Раді Вас бачити!

Ден постукав у двері номера Пака.

— Заходь! — гукнув той.

Ден відчинив двері та увійшов у кімнату. Пак глузливо розплився в усмішці.

Чого він либиться? — подумав Ден дивлячись на друга.

Він пройшов до диванчика, вмостився. На м'якому дивані зі шкіри, тіло одразу розслабилося.

— Бачу, ти не ночував удома? — з підколом кинув Пак.Вказуючи кивком на нього.

Ден скосив очі на свій одяг і криво посміхнувся. Він і не помітив, що схопив вчорашній, поспішаючи й намагаючись не розбудити Со-ян.

— З чого ти взяв? Я просто по знижці купив кілька однакових луків. Вони мені страшенно личать, — театрально провів він рукою по светру. — От і користуюся, щоб усі думали, ніби я гульвіса.

Пак пирснув зі сміху.

Їх перебив стукіт у двері. Пак здивовано підняв брови.

— Хто ще зранку?

Двері відчинилися, і до кімнати увійшла Со-ян.

— 좋은 아침! — бадьоро промовила вона.

Ден удав, що уважно розглядає шпалери на протилежній стіні. Його серце почало пришвидшено колотитися від її присутності, і він хвилювався, щоб Пак нічого не запідозрив. Не той момент для зізнання.

Пак перейшов на корейську, звертаючись до сестри:

— Я не чекав тебе так рано. Думав, ти досі відсипаєшся.

— Мені спокійніше, коли я поряд із тобою, — тихо сказала вона й обняла Пака, кидаючи невдоволений погляд на Дена. Від цього в нього спітніли долоні.

Видно, сердиться, що залишив її зранку саму.

Пак повернувся до Дена:

— Не забудь, про що я вчора просив.

— Та пам’ятаю я, пам’ятаю, — відказав Ден, дивлячись на друга поглядом, яким намагався передати думки.

Міг би й не нагадувати при ній.

Со-ян відпустила Пака й зручно вмостилася у м’якому кріслі.

— То що далі будемо робити? — запитала вона, злегка піднявши брови. І виглядала при цьому до біса сексуально.

Пак потер лоба.

— За тим, що ми з’ясували, — усе підстроїли конкуренти твого батька. Ти йому дзвонила? Коли він прибуває до Сеула?

— Завтра ввечері, — відповіла вона, підтиснувши губи. І Дену відразу закортіло знову відчути їхній смак.

— Чудово. Думаю, він швидко приструнить конкурентів, а ЗМІ розвіє всі ці чутки та скандал, — Пак заговорив бадьоріше. Ден намагався не дивитися на Со-ян — кадри вчорашньої ночі спливали в пам’яті, і він відчув збудження, тому уважно вивчав власні долоні. — Ти повідомив Владу те, що я просив?

— Так, він пообіцяв поговорити з ректором і передзвонити мені. Я попередив, щоб не згадував, що ми з тобою друзі, — Ден говорив, не відриваючи погляд від рук.

— Чудово, — Пак спокійно посміхнувся.

— Ви взагалі про що? — втрутилася Со-ян, склавши руки на колінах. Ден відчув її невдоволення.

Видно, сьогодні мені буде не солодко.

— Ден скоро їде в Україну працювати, — задоволено промовив Пак.

Обличчя Со-ян різко змінилося. Вона вражено подивилася то на Пака, то на Дена.

— В Україну?! І чого вас усіх туди так тягне? — її погляд зосередився на Денові.

— Я думав, ти зрадієш, — здивувався Пак.

— Та вона зрадіє, коли я зникну з лиця землі, — з удавано сумною усмішкою підкинув Ден, намагаючись зробити бодай щось, щоб друг не запідозрив. — І то, мабуть, я буду винен.

— Та кому ти потрібен? — огризнулася Со-ян, і це вже було не награно.

— Я ж просив, не гризіться, — втрутився Пак, піднявши руки.

— Пак, він перший почав! — надула губки Со-ян і з награною милістю закліпала очима.

Яке ж миле це Демонятко…

— Ден, не зачіпай її, — м’яко, але з посмішкою промовив Пак, наче намагаючись насварити друга.

— Вона ж маленька лисиця, користується твоєю любов’ю, — буркнув Ден, прищулюючи очі. Але погляд його був наповнений теплом.

— Заздри мовчки! — засміялася Со-ян і висунула йому язика.

Ну-ну, я запам’ятаю… цей хтивий язичок. Подивимось, наскільки він умілий, — подумав Ден і хтиво посміхнувся. Со-ян встигла впіймати цю посмішку.

— Добре, досить, — Пак потер долоні. — Якщо ми все обговорили, то пропоную спуститися до ресторану й нормально поснідати.

Ден і Со-ян обмінялися швидкими змовницькими поглядами, одночасно піднялися з місць.

Дену кортіло якомога швидше залишитися з нею наодинці, пояснити ситуацію з від’їздом і зробити ще деякі речі.