Раді Вас бачити!

   Стоячи в душі, я прокручувала нашу розмову знову і знову. Думала про те, чи все я сказала, що хотіла, чи варто було щось додати, чи зізнатися у своїх почуттях. Але розуміла, -  ще зарано… А може вже запізно.

   Але його неоднозначні відповіді говорили про те, що «лід рушив», що між нами тепер було точно все не так, як раніше. Адже я не пам'ятала його таким, трохи боязким і неспокійним. Отже, щось з ним відбувалося по відношенню до мене, і цей зсув обнадіював.

   Щоб закріпити результат, я одягла легкий сарафан, трохи коротший по довжині, ніж зазвичай я ношу, босоніжки на шпильці, і зробила легкі локони. Закріпила образ новими парфумами, адже він його запам'ятав, і з гордо піднятою головою пішла підкорювати світ. Точніше підкорювати Томаса.

   На роботі мене «закидали» компліментами, подумавши, що сьогодні мій День народження. А Ендрю, - колега, що сидів поруч біля мене, намагався дізнатися, що зі мною сталося. Адже він мене знав краще за інших, так як ми часто спілкувалися на роботі, в обідню перерву. Оскільки він тільки сьогодні повернувся з відпустки, то ще не встиг побачити мене такою, і з запалом намагався з'ясувати причини моїх перевтілень. Чи знав він про Томаса? Я колись казала, що була закохана в одного хлопця зі свого дому. Але подробиць він про Томаса не знав. Я була в цьому питанні скритною, адже це особисте, тільки моє. І я це старанно оберігала.

- Все зі мною добре. Просто вирішила змінити імідж. - заспокоювала його я. - Ти як відпочив? Як Софі? – вирішила перевести розмову, запитавши про його відпустку з дружиною.

- Чудово! Це було краще, ніж медовий місяць! - захоплено відповів Ендрю, забувши про свої розпитування. – Нам дуже сподобалося у Чорногорії. Чудова природа, приємні мешканці, пощастило з погодою. Ми просто чарівно провели час.

- Я дуже за вас рада. – щиро зраділа за колегу. - Давай підемо в обід сьогодні в одну кав'ярню, і ти мені докладно розповіси.

- Добре, домовились. - підтримав мою ідею він.

   Чекала я обіду, майже вічність. Час спливав довго, нетерпляче і хвилююче. Адже сьогодні я очікувала знову побачити Томаса у кав'ярні.

   Коли час настав, я причепурилася, поправила макіяж та зачіску. Взяла сумочку, Ендрю, і поспішила до кав'ярні.

   Коли ми підходили до нашого пункту призначення, я побачила Томаса з кількома хлопцями, які сиділи за тим же столиком біля вікна, де ми сиділи минулого разу з Кейт.

- Ну і гад! - лаялася я собі під ніс.

– Щось не так? – розгубився Ендрю.

- Ні, все гаразд. Ходімо. - глибоко вдихнула я, увійшовши з піднятим підборіддям, впевнено, рішуче і велично.

   Побачивши вільний столик у кутку, я неспішно попрямувала туди, впевненою та витонченою ходою. Дзвінкий стукіт моїх підборів привернув увагу всіх, хто сидів у кав'ярні. І Томас обернувся, помітивши погляди своїх друзів на комусь. Мабуть, йому стало цікаво, на кого вони так дивляться всі відразу.

   Це був мій зоряний час. Мені здавалося, ніби час зупинився. Я йшла, розуміючи, що всі дивляться на мене, роздивляються кожен міліметр, ловлять кожен рух. Цієї миті я почувала себе гарною, бажаною і окриленою. Це додавало впевненості.

   Провівши мене поглядом, Томас продовжував дивитися на мене, навіть коли я вже сіла за столик. Я, зловивши його погляд, просто мило посміхнулася, махнула рукою, і губами сказала "привіт", -  не хотіла кричати на весь зал. Він теж посміхнувся і привітав мене.

   І після цього до нього посипалося безліч запитань від друзів за столом, хто я така, чому мене не бачили раніше, і чи може він познайомити їх зі мною.

   Я тріумфувала, тішилася, це була моя чергова маленька перемога. Я звернула на себе увагу, я стала помітною та яскравою. Я змогла!

   Ми замовили собі по чашці кави, і я намагалася не дивитись у бік Томаса. Була максимально залучена до розмови з Ендрю, запитувала, що, де і коли краще відвідувати в Чорногорії, що їм із дружиною запам'яталося та сподобалося.

   Було важко не дивитися у бік столика моєї любові, але я дуже старалася.

- Чи можна тебе на хвилинку? - раптом почула я знайомий голос. Підняла погляд і побачила біля нашого столика Томаса, який дивився на мене серйозним поглядом. Мені навіть стало якось не по собі.

- Так, звичайно. - намагалася спокійно відповісти я, але вийшло якось незграбно.

   Ми вийшли з кав'ярні, стали трохи осторонь, щоб не заважати перехожим, і щоб нас не бачили друзі Томаса, що сиділи біля вікна. Він не поспішав відразу починати розмову, можливо, збираючись з думками. Тож я почала її сама :

- Все добре? Щось трапилося?

- Так, - різко відповів він, що я аж розгубилась. - Твоя ефектна поява тут, - пояснив Томас з деяким роздратуванням у голосі.

   Це розсмішило мене. Чи то через його серйозний вигляд, який був йому не притаманний, чи то через абсурдність сказаного, я сміялася, не розуміючи, в чому власне проблема.

- Ти серйозно? - перепитала я, заспокоївшись.

   Він посміхнувся, різко видихнув, ніби йому все це важко давалось, і сказав:

- Так, твоя зовнішність привернула увагу моїх колег, і вони хочуть познайомитися з тобою ближче. Тому вони запрошують тебе сьогодні ввечері до клубу "Арбі", що в центрі міста. Можеш взяти з собою подругу, якщо хочеш. Якщо не хочеш, я щось придумаю, скажу, що ти зайнята, хвора або втомилася... - він одразу почав мене відмовляти від цієї ідеї, але я різко перебила, торкнувшись його плеча рукою:

- Ні, все гаразд, я прийду.

  Я подивилася йому в очі, затрималася, не опускаючи руки з його плеча, ніжно посміхнулася і спробувала заспокоїти його:

- Не хвилюйся, все буде добре. Зрештою, ти ж будеш поруч?

   Його ця фраза вибила з колії. Погляд змінився і очі трохи розширилися від подиву, але він всіма силами намагався це приховати.

- Так, звичайно. – отямився він і відповів вже більш спокійніше. – На 19.00 буде зручно? Я завезу нас.

- 19….? Так, думаю я встигну. – вже опустила свою руку.

   З цим ми розійшлися кожен за свій столик, і продовжили свої бесіди з нашими співрозмовниками.

   Я не полюбляла клуби. Не ходила туди в підлітковому віці, хіба тоді, коли Ліззі мене просила сходити з нею, щоб підстрахувати, раптом що. Та й батьки не відпускали її одну, а от із подругою – звичайно.

 «Тож тепер твоя черга, Ліззі, йти зі мною в клуб за компанію!» - подумала я про те, щоб зі мною туди пішла його сестра. Можливо, Томасу так навіть буде спокійніше, комфортніше. Але це не точно…