Раді Вас бачити!

Ден розслаблено сидів на м’якому шкіряному диванчику нічного клубу, повільно крутячи в руці склянку з віскі янтарного кольору.

Навпроти нього, ледь схилившись вперед, сидів Міньюль — колишній колега Пака. Його погляд захоплено ковзав за другом, який у цей момент фліртував з дівчиною біля бару. Вона сміялася, щось писала на серветці й подала її Паку — номер телефону, на який він не подзвонить.

Це був лише початок вечора, а Пак уже обрав свою «ціль». Вона ще навіть не здогадувалася, що закінчить цю ніч у його ліжку.

Для Дена це було звично, майже рутина. А от для Міньюля — справжнє шоу. Він дивився широко розкритими очима, час від часу захоплено вигукуючи щось на кшталт «Ого!» чи «Нічого собі!». Ден спостерігав за ним, ледве стримуючи усмішку. Зовнішність у хлопця була цілком непогана, але бракувало головного — впевненості.

Пак повернувся до столика, тримаючи в руці серветку з номером, і недбало поклав її на стіл.

— Як ти це робиш? — не втримався Міньюль. — Кожного разу, коли я приходжу з тобою в клуб, ти ніколи не йдеш додому сам!

Ден і Пак перезирнулися й одночасно посміхнулися.

— Це дрібниці, — кинув Пак, відкинувшись на спинку дивану. — От Ден — ось хто справжній професіонал. Йому достатньо лише глянути на дівчину — і все, вона вже сама тягне його до себе.

Він зробив ковток віскі й показав у бік Дена.

— Еі! — недовірливо вигукнув Міньюль.

— Я серйозно, — засміявся Пак. — Коли ми ще були студентами, Со-ян навіть дала йому прізвисько — Демон Лис.

Ден лише злегка посміхнувся, не коментуючи.

— До речі, — озвався він. — Коли приїде Со-ян?

Пак опустив погляд у келих.

— Вона не приїде.

— Як це? — Ден насупився. — Я думав, вона хоча б прийде попрощатися.

— Заходила сьогодні вдень, — відповів Пак. — Сказала, що ввечері має зустріч із командою.

— А, ну так… — втрутився Міньюль. — Вона ж акторка, у неї, мабуть, знімання фільму чи щось таке.

Ден лише ледь кивнув. Він знав: це чергова відмовка. За останні шість років вони бачилися лічені рази, і кожного разу вона трималася від нього якомога далі. Він і сам вже почав її уникати, щоб вона не відчувала себе в його присутності не зручно.

— Тож розслабся, — Пак підніс брову. — А то я вже бачу, як ти очима шукаєш запасний вихід.

Він розсміявся.

У цей момент дві дівчини біля бару явно зацікавилися їхньою компанією. Ден кинув у їхній бік короткий погляд. Настрій не надто сприяв флірту, але... він помітив, як Міньюль трохи знітився, і подумав:

Гаразд, сьогодні дам тобі шанс бути мисливцем.

Ден підморгнув дівчатам і легким кивком запросив їх за стіл. Ті, хихочучи, рушили до них.

— Привіт! — сказали вони майже хором.

— Привіт, — швидко озвався Міньюль, звільняючи місце.

— Дякую, — промовила одна з них, поглянувши на нього злегка зверхньо. Міньюль одразу опустив очі.

Ден лише злегка примружився, спостерігаючи.

— Що будете пити, дівчата? — спокійно запитав він.

— Ми любимо щось солодке, — защебетала одна. Її подруга тим часом продовжувала пильно дивитися на Пака.

— Тоді я замовлю вам щось смачненьке, — посміхнувся Ден.

— Краще я, — раптом встав Міньюль, — я якраз хотів підійти до бару.

Він поспіхом рушив геть, підтиснувши губи.

— Здається, вашому другові незручно бути третім зайвим, — хіхікнула одна з дівчат.

— Зайвим? — перепитав Пак.

— Угу, — кивнула вона.

— Та він завжди такий. Якщо поруч дівчата, які йому не цікаві — одразу замикається, — пояснив Ден, зробивши ковток віскі.

Дівчата переглянулися, їхня міміка змінилася, посмішки сповзли.

— О, то він вибагливий? — усміхнулася одна.

— Ще і який, — засміявся Пак. — Он, бачите серветку? Це вже шостий номер за сьогодні.

— Та ви жартуєте! — дівчата зробили великі очі.

— Ні, цілком серйозно, — підморгнув Ден. — Ми вже самі не встигаємо рахувати.

Повернувся Міньюль із двома яскравими коктейлями, поставив їх перед дівчатами й ніяково сів на місце.

— А тебе як звати? — запитала одна, мягко ткнувшись його руки.

Він здригнувся й швидко прибрав руку.

— Міньюль, — відповів хлопець, ледь чутно.

— А я Со-Юн, — представилася вона. — А це — Мі-ра.

— Приємно, — посміхнувся він натягнуто. — Це мої друзі, Пак і Ден.

— Привіт, — майже одночасно кивнули хлопці.

— Міньюлю, — задумливо промовив Ден, — нагадай, у якому місті ти був востаннє?

— Е-е, в Римі? — розгублено перепитав той.

— Точно, у Римі! — підхопив Пак. — Ви знали, що він постійно подорожує?

— Справді? — очі дівчат засвітилися.

— Авжеж. І привозить із кожної подорожі сувеніри, — додав Ден. — У нього вдома ціла колекція.

— Правда? Покажеш? — дівчата одночасно схилилися ближче.

— Зараз? — розгубився Міньюль.

— А чому б і ні? — в один голос відповіли вони.

Ден і Пак лише обмінялися змовницькими поглядами — і посміхнулися.