Раді Вас бачити!

В принципі, Ден і очікував такої навали уваги, але ці «випадкові» дотики — надто часті, надто сміливі — починали його добряче дратувати. Він почувався не викладачем, а стриптизером на дівич-вечорі. Буде неймовірно образливо, якщо Ада так і не прийде, і весь цей цирк буде даремний. Ден раз по раз зиркав на вхід. Здавалось, хвилювання Пака повністю передалося йому.

Коли він нарешті помітив, як Ада заходить до боулінг-клубу й прямує до групи хлопців, Ден ледве не видихнув полегшено уголос. Спокійно, дістав телефон і швидко написав Паку — коротко, щоб заспокоїти друга.

У цю мить на плечі лягла жіноча рука. Ден стримав роздратування, обережно прибрав її та підняв погляд — рівно в той момент його очі зустрілися з Адиними. Вона посміхалася з очевидною глузливістю, спостерігаючи за всім цим рухом навколо нього. Ада ледь помітно кивнула. Ден відповів посмішкою. Що ж, він справді у далеко не найкращому становищі… хоча вона ще не знає, що саме він для неї підготував.

Через деякий час Дену таки вдалося прорватися крізь щільне коло дівчат, і він рішуче направився до Ади. Видно, вечір у неї був досить непоганий — вона сміялась із хлопцями, тримала кухоль пива, здавалася розслабленою й зовсім не засмученою.

— Як вечір? — запитав він майже їй на вухо.

Ада здригнулася й різко обернулася. Мимоволі відступила на крок, віддаляючись від його надто близької присутності.

— О, то ви таки вирвалися з оточення? — поспіхом вирівняла голос, намагаючись приховати здивування.

— Боюся, ненадовго, — чесно зізнався Ден і кинув погляд у бік тієї самої фатальної компанії дівчат, що вже шукали його очима, мов мисливиці.

— Ви прийшли агітувати мене стати вашою фанаткою? — Ада підняла кухоль і зробила неквапливий ковток.

— О ні, — Ден щиро розсміявся. — Ще однієї фанатки я, мабуть, не витримаю. Я тут з іншою метою.

Він повільно перевів погляд на другий поверх, де були приватні кімнати.

Ада теж глянула туди, але її погляд був насторожений, сповнений нерозуміння.

— Якщо цікаво, зазирни в кімнату номер сім, — Ден лукаво всміхнувся й спокійно рушив назад до дівочої «зграї», яка вже простягнула до нього руки, мов сирени до моряка. Тепер він точно знав, який жах відчував Одісей, але мусив натягнути чарівну посмішку й піти до них.

Протягом усього вечора Ден крадькома спостерігав за Адою й ловив цікавість в її погляді — щоразу, коли вона кидала оком на двері кімнати №7.

Ну що ж… насіння цікавості я посадив, — вдоволено подумав він.

Коли вечір нарешті закінчився, Ден спробував вислизнути непомітно, але дівчата, мов шлейф, потяглися за ним до таксі. Він ледве відбився, щоб жодна з них не підсіла поруч з ним в машину. От би це бачила Со-ян… точно не дожив би до ранку, — з усмішкою подумав він, згадавши дівчину.

Ден дістав телефон і одразу набрав її номер. Гудки. Один. Другий. Жодної відповіді.

Видно, фільмування було в самому розпалі.

Ден важко видихнув, і відправився додому, в порожню чужу квартиру.

***

Ден спав міцно, коли різкий, настирливий дзвінок у двері вирвав його з напівпорожнього сну. Спершу здалося, що це продовження сновидіння, але серце вже гупотіло так, ніби хотіло вискочити з грудей. Він зітхнув, підхопився, вскочив у теплі капці й попрямував до дверей.

У дверне вічко побачив нервового, Пака — і відразу зрозумів: друг прийшов не з гарними новинами.

Ден відчинив двері, не встигнувши навіть вдихнути чи промовити слово.

Сталевий кулак Пака врізався в його щелепу з такою силою, що Дена відкинуло назад — аж до стіни.

— Ти що, здурів?! — вигукнув він, тримаючись за щелепу. — Якого біса ти робиш?!

Пак стояв перед ним, стискаючи кулаки так, що кісточки побіліли. Він хитався вперед-назад, як розлючений звір, готовий кинутися знову. І Ден відразу подумав: він дізнався про мене й Со-ян. Холод пробігся по спині.

Та Пак видихнув крізь зціплені зуби, майже ричачи:

— Вона чекала там не мене… а тебе!

На секунду Ден остовпів — а потім ледь не розреготався. Полегшення накрило хвилею.

Він повільно потер щелепу й пирхнув:

— Ти що, бовдур?

Пак кліпнув, наче нарешті усвідомив, що натворив.

— Вона сказала це, щоб розлютити тебе, — Ден говорив тихо, майже пошепки. — Щоб зробити боляче. А отже… їй не все одно.

Він обережно поклав Паку руку на плече — наче торкався дикої тварини.

— Слухай, — продовжив Ден м’яко, але впевнено. — Якщо заспокоїшся, я допоможу тобі не просто поговорити з нею. Я допоможу зробити так, щоб вона думала лише про тебе. Але тобі треба перестати діяти зопалу.

Він повільно відвів друга в бік кухні, поки той важко дихав, поступово втрачаючи лють.

Та раптом Пак зупинився, голос його зірвався на хрип:

— Ні… Досить. Я більше не хочу її бачити.

Він різко відступив, наче ті слова його самого поранили.

— Я повертаюся в Сеул, — видихнув він і відкинув Денову руку. В очах у нього стояв розпач — густий, темний.

— Друже, не гарячкуй, — Ден підняв руки, намагаючись його стримати, але Пак відсмикнувся, наче обпечений.

— Вона мене зводить із розуму… — прошепотів він, притискаючи руки до скронь. — Сьогодні я ледь не вдарив її. А якби… не втримався? Я б ненавидів себе все життя.

Ден мовчки дивився на друга. Потім повільно кивнув. Він знав, який Пак у люті — і знав, що той має рацію.

— Тоді знаєш що? Їдь, — сказав Ден твердо. — Ти правильно робиш. Відійдеш, охолонеш. Відпочинеш. А вже потім разом вирішимо, що робити далі.

Пак підняв на нього очі.

— Добре… — видихнув він.

Ден зробив крок ближче й поклав йому руку на плече.

— А поки лягай у мене. Переспиш — і завтра на літак. Гаразд?

— Гаразд, — тихо відповів Пак.

Вони мовчки пішли на кухню.