситі та задоволені розміщувалися кому де зручно і мирно допивали свої напої.

Колін з апетитом потягнувся за останнім шматочком овочу, який самотньо лежав на тарілці, і, прожувавши, захоплено вигукнув :

- Томасе, слухай, це просто капець як смачно! Серйозно, якби ти не пішов у свій ІТ-сектор, ти міг би відкрити ресторан і стати мільйонером за тиждень. Твої стейки та овочі на мангалі - це законний привід вийти за тебе заміж, навіть для мене!

Компанія вибухнула сміхом. Томас, витираючи руки рушником, ліниво посміхнувся і кинув швидкий погляд у мій бік. Я відчула, як щось с крутилось в животі, нервове та бентежне.

- Ну, щодо мільйонів не впевнений, - відгукнувся Томас, - але виявляється, кулінарія - це серйозна зброя. Наталі ось нещодавно зізналася мені, що її приваблюють чоловіки, які вміють готувати. Каже, це ледь не головний критерій.

Я ледь не поперхнулася соком. Всі погляди миттєво зійшлися на мені.

- Ого, Нат! - Джейк активізувався, граючи бровами. - То ось чому ти завжди першою прибігаєш на наші пікніки? Ти просто проводиш кастинг шеф-кухарів?

- Я... я просто сказала, що це гарна навичка. - пробурмотіла я, відчуваючи, як обличчя починає палати. – І точно не головний критерій. Просто якщо це є, то це великий плюс.

Томас, здавалося, насолоджувався моїм збентеженням, і як я намагалась викрутитись. Він сперся на стіл і звернувся до інших дівчат:

- Мені от стало цікаво, це якась загальножіноча таємниця з таким вподобанням чи тільки Наталі у нас така гурманка? Дівчата, що скажете? Ліззі, Анна? Шлях до вашого серця теж лежить через шлунок, чи ви менш меркантильні в питаннях вечері?

- Томе, не лести собі. - Ліззі закотила очі, покручуючи в руках стаканчик з вином. - Те, що чоловік готує - це не просто «плюс», це базове бажання для нас, жінок. А якщо ще й не залишає після приготування суцільний апокаліпсис, та й в цілому допомагає по дому, то це вже магія поза межами Хогвартсу. Хоча, дивлячись на те, як Наталі уплітала м’ясо ... здається, вона готова пробачити тобі навіть гору брудних пателень і розсипане борошно по всій квартирі.

«Я тебе приб’ю!» - панічно кричала я на подругу у себе в думках.

- Повністю згодна, - засміялася Анна. - Чоловік біля плити - це набагато сексуальніше, ніж чоловік із гантелями. Особливо, якщо він знає різницю між медіум-реар та просто сирим м’ясом. Джейку, тобі на замітку - твої підгорілі тости в цю категорію не входять.

- Ей! То був авторський рецепт «чорного хліба»! - обурився Джейк під загальний сміх.

Я мовчала, намагаючись не дивитися на Томаса, але відчувала його спокійний, вивчаючий погляд на собі…

Я любила такі вечори з друзями, їх дивні та смішні підколи, іноді криві жарти. Але в цьому відчувалась така близькість, коли можеш жартувати про все на світі і знати, що ніхто не образиться, бо ми всі свої, знаємо один одного так, як ніхто інший, і нам комфортно та весело разом.

Пройшовши поглядом по друзях, раділа, які вони задоволені сиділи та насолоджувалися цим вечором.

- А де Томас? - не знайшовши його серед присутніх, здивувалася я.

- Не знаю… - з тривогою озирнулася Ліззі.

Хлопці теж не зрозуміли, куди подівся друг і насторожилися.

- Я зараз наберу його. - вирішила Ліззі і взялася за телефон. Гудки не йшли, наче телефон був вимкнений.

У мене в грудях щось кольнуло, і тривога почала наростати.

Ліззі знов і знов телефонувала братові, але результату не було. Томас не був тим, хто міг зникнути і не сказати. Постійний, можна сказати, передбачуваний, він точно не міг піти кудись далеко, не повідомивши нас. Тому усіх його зникнення збентежило. Особливо Ліззі та мене.

Раптом до моїх плечей щось торкнулося.

- Тримай, накрийся, бо вже холоднішає... - накинув на мої плечі Томас пухнастий плед.

Так само накинув і на плечі Ліззі та Анни. Решті просто віддав м'які згортки. Хлопці не стали ними загортатись, мабуть, їм і так було комфортно.

- Де твій телефон?! Я телефонувала, але він вимкнений, чи що? Ми вже злякатися встигли! - розлючено, але по-доброму загомоніла Ліззі.

- Телефон розрядився. - він дістав із кишені вимкнений смартфон і знизав плечима. - Бачиш? Я просто сходив по пледи, адже вечорами зараз стає прохолодно. Це літо холодніше, ніж минуле. І як моя улюблена сестричка грітиметься? - наблизився Томас до Ліззі надто близько, ніби шуліка над здобиччю.

- Ну, тебе! - демонстративно, з усмішкою, подруга відштовхнула брата, надувши губи як маленька скривджена дівчинка. - Тобі пощастило, що я тебе люблю. - буркнула Ліззі, загортаючись у плед.

- Та невже? А я думав, ти терпиш мене тільки через мою харизму.

- Ні, через квартиру. - серйозно відповіла вона. - Іноді ще через їжу.

Я тихо засміялася, спостерігаючи за ними. Їхні перепалки були настільки природними й теплими, що я по-доброму заздрила таким близьким відносинам двох людей. Я не мала рідних братів чи сестер, і похвалитись настільки близькими стосунками з рідною людиною не могла, та Ліззі з Томасом мені замінили цю нестачу близькості в родині нашою дружбою.

Але насправді мене турбувало зараз тільки одне…

«Чому він накинув на плечі плед першій саме мені? Може це щось означає? Може якийсь натяк?» - міркувала я про цей милий і тепер незрозумілий для мене вчинок.

Може, я хотіла бачити в цьому якийсь знак? Невелику симпатію до мене від Томаса… Чи якесь особливе відношення… Звісно хотіла… Та чи не було це лише моїм бажанням, фантазією, та просто випадковістю, що я була першою, кому він накинув плед? Та мою надію та мрії це не спиняло. Я вірила, що все ж, це щось означало.

Томас сів на крісло-мішок поруч із хлопцями та Анною, а ми залишилися сидіти біля столика з Ліззі. Знаючи, що нас не почують, я пошепки запитала у подруги :

- Те, що Томас накинув мені на плечі першій плед, як думаєш, щось означає?

- Ох, дурненька... – з теплою посмішкою промовила Ліззі. - Ти вже стільки років його знаєш і любиш, що могла б давно підійти і зробити вже хоч щось, а не сидіти і гадати, подивився він на тебе якось інакше, чи торкнувся він навмисно, чхнув у твій бік нароком... - підбурювала мене ця бестія.

- Ти ж знаєш, я боюся його своїми зізнаннями відштовхнути. - сказала серйозно я.

- О, знову твої страхи, низька самооцінка, небажання щось змінювати… - втомлено зітхнула співрозмовниця і продовжила. - Якраз у Томаса нікого зараз немає, коли буде слушний момент, щоб діяти?

- Мені треба подумати... Треба зрозуміти, як зробити перший крок, не злякавши і не давлячи на нього.

- Ну так, він у мене такий вразливий! – засміялася Ліззі.

- Ой, все! Іди ти! Я тут тобі про серйозне… – навмисно драматизувала я.

- Гаразд, гаразд. Я теж подумаю, що з цим можна зробити. - пригорнула мене дівчина, і мені стало якось легше.

Цієї ночі я не спала. Думала, як краще «підібратися» до Томаса. Потім думала, як будь-який варіант виглядатиме з його боку. І це мене ще більше бентежило. Тому що я знала, що Томас буде боятися зробити мені боляче, якщо все ж я не на його смак. А потім може бути ніяково продовжувати спілкуватися, знаючи про мої почуття і його відмову. І все ж я вирішила не йти до нього зі своїми зізнаннями, якимись пропозиціями, тощо. А діяти інакше. Стати помітною, стати такою, з якою б він захотів бути, на яку дивився б не як на подругу, бути для нього дівчиною мрії… Завоювати його, але дуже делікатно діючи. Як вміють тільки жінки…