Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Після гарячого душу Ден важко впав на ліжко. Свіжі синці на ребрах неприємно пульсували, нагадуючи про кожен пропущений удар. Він провів долонею по боці, там ховався тупий, глибокий біль. «Ще трохи сильніше і перелом», — подумав він, криво посміхаючись крізь біль.
Наступного разу треба бути швидшим. Пак у нас танк, броньовик. А я… маю бути блискавкою.
Їхня дружба дивувала всіх. І часом їх самих. Вони були надто різними.
Пак — старший на чотири роки, спокійний, врівноважений, майже незворушний. Син… ні, пасинок заможної родини. Його було майже неможливо вивести з себе.
Ден — повна протилежність. Приїхав до Сеула до матері, яка втекла від п’яниці-батька й вийшла заміж вдруге. Працював на трьох роботах, спав по три-чотири години і завжди кудись біг. Швидкий, гарячий, неспокійний. Він умів читати людей, як відкриту книгу: бачив слабкості, відчував брехню, вмів натиснути на найболючішу точку. Цей талант не раз рятував йому життя.
Вони були як інь і янь, дві сили, що мали б знищити одна одну, але натомість тримали в дивній, міцній рівновазі.
Ден заплющив очі, слухаючи, як за вікном шумить нічне місто. «Справжня удача, що в мене є ти, брате», — подумав він. — Сподіваюся, для тебе теж.
Телефонний дзвінок різко вирвав його з думок. Ден глянув на екран — Су-а.
Він важко зітхнув і закрив очі.
«Ну й настирна ж…»
Він чітко казав їй: йому не потрібні стосунки. Лише легкість. Лише нічна пристрасть без зобов’язань. Але Су-а не хотіла розуміти. Уже цілий місяць, дзвінки, повідомлення, «випадкові» зустрічі.
Ден перевернувся на спину й задивився в тріщину на стелі.
«Якби хоч секс із нею вартував цих нервів…» — гірко подумав він. Може, й зіграв би хлопця, просто для зручності. Але ні. Вона була прісною. Передбачуваною. Без вогню. Без виклику.
На відміну від тієї іншої — яскравої, небезпечної, із гострим поглядом і загадковою усмішкою. Саме з нею він і збирався зустрітися сьогодні в клубі.
«Ще п’ять хвилин полежу…» — подумав Ден, утикаючись обличчям у прохолодну подушку.
Але втома перемогла. Сон обійняв його важкими, гарячими руками, забираючи думки, обличчя дівчат і весь той хаос, що чекав попереду.
