Раді Вас бачити!

   Одного вечора ми з Томасом домовилися повечеряти в мене. Він обіцяв прийти відразу після роботи, ми разом мали приготувати вечерю і просто відпочити вдвох.

   Так і сталося. Томас прийшов, як і обіцяв, ми готували разом пасту «Карбонара». Було весело та цікаво готувати з ним, - ми мало не спалили кухню, майже переварили спагетті, але у результаті все вийшло смачно та ситно.

- Ти добре почуваєшся? - несподівано спитав Томас.

- Наче так, втома невелика, але в цілому все окей. – відповіла я.

- Ти здається якоюсь блідою і шморгаєш носом. - підозріло подивився на мене хлопець.

- Я якось і не помічала за собою…

   Томас притулився губами до мого чола.

- Можливо, є температура... Ти захворіваєш. - дав свій вердикт він.

- Не хвилюйся, все добре. Я не часто хворію. - посміхнулася я, намагаючись заспокоїти Томаса.

- Давай виміряємо температуру і тоді зрозуміємо правий я чи ні. – був непохитним він.

   Погодившись, ми виміряли температуру і виявилося, що вона трохи підвищена. Мабуть, недуга тільки починалася, і я не особливо це помітила, подумавши, що просто втомилася.

- Лягай у ліжко, а я скоро повернуся. - закомандував Томас, і вибіг з квартири.

   Через деякий час він повернувся з ліками, фруктами та банкою малинового варення.

- Ну, з ліками зрозуміло, а варення навіщо? – хіхікнула я, допомагаючи розібрати пакет із покупками.

- Це найважливіше! Мама завжди мені робила чай з малиновим варенням, і після нього я швидко одужував. Там багато вітаміну С, ще всіляких корисних складових, які підвищують імунітет, знижують температуру та допомагають боротися з вірусами. Коротше, це дуже корисна штука. Йди, лягай, я зараз зроблю чай! – енергійно казав він.

   Я пішла в спальню, лягла, і відчула хвилю сильної втоми, легку ломоту в усьому тілі, пульсуючий біль у голові. Ще й ніс заклало, дихати стало тяжко. Тепер я виразно відчувала хворобу, і вже не пручалася з тим, що треба лікуватися.

   Томас приніс мені в ліжко гарячий чай з малиною. Сів поруч, знову спробував мій лоб, уже рукою, знову вийшов із кімнати і повернувся з пігулками. Випивши їх, я вмостилася зручніше, запрошуючи Томаса лягти поруч.

- Почекай, я зараз повернуся. – і знов вийшов, розмовляючи з кимось по телефону.

   Через хвилин 5 він повернувся і ліг поряд, обіймаючи мене.

- Пий чай, доки гарячий. – нагадав він.

   Я трохи підвелася, взяла чашку, зробила ковток.

- Це дуже смачно. – зазначила я.

- Знаю. Тож пий. – посміхнувся Томас.

   Допивши чай, ми влаштувалися на ліжку, дивилися телевізор, що стояв у моїй спальні. Томас весь час пробував мій лоб, а коли температура спала, трохи розслабився. Приніс мені серветок, краплі для носа, нарізав апельсинку, загалом крутився біля мене, як бджілка.

- Не так я планувала цей вечір. Пробач… І дякую тобі за все… – пробурмотіла я, коли ми вже лягли спати.

- Нема за що... Головне, щоб ти швидше одужала. – тихо відповів Томас.

   Ми лежали на боці, Томас присунувся ближче, обійняв мене ззаду, огортаючи своєю ніжною рукою. І так я незабаром заснула, задоволена, що він поряд зі мною.

   Вранці я прокинулася від свого будильника, згадала, що вчора ввечері написала керівникові, що захворіла і сьогодні буду вдома. Але ж Томасу час на роботу. А він мирно спав поряд, не збираючись вставати.

- Прокидайся... Тобі час на роботу... - легенько торкнулася я його плеча.

- Нікуди не піду, поки ти не одужаєш. – пробурмотів крізь сон хлопець.

- Я сама впораюсь. А ти запізнишся, якщо вчасно не вийдеш. - вже голосніше сказала я, намагаючись його розбудити.

- Я взяв вихідний. Вчора дзвонив та домовився. Не хвилюйся. - розплющив очі Томас, посміхаючись мені ніжно.

- Вихідний? - здивувалася я.

- Так, знаєш, люди можуть брати вихідні, є така опція на роботі. – жартівливо промовив він.

  Я посміхнулась і лягла навпроти нього, ближче ніж була.

- Це так зворушливо… Ти взяв вихідний заради мене…

- Я ж казав, що робота не буде важливішою за тебе. - просто і впевнено відповів.

  Я знову посміхнулася, хотіла поцілувати, але зупинилася, згадавши, що хворію, і не хочу його заразити.

 «Він такий чудовий, дбайливий, гарний… Дивно, що він не зміг досі побудувати нормальних стосунків. Треба про це запитати ... » - подумала я, і ризикнула:

- Чому в тебе не виходило створити міцні стосунки з дівчатами, які в тебе були?

- Нічого собі питання пішли. - засміявся Томас, але не розгубився. - Ти шукаєш, що ж в мені не так? - пильно, але ніжно подивився на мене.

- Ні, для мене ти ідеальний. Просто цікаво, чому не складалося із тими дівчатами. - дивилася я на нього з цікавістю.

   Томас важко зітхнув, ніби згадувати минуле йому було нелегко, і відповів:

- Ти в принципі всіх їх бачила, їх було 4. З першою ми мали різні погляди на життя. Вона дуже амбітна, активна, хотіла переїхати до столиці, будувати кар'єру, мандрувати. Сім'я та діти не входили до її планів, навіть у майбутньому. Друга була такою ж активною та яскравою, скажімо так, - на ті ж граблі. Але тут різниця була з попередньою, що ця не мала великих амбіцій, не прагнула кудись переїхати. Зате любила гострі відчуття, емоції на межі і вимагала їх від мене у своїй збоченій формі – в істериках, скандалах, чого я якраз не люблю. Я врівноважений, а вона дуже емоційна. От і розійшлися, зрозумівши, що ми не сумісні. Третя зрадила мені на якійсь вечірці, коли мене не було там. Вона любила всілякі тусовки, клуби, розваги. Сам не знаю, як узагалі ці стосунки протрималися пів року. Адже це був зовсім не мій стиль життя, не мої інтереси. Хоч я люблю активний спосіб життя, але її захоплення не збігалися з моїми. Гіркий досвід яскравих, емоційних, неврівноважених жінок привів мене до розуміння, що я не це хочу у стосунках, і маю шукати інший типаж. Тоді й з'явилася четверта. Спокійна, добра, мила і та, що хотіла побудувати сім'ю зі мною. Я старався заради нас, постійно пропадав на роботі, щоб у нас було стабільне та забезпечене майбутнє. Але сама моя відсутність все і зруйнувала. Вона втомилася від порожніх стін, порожнього ліжка, нестачі моєї уваги, і одного дня просто пішла. Я намагався її повернути, і ми навіть сходилися знову, але тріснуту чашку можна склеїти, а слід все одно залишається. Стосунки вже не були такими як колись, я відчував її розчарування, біль, холод, і як я не старався, невдовзі ми все одно розійшлися, щоб не псувати життя одне одному. З того часу я вирішив для себе, що люди, стосунки, кохання ніколи не страждатимуть через роботу.

- «Робота ніколи не буде важливішою за тебе». - згадала і озвучила його фразу, яку він сказав мені на танцях і сьогодні, залишившись зі мною захворівшою.

- Саме так. – впевнено сказав Томас.

- Ти звернув на мене увагу, тому що я стала яскравою, трохи зухвалою, можливо трохи чудною, як і твої найперші дівчата. Ти не боїшся, що я така сама, як вони? - запитала я.

- Я знаю тебе давно, як милу, добру та розумну дівчину. А твої нові риси лише розкривають тебе як багатогранну, цікаву та незвичайну особистість. Яку, мабуть, мені доведеться ще довго розгадувати. - посміхнувся він з азартом в очах.

- Ну, тоді запасайся терпінням. - єхидно відповіла я.

- Домовилися! - радісно сказав Томас, чмокнувши мене в ніс.

   Цей день ми провели в ліжку, лікували мене, просто відпочивали, обіймалися, пили чай, Томас приготував обід, а потім вечерю. І це був один із наймиліших днів турботи, уваги та тепла.