Раді Вас бачити!

Ден силою змусив себе дотягнути до кінця пари, хоча думки давно вже літали десь між новинами з Кореї та голосом Со-ян у слухавці. Він механічно відповідав на запитання студентів, кивав, виправляв, пояснював — але навіть не пам’ятав, що саме.

Після заняття він одразу рушив до кабінету ректора. Двері були прочинені, і Ден чемно постукав.

— Заходьте.

Ректор підняв очі від паперів, коли Ден зайшов.

— Пане Денисе, щось трапилося? Ви виглядаєте втомленим.

Ден видихнув, зібравшись з думками.

— Мені потрібно відпроситися на сьогодні. По особистих справах. Дуже важливих.

Ректор уважно подивився на нього. Хвилину мовчав, ніби намагався зчитати більше інформації. Потім кивнув.

— Добре. Але завтра ви повертаєтеся?

— Так, звісно, — Ден поспішно вклонився. — Дякую вам.

Вийшовши з корпусу, він майже побіг. Морозний вітер обпік обличчя, але Ден лише прискорив крок. Йому хотілося бачити її. Живу. Справжню. Поруч.

Увійшовши до квартири, Ден ледь не перечепився через кросівки, що Пак залишив учора. Від цієї дрібниці стало важче на душі, але він вирішив повернутися до цього пізніше — зараз була Со-ян.

Він швидко пройшов у спальню, схопив ключі та піджак. На ходу перевірив чи взяв гаманець, зиркнув на телефон — нових повідомлень не було.

Ден зачинив двері, побіг униз сходами, перескочив через дві останні сходинки, вийшов на подвір’я й попрямував до авто. Холодний метал керма трохи повернув його у реальність.

— Спокійно, — пробурмотів він сам собі, увімкнувши двигун.

Дорога до готелю неподалік Борисполя пролетіла для нього майже миттєво. Йому здавалося, що серце б’ється десь під горлом, вибиваючи ритм терплячого очікування. Хвилювання? Радість? Усе разом.

Готель виглядав розкішним і водночас холодним: біла плитка, сріблясті поручні, величезні панорамні вікна. Ден швидко подолав шлях до ліфта, натиснув кнопку й піднявся на потрібний поверх.

Номер люкс був у кінці коридору.

702.

Ден зупинився біля дверей, провів рукою по волоссю, намагаючись хоч якось зібратися. Чорт, чому це нагадує йому перше побачення? Чому він хвилюється, як школяр?

Він підняв руку.

Постукав один раз.

Потім удруге.

Кілька секунд тиші.

Серце гриміло в грудях так, ніби його почує весь поверх.

І нарешті… з-за дверей пролунав тихий звук клямки. Двері повільно прочинилися.

— Дене?..

Голос Со-ян був сонний, теплий, трошки хриплий і такий рідний, що в нього аж перехопило подих.

Вона стояла перед ним у м’якому білому халаті. Побачивши його, вона примружилася, ніби намагаючись зрозуміти, чи це насправді.

Двері відчинилися ширше, і Ден не зміг стримати себе ні на мить — він зробив різкий крок уперед, його долоні миттєво опинилися на її щоках, пальці відчули теплу, трохи вологу після сну шкіру, а губи притиснулися до її губ з такою силою, ніби весь місяць розлуки, весь той голод, що накопичився в кожній клітинці тіла, вирвався назовні в одному жадібному, майже болісному поцілунку. Со-ян не відстала ні на секунду: її пальці вчепилися в його волосся, нігті вп’ялися в шкіру потилиці, залишаючи гострі, пекучі сліди, а її подих, гарячий, змішався з його подихом, заповнюючи рот смаком, що був таким знайомим і водночас новим після стількох тижнів без нього. Тихий, приглушений стогін вирвався з її горла, коли його язик проник глибше, і цей звук потонув у його роті, заглушений новим поцілунком, ще жорсткішим, ще вимогливішим.

Він штовхнув її всередину номера, не відриваючи губ, його нога інстинктивно знайшла двері й зачинила їх різким ударом п’яти — клацання замка пролунало глухо, наче постріл у порожнечі розкішного коридору. Халат, м’який і білий, уже розв’язався сам собою під час їхнього руху: тканина ковзнула по шкірі, сповзла з її плечей, оголюючи гладенькі плечі, ключиці, де ще блиснули краплі вологи від душу, і нижче — груди, що підіймалися в такт прискореному диханню. Повітря в номері наповнилося її запахом: ванільний гель для душу, змішаний з легким ароматом далекого Токіо, з нотами лосьйону й особистого аромату, що паморочив йому голову.

Ден схопив її за талію обома руками, пальці вп’ялися в м’яку шкіру над стегнами, і підняв її без зусиль — Со-ян миттєво обвила його стегна ногами, її п’яти вп’ялися в його спину, ніби боялися, що він відступить, а її стегна стиснули його так міцно, що він відчув кожен м’яз, кожне тремтіння. Стіл біля панорамного вікна стояв неподалік: холодна мармурова стільниця, на якій лежала лише пляшка мінеральної води з краплями конденсату, пульт від телевізора й забута серветка. Усе це полетіло на підлогу одним широким рухом його руки — пляшка покотилася з глухим стуком, пульт розлетівся на шматки, серветка зім’ялася під ногами.

Вона сіла на край столу, мармур холодив її сідниці, але вона не відчула холоду — тільки його руки, що розсунули її коліна ширше, пальці ковзнули по внутрішній стороні стегон, залишаючи пекучі сліди. Ден розстебнув ремінь одним різким рухом — пряжка клацнула, джинси сповзли вниз разом з боксерами, оголюючи його напружену плоть, що пульсувала від бажання. Його долоні повернулися до її стегон, пальці вп’ялися глибше, притягнули її ближче до краю столу — і він увійшов у неї одним різким поштовхом, до самого кінця, відчуваючи, як її гарячі, мокрі стінки стискаються навколо його члена, ніби не бажаючи відпускати після місяця розлуки, після стількох ночей, коли він уявляв цей момент.

Со-ян закинула голову назад, її довге волосся розсипалося по холодному мармуру, пасма прилипли до спітнілої шиї, а груди здіймалися високо, соски затверділи. Ден нахилився, губи захопили один сосок, зуби легенько куснули, язик закрутився навколо, смокчучи сильно, залишаючи червоні, пекучі сліди — мітки, що кричали про його власність, про те, що вона його, тут і зараз. Його руки тримали її за сідниці, пальці впивалися в м’яку плоть, направляючи її назустріч кожному поштовху — стільниця скрипіла під їхніми рухами.

Ден проникав глибше, швидше, кожен рух вибивав із неї короткий, уривчастий крик, що зливався з його низьким, хрипким стогоном. Її нігті дряпали його спину під сорочкою, залишаючи довгі, пекучі смуги, що тільки підливали вогню — біль змішувався з насолодою, роблячи все гострішим. Со-ян вигнулась дугою, її пальці стиснули його волосся біля коренів, притягнули його обличчя до свого — поцілунок став укусом, її зуби вп’ялися в його нижню губу, кров виступила краплиною, смак заліза й солі заповнив рот, але це тільки розпалило їх ще більше.

Він відчув, як вона починає тремтіти — спазми всередині, її стінки стискали його член сильніше, ритмічно, ніби намагаючись витягнути з нього все. Ден загарчав голосно, прискорився, ще раз, ще глибше, ще сильніше — і вибухнув усередині неї, гарячі струмені заповнили її до останньої краплі, його тіло здригнулося в останньому, потужному поштовху. Со-ян простогнала, не голосно, але пронизливо, її ноги затисли його стегна так міцно, що м’язи заболіли, а все тіло затремтіло в оргазмі, що прокотився хвилею від низу живота до кінчиків пальців.

Вони завмерли, притиснуті один до одного так щільно, що між ними не залишилося повітря: піт стікав по його скронях, крапав на її груди, її подих рвався гарячими клубами біля його шиї. За панорамним вікном Бориспіль гудів далекими літаками, злітними смугами й голосами пасажирів.