Раді Вас бачити!

Після роботи я бігла на урок-інтенсив по зміні стилю. Це була перша з моїх запланованих дій. Декілька годин навчання краси, макіяжу, зачісок, стилю та інших зовнішніх перевтілень привели до розуміння, що мені хотілося б змінити в собі. Ми підбирали за кольоротипом одяг, аксесуари, колір волосся, відтінки в макіяжі та інші дрібниці. Робили собі макіяж, тренувалися також одна на одній. Підбирали собі одяг під різний бюджет, для різних подій, за погодою, за модою.

Це було досить інформативно та цікаво, навіть якщо б я не планувала великих перевтілень та змін. Знання та розуміння цих нюансів набагато полегшують життя, і пришвидшують пошуки потрібного вбрання чи образу до певної події. Я сподівалась, що це дуже спростить мені шлях до завоювання серця Томаса.

Склавши в голові образ, який я хотіла створити собі, вирішила піти з Ліззі на шопінг.

- Я розумію, що ти змінюєш одяг, взуття, та все інше, але я не наймалася тягати ці величезні пакети! - обурювалася Ліззі, бігаючи за мною магазинами, допомагаючи з вибором.

- Не бурчи. Я не могла взяти твого брата для цієї місії. - усміхнулася я подрузі і потягла в наступний магазин.

- Сподіваюся скоро закінчиться ця епопея. І ти саме його братимеш із собою носити пакети. А я просто допомагатиму з вибором. - зітхнула дівчина.

- Я також сподіваюся, що все вийде. Шкода, якщо стільки зусиль докладу і все дарма. – зітхнула я, ще не до кінця вірячи в щасливий кінець моєї затії.

- Ти ще тільки почала, а вже починаєш накручувати себе, що все закінчиться погано. З таким настроєм далеко не «доїдеш». – сердилась подруга.

- Добре. В мене все вийде! Я доб’юся Томаса, завоюю його серце!... – виразно та урочисто промовила я. – Так краще? – посміхнулась я подрузі, запитуючи, чи влаштовує тепер її мій настрій.

- Ось! Так набагато краще! – звеселішала вона.

Ми забігли до чергового магазину, в пошуках чогось особливого. Я очима шукала, що мені сподобається, потім почала набирати речі для примірки.

- Наталі, стій! Тільки не кажи мені, що ти знову дивишся на цей сірий кардиган, - Ліззі рішуче перегородила мені шлях до стійки з базовим одягом. Вона вихопила з моїх рук вішалку і з демонстративним жахом повернула її на місце. - Ми прийшли сюди за «новою тобою», а не за черговою маскувальною сіткою.

- Але він такий м'який... і зручний, - пробурмотіла я, відчуваючи себе трохи ніяково під прицілом її енергійного погляду. - Мені здається, я буду в ньому як у захисному коконі. І головне, буде тепло та комфортно. - намагалась переконати подругу у вірності мого вибору.

- Комфортно та тепло може бути і у більш стильних речах. - вигукнула подруга, підштовхуючи мене в глиб залу, де манекени хизувалися яскравими кольорами та сміливими розрізами. - Твій «кокон» - це те, що ми сьогодні спалимо на багатті твого минулого стилю. Томас має побачити жінку, від якої перехоплює подих, а не ту, що намагається злитися зі шпалерами.

Вона почала стрімко перебирати сукні на рейлах, час від часу прикладаючи їх до мене.

- О, дивись! Смарагдовий атлас. Твої сірі очі з ним стануть майже зеленими. Бери! І ось цей корсетний топ - він ідеально підкреслить твою талію, про яку світ навіть не здогадується через твої безрозмірні худі.

Я взяла оберемок речей, відчуваючи, як серце починає битися швидше. Це було страшно. Страшно вийти з примірочної й побачити в дзеркалі когось іншого.

Коли я нарешті наважилася вийти у приталеній сукні на тонких бретелях, Ліззі на мить замовкла. Вона повільно піднялася з пуфика, обійшла мене кругом і задоволено клацнула пальцями.

- Наталі... Ти просто не уявляєш, яка ти красуня. У тебе такі лінії плечей, такі ноги! Чому ти ховала це стільки років?

- Тобі не здається, що це... занадто? - я невпевнено поправила поділ. - Наче я надто стараюся?

- Ти стараєшся для себе, - м’яко сказала Ліззі, підходячи ближче і кладучи руки мені на плечі. - Подивися на себе моїми очима. Ти яскрава, ти цікава, ти варта того, щоб на тебе озиралися. Томас - не сліпий, він просто звик бачити в тобі «свою людину». Настав час показати йому, що ця людина може бути його всесвітом.

Вона підморгнула мені в дзеркало.

- А тепер знімай це і приміряй ту червону сукню з розрізом. Сьогодні ми підемо звідси з пакетами, повними твоєї нової впевненості. І не смій думати про ціну - це інвестиція у твоє щасливе майбутнє!

Я посміхнулася. Її віра в мене була заразною. Вперше за довгий час я не просто мріяла про зміни - я відчувала, що справді на них здатна.

Ще кілька годин відвідувань магазинів, що були в нашому містечку, - і невдовзі ми вже їхали в таксі, тому що в руках все це вже було не донести.

«Потрібно щось робити зі старим одягом, бо нікуди подіти новий.» - подумала я і вирішила віддати в пункт прийому нужденним, де це точно комусь знадобиться. - «І запитаю Ліззі, може вона захоче щось взяти, адже їй дуже подобалися мої кофтинки, піджачки».

І вже в вечері я частину одягу відвезла до пункту збору одягу для нужденних, а частину, що сподобалось Ліззі, віддала їй.

Наступного дня я запланувала похід у салон краси. Обравши один з недешевих, але досить популярний серед жінок салон, я попрямувала з легким переживанням, але приємним. Моє волосся пофарбували в темніший колір, трошки підрівняли і порадили, який саме догляд потрібен. Манікюр, доглядові процедури обличчя та тіла, і я вже почувала себе більш впевненою та гарною. Легкий макіяж, зачіска йшли бонусом до усіх процедур. Я була задоволена і окрилена. На цей раз я теж не стала себе мучити питанням ціни. Мої заощадження чекали слушної нагоди, щоб витратитись. І це була саме ця нагода. Заради себе, заради змін в житті, заради кохання…

Виходячи із салону, я вперше за довгий час зупинилася біля великої вітрини магазину не для того, щоб подивитися одяг чи цінники. Я дивилася на своє відображення.

Темніше волосся робило риси м’якшими й водночас виразнішими. Новий макіяж не виглядав занадто яскравим, але ніби додавав мені впевненості. Навіть постава стала іншою. Я більше не нагадувала собі ту дівчину, яка ховала очі щоразу, коли Томас дивився надто довго.

Поряд із вітриною пройшла компанія дівчат, і один із хлопців, що йшов позаду них, раптом озирнувся на мене. Просто мимохідь. Але раніше такого майже не траплялося. І від цього всередині щось дивно здригнулося.

«Може, проблема весь цей час була не в мені… а в тому, як я сама себе бачила?» - майнула несподівана думка.

І чомусь саме після неї мені вперше захотілося, щоб Томас теж подивився на мене інакше, побачив ці зміни, не лише зовнішні…

Я забігла в магазин косметики, оновила свою косметичку, починаючи від декоративної косметики до догляду, яку рекомендували на курсах з краси, і заразом вирішила взяти нові парфуми, які запам’ятовувалися б. Найбільше мені сподобався аромат із композиції ванілі, вишні, кориці, сандалу та гіркого мигдалю. Такий собі вишнево-солодкий п’янкий аромат.

І добігаючи вже до будинку, побачила авто Томаса, який саме заїжджав у двір. Я вирішила почекати, поки він зайде додому, - не час йому бачити мене оновлену. Для цього ще буде слушний момент.

Забігши додому, переодягнувшись, прийнявши душ, я нанесла маску на обличчя і втомлена, лягла на ліжко. Ці божевільні забіги магазинами мене трохи зморили. У думках з'явився образ Томаса, і я посміхнулася сама собі. Мені здається, я закохувалась у нього по-новому, хоч він нічого не робив. А можливо, мені просто подобався сам процес змін. Подобалося саме відчуття всередині, як я почувала себе зараз. Я подобалась сама собі, оновлена, окрилена та натхненна усіма цими змінами.

«Все починається з впевненості в собі.» - повторювала я собі фразу, яку нам говорила викладачка на курсах краси. І це допомагало…